Ця розповідь про лейтенанта Анатолія Сємєнєнка — командира роти 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. У інтерв'ю чоловік розповів про те, як він пройшов шлях від рядового до командира роти й зробив вибір між навчанням у піхотному коледжі штату Техас та передовою на Сході.
Зі спортивного життя в армійське
"Я родом з міста Рені Одеської області, це на кордоні з Молдовою. До 8-го класу там жив. Мати моя все життя працювала бухгалтером. Нас з братом виховувала практично сама. Коли ми переїхали до Харкова, то поступили з братом до Харківського вищого училища фізичної культури та спорту олімпійського резерву, на відділення футболу (Анатолій і тепер грає, представляє бригаду на змаганнях. — авт.). Потім за спеціальністю "Право" я закінчив Комратський державний університет у республіці Молдова. Повернувся на батьківщину й підтвердив диплом цього вишу — що маю право працювати юристом на території України", — розповідає офіцер.
За його словами, у 2006 році в усіх військкоматах України набирали перших українських контрактників до трьох експериментальних бригад — у Перевальному, Бродах і Новограді-Волинському. На останньому місті й зупинив свій вибір Анатолій. На початку служби в нього не було планів продовжувати перший контракт.
"Спочатку служив рядовим, другий контракт — у званні сержанта на посаді командира відділення. Був учасником миротворчих місій у Косові й Африці. Пізніше комбат запропонував посаду командира взводу. Знали, що в мене вища освіта. Я погодився. Тоді вже був морально готовий до такої посади. Закінчив тримісячні курси в Академії сухопутних військ у Львові", — згадує лейтенант.
Схід України замість Штатів
У 2020 році Анатолія мали відправити на курси командирів у США — до піхотного коледжу у штаті Техас, але офіцер вирішив залишитися й прийняти посаду командира роти у своєму батальйоні.
"У цій роті я починав солдатом, тому саме її хотів прийняти… З кожною новою сходинкою — командир відділення, взводу, роти — більше думаєш про людей. Кожна сходинка — новий рівень відповідальності. Стаєш командиром — більше думаєш, аналізуєш. Завдяки своєму досвіду знаю, як мислить солдат. У цьому плані мені легше, якщо порівнювати з хлопцями, які після вишів відразу потрапляють на офіцерську посаду. Вони багатьох нюансів не знають. Тому свій солдатський і сержантський досвід вважаю дуже цінним", — зазначає Анатолій Сємєнєнко.
Юнакам, які планують пов’язати життя з армією, офіцер радить виробляти в собі терпіння та силу волі. Але найважливіше — щоб служба була до душі.
— В армії важливо приділяти увагу саморозвитку. І потрібно бути фізично міцним. Наприклад, в американській армії спорт чи не на першому місці. Думаю, ми теж повинні до цього прагнути. У наших реаліях без гарної фізичної підготовки дуже важко.
Найважчим на війні Анатолій вважає артобстріли: "Хтось каже, що він до цього звик, я вважаю, що до цього не можна звикнути. У такі моменти відразу сідаю за радіостанцію і починаю керувати боєм. Більше переживаю не за себе, а за своїх людей. Після "приходу" намагаюся вийти на них і переконатися, що все добре. Кожен боєць артобстріл переживає по-своєму. Є, наприклад, молоді хлопці, які нормально переносять. Я не кажу, що їм не страшно. Страшно. Але вони не трясуться від страху".
Чи стала українська армія кращою? Командир роти порівнює стан української армії у 2013 році та її сьогодення:
— Багато чого змінилося у кращий бік. Починаючи від форми. Забезпечення теж добре. Те ж саме харчування — хоч би що казали, а воно реально покращилося. Головне — не зупинятися, далі розвиватися та зміцнюватися.
Лейтенант Сємєнєнко зізнається, що в особистому житті щасливий, у нього двоє дітей і дружина в усьому підтримує чоловіка. У майбутньому Анатолій хоче все ж таки поїхати на навчання до США.
За матеріалами 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
