На єврейському кладовищі Hillside Memorial Park, за 25–30 км на південний захід від Лос-Анджелеса, лежить скромна надгробна плита з епітафією на ідиші. Тут знайшов вічний спокій відомий у минулому ідишський письменник Шая Міллер. Права частина епітафії в перекладі означає: «Єшая Ш. Міллер. 25 жовтня 1895 р. 9 травня 1958 р.». Зліва на камені викарбувано уривок з його вірша «У тіні смерті»: «Ikh darf keyne khoyves tsoln, /mayn arbet iz moln, moln, /in der arbet iz der zin» [Я не повинен платити борги, моя робота – малювати, зображати; у цій роботі є сенс]. Цей вірш автор надіслав замість листа за кілька років до своєї смерті Марку Мрачному.
Шая (англійською Shaie) – ідишська форма івритського імені Єшая – вказана у свідоцтві про його смерть та біографічному словнику «Who's who in world Jewry». Однак у всіх його публікаціях це ім'я позначено у вигляді ініціала Ш., тобто івритською літерою «шин». Тому деякі колеги називали його Шином Міллером.
Місцем народження Ш. Міллера є село Пилиповичі Новоград-Волинського повіту. Його батьків звали Аврум Міллер та Етель Куперштейн. Пізніше родина переїхала до села Дубрівка (у 1963 році перейменоване на Морозівку), що за 14 верст на північний захід від Новограда-Волинського (Звягеля). Тут хлопчик до 8-річного віку навчався в хедері, потім вивчав Талмуд з коментарями в Звягельській єшиві, а до 13 років почав вивчати російську мову та інші світські дисципліни як екстерн, заробляв собі на прожиток приватними уроками. Слід зауважити, що батьків головного героя автобіографічного роману Ш. Міллера «Покоління пустелі» теж звали Аврум і Етель, а дія першої частини твору відбувається в селі Березівці, під якою мається на увазі Дубрівка.
У 1912 році Ш. Міллер емігрував до США. Спочатку мешкав у Нью-Йорку, працював на фабриці, щоб заробити гроші на поїздку до свого дядька в Північну Дакоту, вивчав англійську мову та бухгалтерський облік. Дядько запропонував племіннику торгувати з рук, але юнакові ця робота не сподобалася, і він переїхав до Піттсбурга. Як і всі емігранти того часу, працював де доводилося, але найбільше мав справи з сигаретами (саме з цієї причини став завзятим курцем і таким залишався до останнього дня). Ця робота завдавала шкоди його здоров’ю. З Піттсбурга він переїхав до Іст-Ліверпуля, навчався в університеті. До цього часу належать перші проби пера початківця-письменника, 1917 року опубліковано його перше оповідання. Під час перебування в Іст-Ліверпулі Ш. Міллер заразився туберкульозом і до кінця життя боровся з цією хворобою.
У 1918 році Шая Міллер одружився з Ольгою Валь. У цьому ж році він стає членом редколегії щоденної газети «Ідише велт» (Клівленд), де під різними псевдонімами публікує свої фейлетони та вірші. Його оповідання на ідиші також друкуються в щоденній газеті «Арбетер велт» (Чикаго), тижневику «Детройтер вохнблат» та ін. Він також керував міською організацією «People's Relief», що займалася збором коштів для підтримки євреїв, які зазнали лиха після жовтневого перевороту 1917 року, і допоміг заснувати першу в місті школу на ідиші. 1921 року за сприяння групи друзів вийшла друком перша збірка оповідань Ш. Міллера.
Через слабке здоров’я письменник у 1922 році переїхав із Клівленда до Лос-Анджелеса, де проживав до кінця своїх днів. На початку ХХ століття Каліфорнія переживала економічний бум, що сприяло припливу сюди великої кількості єврейських емігрантів із Північного Сходу та Середнього Заходу США. Чисельність єврейського населення Лос-Анджелеса зросла з 2500 осіб у 1900 р. до 65 тисяч у середині 1920-х років. Більшість із них оселилася в мікрорайоні Boyle Heights, у східній частині міста. Тут також оселився Шая Міллер: спочатку на Evergreen Avenue, потім – на Ganahl St.
На початку повісті «Тиха вода» (з книги «Nekhtn») Ш. Міллер називає переваги Лос-Анджелеса та Каліфорнії: «Сюди приїжджають або з однією легенею, або з двома жінками ... Тут не питають, хто ти такий і навіщо приїхав. Приїхав, живеш тут – так живи собі на здоров’я». Крім того, завдяки субтропічному клімату в цьому штаті біднякам жилося легше, ніж в інших регіонах: не було потреби в паливі та теплому одязі, вони могли собі дозволити відносно дешеві фрукти та овочі. Важливу роль для новоприбулих також відігравали сприятливі умови для ведення бізнесу.
1922 року в новій будівлі на Soto St., у згаданому вище мікрорайоні Boyle Heights, відкрилася щоденна єврейська народна школа, в якій Ш. Міллер два роки викладав ідиш. У 1920-х роках у Лос-Анджелесі виходили три літературні журнали на ідиші: «Майрев» (1925 р.), «Зунланд» (1925 р.) і «Пасифік» (1929 р.). В останньому опубліковано шість оповідань Ш. Міллера. Через фінансові труднощі вони існували недовго. 1926 року засновано Лос-Анджелеський клуб ідишської культури, покликаний стати майданчиком для спілкування як письменників, які приїжджали на Тихоокеанське узбережжя, так і їхніх читачів. Одним із його засновників був Шая Міллер. З 1946 року клуб розміщувався в новій будівлі на Monroe St., у Голлівуді. Клуб залучав на свої щотижневі зустрічі понад 200 осіб, перед якими виступали місцеві зірки ідишської культури та приїжджі знаменитості. У 1946 році в Лос-Анджелесі з'явився новий літературний журнал на ідиші «Хешбн», що виходив у світ до 2008 року. Його випускав Лос-Анджелеський клуб ідишської культури.
Шая Міллер був не єдиним ідишським літератором, який обрав місцем свого проживання Лос-Анджелес. 1921 року тут оселився поет Генрі Розенблатт /Хаїм Ройзенблат/ (1878-1956), у 1940-му – драматург Перец Гіршбейн (1880-1948) і прозаїк Хавер-Павер /Гершон Айнбіндер/ (1901-1964), у 1941-му або 1942-му – поетеса Малка Хейфец-Тузман (1896–1987). У Лос-Анджелесі в 1921-1927 рр. і з 1939 року також проживав прозаїк Ламед /Лейві-Єшуа/ Шапіро (1878–1948). Останнього і Ш. Міллера пов’язували тісні дружні стосунки. В есе «Бесіда з Л. Шапіро» (з книги „Skeptishe makhshoves“), написаному до 5-ї річниці смерті друга, Міллер згадує, що вони зустрічалися не менше одного разу на тиждень. Бесіда тривала дві-три години, обговорювали творчість ідишських письменників Довіда Бергельсона та Шолема Аша, книги Ш. Міллера «Di shmalts-grub» та «A blyask oyf tog». Тому не дивно, що пункт 3 заповіту Л. Шапіро гласив: «Рукописи, фрагменти тощо передати Шину Міллеру для редакційних цілей, якщо він захоче цим займатися». Ш. Міллер з великою ретельністю приступив до відбору, редагування та видання літературної спадщини Л. Шапіро. Збірка неопублікованих творів Ламеда Шапіро з передмовою Ш. Міллера вийшла друком у 1949 році в Лос-Анджелесі.
Група ідишських письменників у Лос-Анджелесі в 1920-х роках. Зправа наліво: Ш. Міллер, Л. Шапіро, Перл Ласман (Лосман), невідомий.Фото: Національна бібліотека Ізраїлю
Шая Міллер дебютував як письменник у 1917 році оповіданням у нью-йоркському тижневику «Фрає арбайтер штіме». Очевидно, це було оповідання «Вулиця», опубліковане 24 лютого. Щоправда, ініціал його автора інший – С. Міллер. Однак у біографічних словниках ідишської літератури немає письменників з таким ініціалом. Незбіг ініціалів можна пояснити тим, що у списку перепису населення США 1920 р. по місту Клівленд фігурує Семюел Міллер, журналіст, 25 років, який прибув до країни у 1912 році, що збігається з біографічними даними Шаї Міллера. У 1918-1921 рр. «Фрає арбайтер штіме» публікує інші його оповідання, але автор записаний вже як Ш. Міллер.
Шая Міллер – автор тринадцяти книг на ідиші:
- «Ertseylungen» /Оповідання/ (Клівленд, 1921)
- «Bleter faln» /Падає листя/ (Лос-Анджелес, 1926)
- «Di shmalts-grub» /Яма з жиром/ (Вільно, 1933)
- «A blyask oyf tog» /Проблиск світанку/ (Вільно, 1935)
- «Motivn» /Мотиви/ (Лос-Анджелес, 1940)
- «Royt un shvarts» /Червоне і чорне/ (Лос-Анджелес, 1945)
- «Dor hafloge» /Покоління розбрату/, роман (Лос-Анджелес, 1946)
- «Shtoyb» /Пил/ (Лос-Анджелес, 1948)
- «Dor hamidber» /Покоління пустелі/, роман (Лос-Анджелес, 1951)
- «In di shvartse pintelekh» /У світі букв/ (Лос-Анджелес, 1953)
- «Nekhtn» /Вчора/ (Лос-Анджелес, 1956)
- «Skeptishe makhshoves» /Скептичні думки/, есе (Лос-Анджелес, 1959)
- «Khai-gelebt» /Життя прекрасне/ (Лос-Анджелес, 1959)
Ідишський літературний критик Я. Ботошанський під час поїздки до Каліфорнії в 1945 році зустрівся у відділі іноземних мов великої бібліотеки Лос-Анджелеса з Ш. Міллером. Раніше вони один одного не бачили. Критику Міллер раніше уявлявся молодим богатирем, а виявився «маленьким, худеньким, чорненьким, з палаючими очима». Незабаром Ботошанський помітив, що насправді письменник не такий вже й маленький, але здавався таким через сильну худорлявість. «Не випадково, – пише Ботошанський, – Міллер призначив зустріч у бібліотеці. Бібліотека – його другий дім, а може, й перший. Кімната, в якій він живе зі своєю вірною подругою, для нього набагато менший дім, ніж бібліотека, в якій він перебуває цілий день ... Хоча тіло у Міллера таке слабке, зате дух його міцний».
М. Мрачний, який на початку 1930-х років мешкав у Лос-Анджелесі, часто зустрічався з Ш. Міллером, слухав його «короткі, іноді їдкі, завжди глибокодумні зауваження». У 1934 році Мрачний став редактором нью-йоркської «Фрає арбайтер штіме», куди Ш. Міллер надсилав свої фейлетони та переклади. «Я мав задоволення читати новели й оповідання цього митця, який із меланхолійною усмішкою малював нам картини світу, що минає», – пише М. Мрачний. Іноді Ш. Міллер дозволяв собі в приватному листі зітхнути: «Писати щось про справи сучасного світу не піднімається рука... Газет читаю дуже мало, а новини по радіо слухаю один раз на день. Мені цього достатньо. Між іншим, став глухим: дзвінок у двері й телефону не чую, але концерт філармонії чую ... Від читання хорошої книги отримую задоволення».
Портрет Ш. Міллера з книги "Khai-gelebt"
У 1950-х роках Шая Міллер мешкав зі своєю дружиною Ольгою у маленькому будиночку за адресою: 465 North Stanley Avenue. Приблизно раз на три-чотири тижні його відвідував колега Хавер-Павер і щоразу заставав там гостей. «До нього йшли, як до ребе, – пише Хавер-Павер. – А «ребе» вже довгі роки хворів, схуд, ледь-ледь душа в тілі... але притягував до себе своєю мудрістю, дотепністю, теплотою, чесністю. Простий будиночок: кушетка, кілька стільців, столик, картини на стінах, усе охайно. Цей будиночок нагадував маленьку молитовню. Там не було священного ковчега, але панувала святість. Подібно до того, як приходили до ребе слухати Тору, так приходили й до нього. Але його Торою була ідишська література. До нього приходили і як до мудреця – послухати дотепні зауваження про ситуацію у світі». Через астму, хронічну охриплість і загальну ослабленість йому не можна було багато говорити, але він часто ігнорував ці застереження. Востаннє Хавер-Павер відвідав Ш. Міллера за кілька тижнів до його смерті. Хворий був сильно виснажений, важко дихав, говорив ледь чутно. Пізніше Хавер-Павер дізнався, що Ш. Міллер перебуває в медичному центрі City of Hope. А в п’ятницю, 9 травня, Хаверу-Паверу зателефонував близький друг хворого Ш. Карпман і сказав тремтячим голосом: «Нашого Шина Міллера вже немає...». Смерть настала о 3-й годині дня. На похороні зібралися його друзі, ідишські письменники Лос-Анджелеса, діячі культури. Письменник Б. Демблін, гість із Нью-Йорка, виголосив надгробну промову. Зігмунд Лев зачитав оповідання Ш. Міллера «З посмішкою» (про смерть). Зі сльозами на очах зворушливо говорив про покійника Ш. Карпман.
Будиночок на North Stanley Avenue — останнє місце проживання Ш. Міллера.Фото: Євгенії Шейнман
З-під пера Шаї Міллера вийшло два романи, близько 100 оповідань і новел, близько двох десятків есе. Більшість персонажів його творів – єврейські емігранти, які проживають у США, вихідці з містечок смуги осілості колишньої Російської імперії та їхні нащадки. У деяких творах дія відбувається на батьківщині емігрантів. У низці творів американські євреї зображені аморальними, нелюдяними, жадібними. Персонажі збірки «Bleter faln» – невиліковно хворі люди. Автор, керуючись, очевидно, особистим досвідом, точно описує фізичний і душевний стан хворих. Тематикою кількох творів Ш. Міллера є нацистська Німеччина, Друга світова війна, Голокост. Предметом особливої уваги автора є метаморфози, що відбулися з єврейськими емігрантами в новій країні.
Стоматолог Бенджамін Епштейн (у оповіданні «Перевтілення доктора») в молодості мешкав у єврейському кварталі, в центрі міста, працював на фабриці. Друзі-євреї називали його Бенце. Після закінчення університету він відкрив стоматологічний кабінет у центрі міста. Більшість його пацієнтів були малозабезпеченими єврейськими емігрантами, яким подобалося, що він розмовляв з ними простим ідишем. Згодом доктор Епштейн розбагатів, придбав новий автомобіль, переїхав до престижного кварталу, відкрив там новий офіс. Іноді на нього нападала туга за єврейською вулицею, єврейськими стравами (оселедець з цибулею), ідишською газетою, колишніми друзями, і тоді він приїжджав до єврейського кварталу. Доктор намагався підтримувати стосунки зі своїми бідними друзями, допомагати їм матеріально, але виразно бачив, як його теплі почуття наштовхуються на холодну хвилю стриманості, заздрості. З ними він надалі рідше зустрічався. Його дружина стала членом реформістської громади Темпель. Тепер подружжя спілкувалося «перекладною» англійською, а єдина єврейська газета в їхньому домі була англомовна «Джуїш рев'ю».
Більшість із 13 збірок письменника видано Товариством ідишської культури та Комітетом книги Ш. Міллера в Лос-Анджелесі, останні дві – посмертно. Шая Міллер – лауреат кількох літературних премій: Всесвітньої асоціації культури ідиш (YKUF) – за книгу «Motivn», фонду Луїса Ламеда – за «Dor hafloge» та ім. Мордехая Столяра – за «Nekhtn». Йому також належать переклади на ідиш творів світової літератури: драми «Пробудження весни» Ф. Ведекінда, есе «Мовчання» М. Метерлінка, роману «The Wobby» Б. Травена та драми «Чітра» Р. Тагора (опубліковані в нью-йоркських періодичних виданнях).
Леонід Коган, краєзнавець
