На сайті patronat.in.ua визначення патронату таке: комплексна послуга, що передбачає тимчасовий догляд, виховання та реабілітацію дитини в сім’ї патронатного вихователя у період подолання її батьками складних життєвих обставин та/або у період ухвалення рішення суду щодо подальшої долі дитини. Сухий термін, який мало обізнаній на цьому людині нічого не скаже. Що ж таке патронат насправді, як батьки наважуються на цей крок та як долають труднощі, читайте далі.
Родина Герасимчуків із Гульська – Андрій та Ольга – перші в районі, хто вирішив стати патронатною родиною.
Про важливий крок
"В нашій сім’ї склалася така ситуація: декілька років тому померла наша рідна дитинка, хвора від народження. Ми звикли, що постійно мусимо бути поряд біля когось, доглядати, і коли це закінчилось, нам якось цього забракло. Також надихаючим фактором стало те, що мій рідний брат має прийомну родину. Тісно спілкуємось, діти приблизно одного віку, ми як одна сім’я. Ми побачили, що таких дітей дуже багато і, на жаль, ними не займаються. Коли нам запропонували цей пілотний український проєкт, трішки вагались, але пройшовши перший відбір, поїхали на навчання. І зараз з Божою допомогою виконуємо цю місію", – розповідає Андрій Герасимчук.
За словами чоловіка, навчання патронатного вихователя відрізняється від сімейних форм виховання. Це модель західного зразка. Загалом цей проєкт виглядає так: будь-яка родина, навіть в якомусь сенсі благополучна, що не має змоги на перший період утримати дитину, може звернутись в центр соціальних служб та службу у справах дітей і попросити послугу патронату.
"Ми довго навчались. Найбільший акцент робили на особливостях психології дитини. Навіть відпрацьовували різні стилі поведінки в сім'ї. Такі тренінги дозволяють швидко знайти вихід з різних ситуацій. Це, звичайно, гарний досвід, але кожна дитина – різна, це цілий світ. Тому єдиного рецепта, звісно, немає. Коли дитина починає відкриватись, це означає, що вона адаптувалась, звикла, довіряє. А ще така форма виховання дозволяє їй порівнювати різні моделі родини, щоб у майбутньому створити свою.
Також під час навчання запам'ятався перегляд короткометражних фільмів. Найбільше вразила картина про дівчинку з неблагополучної сім’ї, де мати пила, жорстоко била доньку, а та вже сама, граючись з ляльками, поводила себе так, як і мама. Била їх, влаштовувала сцени сексуального насилля, і в результаті покінчила життя самогубством. Це, безумовно, тяжкий фільм, який показав їхні емоції зсередини", – говорить жінка.
Після трьох місяців навчання у патронатної родини були курси першої медичної допомоги.
Про дітей
Спочатку подружжю сказали, що для них є дві дівчинки. Патронатні батьки вже почали себе налаштовувати, але сталась непередбачувана ситуація. У Гульську є четверо дітей, родина яких перебуває в складних життєвих обставинах. Їх і влаштували за заявою батьків до патронату.
Чоловік каже: "Старший із цих дітей був просто невловимим. Коли запросили їх до нас на чай, то його, як завжди, не було".
"Насамперед хотілося замочити їх у чомусь і відмити: літо, а вони бігали чорні й нещасні, – додає дружина. – Першого дня дуже нервувала. Я була сама з дітьми, чоловіка не було, не знала, які вони. Але даремно хвилювалась, адже ми милися, їли, я одягала їх, в процесі говорили на нейтральні теми. Спочатку вони були замкнуті, а зараз хату перевертають. Після усіх процедур їм іграшки висипала, а діти не зрушили з дивану. Вже на третій-четвертий день трохи освоїлись і почали гратися. Довго звикали, що туалет у будинку, для них це було дико. А ще перший час вони не могли наїстися. Вони з'їдали величезну каструлю, зараз вже менше. До речі, старшого хлопчика привезли десь через тиждень. Від нас він більше не втікав".
"Інспектор з Новограда, що перевіряє показники світла, розповідала, що раніше ці діти самі собі готували. На плиті борошно з водою розмочували і смажили собі такі млинці. Зараз вони невибагливі до їжі", – каже Андрій.
Розповіли батьки і про те, що новим дітям дуже складно звикнути до порядку, мінімальних обов’язків. Наприклад, якщо йдеш кудись, треба сказати куди.
"Спочатку нам було нереально важко, – говорить подружжя. – Якби ми знали, що так буде, то ще б думали, чи потрібно нам це. Але час допоміг, і зараз це відкриті діти, які побачили, що таке родина. До системи їх привчили. Нині вони вже на автоматі все роблять. І головне, про що говоримо відкрито, у нас вони не назавжди. Наше завдання в жодному разі не посіяти у них ненависті до біологічних батьків. Вчимо, що батьків треба поважати, то їхня родина, а ми просто допомагаєм".
Найщасливішим моментом за п’ять місяців в сім’ї Герасимчуків стали новорічні свята. Почалося все із дня народження старшого хлопчика.
"Він не хотів, щоб ми святкували. Проте коли приготували святковий стіл, запросили друзів і подарували телефон, у дитини засяяли очі. Після цього дня він дуже змінився, став відкритішим. Новий рік, Різдвяні свята для них – це момент своєрідного «заробітку»: вони вчили колядки, навіть склали маршрут, куди підуть. Це подарувало їм багато теплих емоцій", – розповідає патронатний батько.
Герасимчуки про те, чому варто стати патронатними вихователями
"Є така потреба, адже нині багато дітей, сім’ї яких опинилися у складних обставинах, їм варто показати інший спосіб життя. Інтернати не можуть забезпечити сімейну форму виховання. Там діти не отримують турботу і опіку, як у родині.
Патронатство перевиховує нас. Відпали неправильні прояви гніву. Думали, що ми дітей виховуватимемо, а виявилось – навпаки.
Якщо люди хочуть змінити своє життя і особливо дітей на краще, хай навіть не сумніваються, бо змінивши дитину, ти змінюєш своє майбутнє. Нас надихає, що можемо вплинути на дітей, які завтра формуватимуть суспільство. Усі хочуть змін у країні, а що ви робите для того? Почніть з дрібниць – і тоді зміниться багато".
