У шелтері для дівчат-сиріт у Звягелі дах над головою – це лише початок. Найскладніша робота починається тоді, коли треба відновити загублений паспорт, дійти до нотаріуса, подати заяву на житло чи отримати медичну довідку. Усе це – разом із соціальним працівником, який не зникає на півдорозі.
Поруч – буквально
Коли дівчина потрапляє до прихистку, у неї часто немає не лише навичок самостійного життя, а й елементарних документів. Десь загубилися, десь не оформлювали роками, десь треба міняти у зв'язку з повноліттям. Самотужки розібратися – нереально: кожен кабінет вимагає свого папірця, у кожній установі – своя черга.
Соціальний працівник тут не дає інструкції "на словах" і не відправляє "у той кабінет". Він іде поруч.
"Соціальний працівник постійно супроводжує: добиратися до місць, перебувати разом, коли подаються заяви на оформлення, допомагати подавати документи. Потім знову йти на отримання. І це все процес, всі ці процеси відбуваються разом із соціальним працівником", – пояснює Вікторія, фахівчиня з соціального побуту.
Документи, житло, медицина, право
Спектр питань, з якими допомагають у прихистку, ширший, ніж може здатися.
Це не лише паспорт чи ідентифікаційний код. Це й написання заяв та скарг – від звернення до Пенсійного фонду до клопотання про статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Це переговори з власниками житла, коли дівчина починає планувати самостійне життя поза прихистком. Це звернення по медичні послуги – і не просто "ось вам телефон лікарні", а реальний супровід до лікаря, якщо страшно або незрозуміло.
Окремий блок – правова допомога. У багатьох випадках без неї неможливо рухатися: аліменти, спадщина, оформлення житла, яке належить дитині-сироті за законом.
"Допомога у зверненні для отримання медичних, освітніх, соціальних послуг, безоплатної правової допомоги – зокрема через Центр безоплатної правової допомоги", – перелічує фахівчиня.
Міжвідомча взаємодія – простими словами
За цим важким терміном ховається проста ідея: соцпрацівник домовляється за дівчину з різними установами, щоб вона не бігала між ними наосліп. Знає, кого набрати, кому написати, який документ де потрібен.
По суті, мешканка прихистку отримує не одну послугу, а доступ до цілої мережі – медичної, правової, освітньої, соціальної. І не "у вигляді списку телефонів", а через живу людину, яка знає цю мережу зсередини.
Це особливо важливо для дівчат, які виросли в інтернатній системі. Там за них роками вирішували все. Тут – навчають вирішувати самим, але поруч.
Те, що рідко потрапляє у звіти, але має значення: робота не закінчується тоді, коли заяву подано, а довідку отримано.
Соціальний працівник продовжує спостерігати за ситуацією – чи спрацювала субсидія, чи дійшов лист, чи прийшов виклик до лікаря, чи не "розсипалося" все через одну загублену довідку. Це й називається моніторингом стабільності результату. Простіше кажучи – дівчину не залишають сам на сам із новою реальністю одразу після того, як "папери в порядку".
Така тривалість супроводу принципово відрізняє соціальну послугу від разової допомоги.
Чому це важливо
У моменти кризи найбільший дефіцит – не грошей і не послуг. Найбільший дефіцит – сили розібратися, з чого почати, і впевненості, що тебе не "загублять" між кабінетами.
Прихисток забирає на себе ту частину, яка паралізує найдужче, – бюрократію, незнання, страх щось зробити не так. Решту – крок за кроком, разом – дівчата вчаться робити самі.
Ця публікація підготовлена БФ “Нехай твоє серце б’ється” в рамках проєкту надання фінансової допомоги у вигляді малих грантів на соціальні послуги, що реалізується за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ України, за адміністрування ІСАР Єднання. Зміст цієї публікації є відповідною відповідальністю БФ “Нехай твоє серце б’ється” і не обов’язково відображає позицію Уряду Великої Британії, Уряду України, ЮНІСЕФ, ІСАР Єднання або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
