21 травня в Україні відзначають День вишиванки. Святу два десятиліття, а традиціям, на яких воно тримається, – століття. Сорочка, вишита власноруч, для українців ніколи не була просто одягом. І ця історія саме про те, чому.
У вищому професійному училищі Звягеля майстрині виробничого навчання за спеціальністю “кравець-вишивальник” Людмила Кизяк і Світлана Голеня передають знання, як професійно вишивати сорочку і не лише її. Перша працює в закладі з 2000 року. Друга – її учениця, яка лишилася тут викладати та здобула звання “Майстриня народної творчості”.
Правило, яке не написане у підручнику
– Якщо ви йдете купувати вишиту сорочку на базар, ви ніколи не знатимете з якою енергією людина її вишивала. Можливо, просто заради того, щоб гроші заробити, а можливо, вона вишивала і плакала. Або сиділа і сумувала за кимось. І це все під час вишивання вкладається в цей виріб, – каже Людмила Кизяк.
Звідси – головне правило майстринь: коли вишиваєш комусь сорочку, думай про цю людину щось хороше. Бажай тільки добра. Не сумуй, коли у твоїх руках голка.
У майстернях училища працюють по 20-25 студентів водночас. Тут тиші не буває не через спілкування між собою, а через… музику.
– Ми не вишиваємо в тиші, бо це витримати важко, це напруга. Музика розслабляє. Студенти самі обирають той ритм, який хочуть – щось сучасніше чи патріотичне. Який настрій, така й музика, – пояснює Світлана Голеня.
А ще щоразу, коли Людмила Володимирівна віддає готову роботу, вона завжди говорить одну фразу: "На добро!"
“Той, хто не полюбить, – не зможе”
Світлана Голеня пройшла шлях від учениці до викладачки. І говорить про професію без прикрас.
– Це треба терпіння, натхнення, посидючість, витримка. І, звичайно, душевний спокій. Хто не зможе полюбити таку роботу – той не зможе створити гарну вишиванку, – каже вона.
З молоддю, за її словами, працювати все складніше і водночас цікавіше. Сучасних студентів класикою не зачепиш. Тому майстрині йдуть від зворотного: показують, що вишивка вписується в повсякденне.
– Молодь зараз енергійна, жвава, сучасна. Їм хочеться вже не тільки традиційною вишивкою займатись. А як можна її поєднати в стилі, пов'язати з іншими техніками – в'язанням, гачком. І джинси прикрасити, і кофтинку, і блузочку. А тим паче, коли ви це своїми ручками зробите для мами, для бабусі. Щоб вони могли носити повсюдно, а не тільки на свято, – пояснює Світлана Миколаївна.
Що означає "звягельський орнамент"
На Звягельщині свої кольори і свої узори. Червоне з синім, чорне з синім – хрестиком, рідше – занизування, вирізування. Найскладніша і найдорожча техніка – мережка "прутик з настилом".
Майстрині вже кілька років працюють над рушником за збіркою матері Лесі Українки Олени Пчілки – узорами, які письменниця збирала саме на Звягельщині.
Є цікаве спостереження, яке вони помітили в музейних колекціях: у місті вишивали переважно хрестиком, а в селах – гладдю, зображали рослини й букети. Хрестик частіше йшов на одяг, гладь – на рушники.
Окрема історія – мережка. На блузці це статус і краса, а ось на весільному рушнику – ні.
– Якщо на весільному рушнику буде мережка, значить, у родині все буде висипатись, як у решеті, – пояснює Людмила Володимирівна.
Вишиванка для пам'ятника
На головній площі Звягеля сидить гранітна Леся Українка. На свята її вдягають у вишиванку, яку шили три майстрині училища: Людмила Кизяк, Світлана Голеня й конструкторка-закрійниця Людмила Бридун.
Мірки з “клієнтки” знімали з використанням драбини. Одна майстриня вилазила нагору з сантиметром, друга подавала стрічку знизу, бо обхопити пам'ятник самотужки неможливо.
Орнамент для Лесі обрали класичний – за Оленою Пчілкою. Щоправда, елементи були значно більшими, ніж зазвичай.
– Бо інакше візерунок не було б видно, – каже Світлана Миколаївна.
Окремо довелося шити імітацію другого рукава, адже Леся тримає одну руку на коліні. У кількох місцях нашили липучки. Працювали понад місяць із кількома примірками.
Раніше Лесю вже вбирали в корсет і вінок, але вишиванка має святковіший вигляд. Майстрині свідомо обрали чорне з червоним на білому: видно здалеку і вигляд урочистий.
Пів року на ексклюзивну сорочку
Ручна вишиванка – це не два тижні, як часто думають замовники.
– Якщо ексклюзивна, з мережками – це не менше пів року. Комп'ютерну вишивку можна зробити за тиждень-два. Це теж унікальна, але вишиває її машина, – пояснює Людмила Володимирівна.
Майстрині не працюють зі схемами з інтернету. Малюють самі, компонують, підбирають під людину. Спочатку – відшивка-ескіз на окремій тканині. Якщо клієнтові подобається – тільки тоді беруться за виріб.
Часом шиють цілими сімейними комплектами – чоловік, дружина та діти в одному орнаменті.
– Раніше шила по одній сорочці на рік. Рідко коли дві. Дійсно гарна і гідна робота дуже багато часу забирає, – каже Людмила Володимирівна.
Хлопці на вишивальному
У кожній групі майбутніх кравців, окрім дівчат, є хлопці – один-два, іноді три. Так, нещодавно до училища прийшов хлопець із сусіднього ліцею. На приймальній комісії питали: чому саме кравець-вишивальник?
Відповів виважено: бабуся вишиває, є базові навички. Був за кордоном, коли почалася війна, бачив, що кравців там цінують. А якщо ще й вишивати професійно вміти – то взагалі.
Викладачки жартують, що де ще знайдеш професію з таким мінімальним набором інструментів: голка й ножиці. Навіть нитки й тканину замовник приносить.
Якщо закортіло придбати звягельську вишиванку
Порада майстринь проста: приходьте в училище й дивіться старі відшивки. Усі ескізи зберігають.
Далі – розмова. Куди сорочку планують вдягати, кому подарувати, в якій кольоровій гамі.
– Ми намагаємося створювати так, щоб вишиванка не мала вигляд шароварщини, а була символічна. І оберігала ту людину, яка буде її носити, – підсумовує Людмила Кизяк.
І додає те, що, можливо, варто пам'ятати кожному, хто бере голку в руки:
– Потрібно думати лише про приємне. Про добро. І не сумувати.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди
