На полі під Тупальцями поливальна машина малює в повітрі водяну дугу. За кілька метрів людина у формі фітосанітарного інспектора викопує кущ картоплі, перебирає бульби й складає зразки в пакет – до лабораторії. Поруч уважно спостерігають гості з Латвії. Так виглядав практично фінал заходу, який 3 липня зібрав на Звягельщині аграріїв, чиновників і європейських експертів навколо трьох дуже конкретних речей – переробки, води й фітосанітарії. Саме на них тримається шлях української картоплі до полиць ЄС. А приймало всіх господарство, яке починалося зовсім в іншому регіоні – на нині окупованій Херсонщині.
Захід із назвою «Сучасне картоплярство: водна меліорація, фітосанітарні вимоги та стан сектору» відбувся в селі Тупальці. За одним столом опинилися влада, Держпродспоживслужба та три представниці Державної служби захисту рослин Латвії, дослідники Київської школи економіки та галузева асоціація.
Господарство, яке об'єднало два регіони
Про «Аделаїду» гостям розповідав її засновник Сергій Рибалко. Господарство вони з дружиною Оленою заснували ще 25 серпня 1992 року в селі Чулаківка на Скадовщині. З часом воно виросло у два підрозділи – херсонський на 2 800 гектарів і житомирську філію на 2 750 – зі спільною спеціалізацією: картопля – насіннєва, столова й промислова.
24 лютого 2022 року херсонський підрозділ опинився в окупації. Там лишилися два картоплесховища на 17 000 тонн, 1 505 гектарів відновленого зрошення, більшість техніки й обладнання. Збитки за балансовою вартістю – 256 мільйонів гривень.
«Ми починали на Херсонщині 1992 року, і сьогодні там окупація – зруйновані сховища, втрачена техніка, збитки на 256 мільйонів, – розповів Сергій Рибалко. – Але ми перевезли людей на Житомирщину, дали їм роботу й житло і не спинилися. Херсонщина – це наша земля, і ми туди повертаємось».
Разом із господарством на Полісся переїхала 21 родина працівників з окупованих територій.
Напрямок перший: переробка
За роки на Поліссі «Аделаїда» вклала у філію 203 мільйони гривень – і найпомітніше це в переробці. У 2024 році тут звели картоплесховище на 10 000 тонн: площа 5 305 квадратних метрів, сім камер зберігання, енергоощадна вентиляція з низькочастотним пуском. Будівництво розпочали 1 травня 2024-го за підтримки Укрексімбанку в рамках програми «5-7-9», звели за чотири місяці, вартість – 88 мільйонів гривень.
Наступного року при сховищі запрацював переробний цех із нідерландським обладнанням MARCELISSEN. Його потужність – ті самі 10 000 тонн: картоплю чистять і вакуумно пакують у шість видів продукції. Цех працює у дві зміни й дав громаді 23 нових робочих місця.
Про виробничий цикл гостям розповідав Віктор Рибалко, який відповідає в господарстві за виробництво.
«Ми ведемо повний цикл – від поля до вакуумної упаковки, – пояснив він. – Сховище на десять тисяч тонн і переробний цех дають змогу не просто зберігати картоплю, а готувати з неї шість видів продукції. Вирощуємо насіннєву, столову і промислову – і кожна зі своїм покупцем».
Це підтверджують і цифри збуту. У 2026 році господарство обробляє 780 гектарів, 630 з них – під зрошенням. Насіннєву купують малі та середні виробники, столова йде до бюджетних установ і ритейлу, а промислова їде на переробку – серед покупців ТМ «Lay's», ТМ «Chipster's», ТОВ «Овочева Скарбниця» та ТМ «Пузата Хата».
Напрямок другий: меліорація
Переробка неможлива без урожаю, а врожай – без стабільної води. Тому 9 лютого 2023 року господарство заснувало Організацію водокористувачів «Лесині Джерела» – першу ОВК на Поліссі та першу в зоні осушення.
Тему води розкрила голова ОВК Олеся Точицька – вона говорила про особливості меліорації на Житомирщині й досвід реконструкції систем.
«Полісся – складна зона: тут земля то залита водою, то пересихає, – зазначила Олеся Точицька. – Наша система працює на двобічне регулювання – і осушує, і зрошує. Ми першими на Поліссі створили організацію водокористувачів і довели, що меліорацію можна відновити й керувати нею просто з поля».
Ставши субгрантоодержувачем Програми АГРО, ОВК отримала екскаватор-навантажувач, телескопічний навантажувач, п'ять котушкових зрошувальних машин, 2 500 метрів трубопроводу й десять комплектів тензіометрів із дистанційною передачею даних. Сьогодні система охоплює понад 4 197 гектарів. Наступний спільний крок ФГ і ОВК – локальне водонакопичення, щоб раціональніше поводитися з водою в умовах змін клімату.
Напрямок третій: фітосанітарія
Третя опора – та, без якої перші дві не виведуть картоплю за кордон. Про фітосанітарні вимоги розповідали представниці Державної служби захисту рослин Латвії: Агіта Ренце, Гуніта Шкупеле та Саніта Ванадзіня.
Картопля – культура вразлива: їй загрожує понад 60 видів шкідників і переносників вірусів та близько 80 хвороб. Найнебезпечніша категорія – карантинні організми: рак картоплі, збудник якого десятиліттями живе в ґрунті; золотиста картопляна нематода, чиї цисти зберігаються понад 20 років; картопляна міль, здатна знищити врожай уже в сховищі. Саме через їхню присутність на території України Регламент ЄС 2019/2072 фактично закриває для української картоплі європейський ринок.
Щоб цей бар'єр зняти, виробник має роками доводити, що його поля вільні від переліку шкідливих організмів, і підкріпити це документально – а потім усе перевіряють євроінспектори просто в Україні. Законодавчу базу країна вже адаптувала: станом на 2021 рік було імплементовано шість фітосанітарних євродиректив у картоплярстві. Лишається технічне підтвердження на місцях.
Основна думка, яка звучала на заході: інспектор і виробник – не опоненти, а партнери. У виробника на кону репутація і ринок, в інспектора завдання не «зловити», а зробити так, щоб українське насіння відповідало стандартам. Найкраще це було видно не за столом, а в полі: учасники спостерігали, як інспектор проводить обстеження – відбирає зразки й готує їх до лабораторного тестування на шкідливі організми.
Замість підсумку
Переробка, вода, фітосанітарія – три різні історії, але сходяться вони в одне: у партію картоплі, яку колись можна буде продати не лише вдома, а й у Європі. Дослідники Київської школи економіки Павло Мартишев та Артур Бурак додали до цього економічний вимір – презентували звіт про споживчу політику щодо картоплі, зроблений за сприяння Королівства Нідерландів.
А головна історія тут – про господарство, яке втратило вдома майже все, відбудувалося на Поліссі.
