Письменник Макс Кідрук розповів, які книги вплинули на нього найбільше за останній час. Макс акцентував, що читає він багато і тому, якщо книжка довгий час після прочитання згадується – вона варта уваги.
Ганья Янаґігара “Маленьке життя”
Книга, яка в буквальному сенсі оглушує. Мало що за останні роки справило на мене настільки сильне враження, як Янаґігара. Це історія про чотирьох друзів, що в Нью-Йорку товаришують зі студентських років. Їх дружба проходить через роки, і в книзі продемонстровано, як на життя героїв вплинуло те, ким вони були до університету. Чудово змальовано, які жахіття можуть виповзати з минулого. Ця історія дуже потужна.
ЭКолсон Вайтхед “Підземна залізниця”
Книга отримала Пулітцерівську премію 2017 року. Автор написав про період рабства у Сполучених Штатах Америки. Там існувала система підземних станцій, крізь які негрів-втікачів з південних штатів відправляли до північних, описано чим все це супроводжувалось. Тут багато страшного та чесного, книга справила на мене надзвичайне враження.
Джейн Харпер “Засуха”
Перша книга австралійської журналістки Харпер і просто хороший триллер. Нібито звичайний триллер, але написаний настільки гарним стилем, що читаючи, ти буквально відчуваєш “скрип піску на зубах”.
Артем Чех “Точка нуль”
Це збірка есеїв українського сучасного письменника, який побував в АТО. Артем був 1,5 року на передовій і після того створив збірку без зайвого пафосу, надриву, так, як воно є. Це дуже хороші історії.
Крістіна Бейкер Клайн “Сирітський потяг”
Це історія розгортається під час кризи в Америці кінця 20-х, початку 30-х років минулого століття. Існував потяг, куди саджали сиріт і возили штатами, щоб їх швидше розбирали у сім’ї. Таким чином дітей роздавали для знущань, або для тяжкої роботи, в якості рабів.
С’юзан Елоїза Хінтон “Ізгої”
Історія про підлітків і про їх проблеми у віці “перехідного” періоду. Яскраво показано, як середовище, в якій людина зростає впливає на її становлення, як особистості.
Девід Мітчелл “Літературний привид”
Взагалі, у мене з Мітчеллом склалися дуже дивні стосунки. Це той автор, що написав “Хмарний атлас”, який я прочитав давно і не те, що він мені не зайшов, але я б поставив йому 4. Потім я придбав ще одну його книгу, потім ще, пізніше прочитав “Літературного привида” і несподівано почав усвідомлювати, що я постійно згадую той чи інший епізод. Буває так, що книга нормальна, вразила, а через півроку ти не можеш згадати про що вона. А ця – навпаки, вона до тебе вертається знову і знову. Я для себе несподівано відкрив, що у мене зібрані майже усі книги Мітчелла, хоча я їх цілеспрямовано не відшукував. У творі використано той стиль, в якому я намагатимусь витримати мою наступну книгу “Де немає бога”.
Роальд Дал “Коняка Фокслі”
Я не великий любитель оповідань, так як люблю більш велику форму. Але це чи не вперше за часів Джека Лондона я натрапив на оповідання, які запам’ятовуються. У мене є багато збірок оповідань Фіцджеральда, які не залишають у пам’яті сліду (на відміну від романів). На противагу йому Роальд Дал, створив такі оповідання, що з цих 10 у збірці я зараз вам прямо тут розкажу про кожне із них. Це мене дуже вразило.
Гарлан Кобен “Твоя перша остання брехня”
Це не детектив і не триллер, це те, що в Америці позначають, як сучасний кримінальний роман. Це така історія, що тебе “за зуби хапає” і просто за день-два ти її ковтаєш. Вона мені дуже зайшла.
Френсис Ешкрофт “Іскра життя”
Ця книга розповідає про електрику в тілі людини, проте автор, поза тим, піднімає питання про електроліти, про серцебиття, про електрику в мозку людини. Навіть про те, як от я зараз торкаюся столу і ці відчуття фіксуються у мозку. Маса цікавих фактів, філософських штук, які вибудовуються на даних дослідженнях, зокрема про те, як ми сприймаємо світ. Типу: наше я – це лише мозок, а все решта – є зовнішнім. Ця історія розкаже кожному ким є людина з точки зору електрики в тілі.
