Щоранку вони вирушають у дорогу з чітким маршрутом і конкретною метою – доставити не лише поштові відправлення, а й бути надійним місточком зв'язку між людьми. А за маршрутами і послугами, за кожним листом і пенсією стоять люди, котрі долають кілометри, щоб потрібне вчасно потрапило до рук адресатів. Тож цей текст написаний під враженням від одного зі звичайних днів поштарів, що змальовує невелику частину їхньої діяльності.
Осінній ранок… У центрі села Несолонь збирається гурт людей. Усі чекають авто
Укрпошти. До натовпу швидко наближається бібліотекарка місцевого ліцею пані Мирослава. Вона знову прийшла за підручниками і ділиться враженнями:
– Кілька днів тому замовила книжки, а сьогодні зранку вже отримала сповіщення про доставку. Оперативно й дуже відповідально, скажу я вам! Ще й таке гарне обслуговування: завжди привітні, усміхнені, уважно вислухають, підкажуть і допоможуть…
За якихось десять хвилин пересвідчуюсь у сказаному. Бо варто лише прибути на місце автівці пересувного відділення, як черга пожвавлюється і одразу закипає робота. І для кожного клієнта у начальника відділення Володимира та водія Сергія завжди знайдеться добре слово.
День триває… Майже дванадцята година. А в наступному за маршрутом селі – Тупальцях – також збирається тутешній люд. Гомін, жарти й розмови про все на світі: від щоденних побутових справ до політики. На горизонті з'являється авто Укрпошти.
– Наші хлопці їдуть! – коментують у черзі.
– За ними можна звіряти годинника, – усміхається очільниця Тупальського старостинського округу Валентина Володимирівна. – Приходжу забирати кореспонденцію – одразу настрій покращується. І пожартують, і роботу виконають – як кажуть по-народному, комар носа не підточить. А справа в них нелегка. Бачили б ви ті громіздкі коробки з відправленнями! Крім того, ще й багато матеріальної відповідальності, залежність від погоди. Не кожен впорається з такими обов'язками.
Важко не погодитись із пані Валентиною. Володимир із Сергієм за будь-яких погодних умов їдуть у маленькі віддалені села, де поштова автівка вже давно стала символом зв'язку, підтримки й стабільності.
Після Тупалець за маршрутом – Новозелене. А в інші дні – Абрамок, Теснівка, Дубівка, Федорівка, Ужачин, Слобода-Романівська, Яблуневе, Перемога, Вершниця і Кущове. Великий обсяг роботи й не менша зона відповідальності. Та все ж, попри заклопотаність, поштарі нині знайшли час для короткої розмови.
Начальник пересувного відділення УП – Володимир Володимирович Кізяк, водій авто – Сергій Вікторович Голяк
– Розкажіть, як минає ваш звичайний робочий день? – поцікавилась я у пана Володимира.
– Динамічно й насичено, – усміхнувся. – Бо завжди на першому місці клієнти та їхні інтереси. Люди чекають виплат, газет і журналів, відправлень. А часто – просто привіт-ного слова й трохи уваги.
– Які якості, на вашу думку, найважливіші для працівників Укрпошти?
– Пунктуальність, відповідальність і вміння комунікувати з клієнтами, які часто діляться радощами й прикрощами, хочуть, аби їх вислухали й підтримали.
– Чи можете поділитися історією, що запам'яталась найбільше?
– Зазвичай у пам'яті лишаються слова вдячності від людей. Особливо – найстарших. Їм чи не найбільше потрібні піклування і турбота…
– Що б ви побажали колегам і мешканцям сіл за своїми маршрутами?
– Міцного здоров'я, добра, взаємопідтримки і мирного неба!
Чоловіки знову вантажать коробки в авто та їдуть у наступне село, де на них уже чекають. І після розмови та всього почутого й побаченого ти робиш висновок, що їхня робота вимірюється не лише кілометрами, а й зустрічами, теплими розмовами, людськими усмішками й вірою в людяність і добро.
Тож нехай їм завжди щастить на всіх шляхах і в кожній важливій справі!
Ірина Ясінська
