У Ярунській громаді запрацював проєкт, який не обіцяє чудес, а просто допомагає вижити тим, хто опинився на дні. Благодійний фонд "Нехай твоє серце б'ється" за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім'ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання, взялися за те, що часто ховають за сухим терміном "складні життєві обставини". А за ним – реальні люди, які не знають, як прогодувати дітей завтра.
– Ми не соромимося називати речі своїми іменами, – каже Наталія Нагорна, голова фонду. – СЖО – це не просто абревіатура для звітів. Це мати-одиначка, яка лишилася без роботи. Це сім'я, де батько пив, а тепер його немає, але й грошей теж. Це бабуся з трьома онуками, бо дочка кинула дітей і поїхала. Таких родин у нас шістдесят. Двісті десять людей, які потребують не жалю, а конкретної допомоги.
Проєкт реалізується за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім'ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання, аби дати громадам інструменти для реальних змін. Ярунська громада – одна з тих, де ці інструменти запрацювали на повну.
Метою проєкту стосовно надання фінансової допомоги у вигляді малих грантів для соціальних послуг сім'ям з дітьми та дітям та/або послуги раннього втручання є підтримка та розвиток на рівні територіальних громад однієї або кількох соціальних послуг для сімей з дітьми та дітей, а також послуги раннього втручання. Проєкт спрямований на розвиток ринку соціальних послуг шляхом залучення надавачів з числа громадських і благодійних організацій та посилення їхньої спроможності.
Проєкт розрахований на рік. За цей час соціальні працівники мають не просто "відвідати" родини, а реально стабілізувати ситуацію. Виявити, оцінити, скласти план – звучить формально, але на практиці це означає сісти на кухні, вислухати, зрозуміти, що саме зламалося в житті.
– Громада маленька, тут усі одне одного знають, – пояснює Сергій Романюк, голова Ярунської громади. – Але знати й допомагати – різні речі. Часто люди соромляться просити, ховаються. Або просто не розуміють, куди звертатися. Наша задача – дійти до кожної такої родини. Не почекати, поки вони самі прийдуть, а піти самим.
Це одна з чотирьох взаємопов'язаних послуг, які працюють як єдиний механізм. Соціальний супровід сімей у СЖО – перша лінія допомоги, точка входу в систему підтримки. Тут виявляють тих, хто потребує негайної кризової стабілізації, і формують індивідуальний маршрут – хто потребує психолога, кому треба юридичну консультацію, кого підключити до груп підтримки.
Соціальні працівники виїжджають у села, проводять бесіди, везуть людей на консультації до спеціалістів. Беруть участь у міжвідомчих нарадах, де вирішують долі конкретних дітей. Ведуть випадки – тобто супроводжують родину весь час, поки вона не стане на ноги. Це не разові візити, а системна робота – кейс-менеджмент, як його називають фахівці.
Романюк додає, що найважче – переламати недовіру. Люди звикли, що чиновники приходять або щось перевірити, або щось забрати. Ідея, що хтось приходить просто допомогти, здається підозрілою.
– Перші візити завжди важкі, – каже він. – Люди дивляться на тебе як на ворога. Не відкривають дверей до кінця, відповідають односкладно. А потім, коли бачать, що ти реально щось робиш – допомагаєш оформити папери, знаходиш їм гуманітарку, везеш до лікаря – тоді відтає. І тоді починається справжня робота.
Наталія пояснює, що кризова стабілізація – це перший і найважливіший етап.
– Коли людина в кризі, вона не здатна думати про завтра. Вона не може планувати, розвиватися, щось покращувати. Вона просто намагається дожити до вечора. Наша задача – витягти її з цієї ями. Забезпечити базові потреби: їжу, одяг, ліки, якщо треба. Допомогти з документами, щоб пішли хоч якісь гроші. І тільки потім, коли є ця база, можна говорити про щось далі.
Частина роботи – супровід до інших послуг. Це ключовий момент проєкту: чотири послуги працюють не окремо, а як єдиний маршрут підтримки. Сім'ю з СЖО можуть направити на групи самодопомоги в рамках платформи життєстійкості. Якщо в родині є підліток-сирота – його підключають до програми супроводу опікунських сімей. Якщо молодій людці потрібне житло і підготовка до самостійності – є навчальна квартира.
– Ми працюємо як команда, – підкреслює Романюк, – усі в курсі кожного випадку. Це дозволяє швидко реагувати, не втрачати людину в бюрократичних лабіринтах. Сім'я не блукає від кабінету до кабінету – ми самі будуємо їй маршрут.
Багато людей не знають, що їм доступне. Не знають про програми допомоги, про безкоштовні консультації психологів, про можливість отримати продуктові набори чи одяг для дітей.
Сергій Романюк наголошує, що виїзна робота – основа проєкту. Не всі можуть приїхати в центр громади, особливо якщо немає грошей на транспорт або маленькі діти.
– Ми їдемо самі. У всі села. Ми привозимо не тільки допомогу, але й надію, що вони не забуті.
Проєкт працює за державними стандартами та методичними рекомендаціями – це важливо, бо гарантує якість послуг. Але водночас зберігає гнучкість, можливість адаптувати підхід під конкретну ситуацію.
– Стандарти – це добре, вони дають структуру, – каже Наталія. – Але життя не вкладається в шаблони. Тому ми працюємо і за стандартами, і з людським обличчям. Інколи треба просто посидіти, попити чаю, вислухати. Це теж частина допомоги, хоч у звіті це не напишеш.
Окрема частина проєкту – групи самодопомоги на так званій платформі життєстійкості. Звучить пафосно, але суть проста: люди з подібними проблемами збираються й діляться досвідом. Як пережити, як справитися, де знайти сили.
– Держава дає гроші, пільги, але це не покриває всього, – зауважує Романюк. – А головне – вона не дає відчуття, що ти не один. От цього відчуття людям не вистачає найбільше.
Романюк підкреслює, що міжнародна підтримка – це не просто гроші. Це ще й методологія, досвід, навчання.
– Нам надали не тільки підтримку, але й доступ до кращих світових практик. Наші фахівці пройшли навчання, отримали інструменти, які реально працюють. Це змінює якість послуг. Ми не просто даємо людям гроші чи продукти – ми даємо шанс вийти з кризи назавжди.
60 родин. Це конкретні історії, в яких, можливо, з'явиться шанс на нормальне життя. Це жінка, яка знайде роботу. Це дитина, яка не голодуватиме. Це підліток, який не піде шукати легких грошей на вулиці. Це бабуся, яка не здасться й не віддасть онуків у притулок.
– Ми не можемо змінити систему, – підсумовує Романюк. – Але можемо змінити життя конкретних людей. По одній родині, по одній історії. І якщо через пів року хоча б половина з цих шістдесяти сімей вийде на інший рівень – це вже перемога. А досвід, який ми отримаємо, можна буде масштабувати на інші громади. Це і є мета міжнародних програм – не просто дати гроші, а навчити працювати так, щоб це змінювало життя.
Ця публікація підготовлений БФ «Нехай твоє серце б’ється» у рамках проєкту стосовно надання фінансової допомоги у вигляді малих грантів для соціальних послуг, що реалізується за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім'ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю БФ «Нехай твоє серце б’ється» і не обов’язково відображає позицію Уряду Великої Британії, Уряду України, ЮНІСЕФ, ІСАР Єднання або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
