Пересічний громадянин посміхнеться і скаже "Візьми свідоцтво про народження – прочитай і не заморочуйся". Власне, у наш гіпершвидкий час передачі інформації та відсутності можливості обдумування цієї інформації, щоб вона викристалізувалася у знання, цілком гідна відповідь і подальше прочитання даного допису і розмірковування над ним не матиме сенсу для постійно зайнятих метушливих людей.
Як завжди, на допомогу людині приходить наука. Лабораторії пропонують зробити тест ДНК для визначення нашого етнічного походження та частини світу, звідки прийшли наші предки. Зазвичай, ареали походження сучасних українців досить сталі і визначаються своєрідним Балтійсько-Балкансько-Причорноморським трикутником.
І тут ми зустрічаємо своєрідну "мертву зону". Тобто для більшості відомі батьки-дідусі-бабусі-прабабусі, умовно це столітній період (1 покоління – приблизно 25 років, за 100 років маємо 4 покоління). Тести ДНК можуть визначити сотні (тисячі) років етнічно-територіальної приналежності наших предків, проте не дадуть відповідь, хто був нашим пращуром і що він робив 150-200 років назад.
Звичайно, що наші прізвища підкажуть професію предків (Шевчук, Бондарчук, Гончаренко, Коваленко) або їх територіальне походження (Звягільський, Галицький, Бойко).
А от, що спільного може бути у людей з прізвищами: Чайковські, Філіповські, Гаєвські, Глінка, Ярузельські, Бучинські, Юркевичі, Козловські, Кучинські, Кулеша, Лавриновичі або Ромашко? Як виявляється, вони належать, як і 993 інших прізвища, до гербу "Сліповрон" (за даними "Польської геральдики" Тадеуша Гайла). Вважається, що походить рід від римського воїна, консула Марка Валерія Максимуса Корвіна, якому під час двобою з галльським воїном у 349 р. д. н. е. на шолом сів і допоміг перемогти чорний ворон. Минуло дві тисячі років, а нащадки давньоримського воїна проросли на теренах України, Литви, Польщі, Білорусі та Росії. Скільки таких гербів та історій можна вишукати на просторах Інтернету?
Скільки родів зринало з людського моря за тисячі років історії, підносилися у своїй славі та занурювалися у людські маси, лишаючи добру чи злу пам’ять за собою? В наших жилах тече кров героїв та негідників: при цьому для одних наші предки були славними героями і водночас жорстокими ворогами для інших.
Можливо, хтось зітхатиме, що серед пращурів немає визначних полководців, гетьманів чи князів. Проте, якщо уявити скільки непростих рішень, подекуди неоднозначних з точки зору гуманізму доводилося приймати сильним світу цього, то прийде розуміння, що важке, на перший погляд, сіре і не визначне життя селянина, міщанина, ремісника насправді велике благо з точки зору чистоти помислів і простоти бажань.
Навіщо ж тоді взагалі заглиблюватися у сутінки століть у пошуках своїх прадідів?
Під час інтерв’ю, відомий казахський мільярдер Маргулан Сейсембаєв здивував глядачів фразою, що кожен казах повинен знати як мінімум 7 поколінь своїх предків. Це дає змогу запобігти кровозмішанню та зміцнити генний потенціал як окремої родини, так і народу в цілому.
Сучасні лікарі рекомендують дізнаватися про спадкові хвороби і причини смерті своїх предків. Надалі такі карти родового здоров’я допоможуть запобігати та ефективно боротися з негативними впливами хвороб на людину.
До того ж сучасні науковці підходять до відкриття взаємозв’язку між кровними родичами, коли психоемоційний стан одних негативно або позитивно може впливати на здоров’я інших, навіть при відстанях в тисячі кілометрів. Ймовірно, що вектор розвитку і емоційного стану, який був заданий нашими предками сотні років назад діє на нас сучасних і буде переданий нашим нащадкам крізь клітинні вібрації та невловимі психоемоційні нитки нашого життя.
Зараз з екранів моніторів та й у себе під ногами ми бачимо тонни сміття. Наша планета перетворюється на величезне сміттєзвалище. В глобальному сенсі від нас мало що залежить, проте кожна індивідуальність може зменшити навантаження, спинити поширення якихось видів забруднення, очистити клаптик природи, щоб передати його у спадок дітям. Так само й у людських родах, з точки зору релігій світу, відбувається накопичення негативних нашарувань, які ускладнюють життя нащадкам. Чистити власне життя, стосунки, емоції, боротися й зневільовувати негативний вплив минулих поколінь і підіймати, цінувати позитивне та добре, що передали нам предки – ось наш обов’язок перед минулими і майбутніми поколіннями.
Популярна фраза "Після мене хоч потоп" має місце для недолугих та неосвічених людей. Більшість релігій світу стверджують про нескінченність життя або ж його відродження / переродження. Навіть наука говорить нам про те, що в наших тілах скупчені атоми хімічних елементів, які були викувані в надрах давно згаслих зір Всесвіту. Ці ж атоми перебували в організмах перших істот нашої планети, плазували в первісній багнюці, злітали над тропічними хащами, брели довгими дорогами доісторичних саван. Ці атоми зліпили першого трипільського горщика, викували першу підкову, пестили кохану, були звільнені землею, водою чи вогнем прадавніх капищ і знову через траву, дерева, тварин, мінерали поверталися і оживали в тілах нащадків. Ймовірно, що і душі людські, як окремі частини Однієї Великої Душі розсипаються мільярдами життів у мільйонах поколінь, збагачуються досвідом і обертають Велике колесо життя.
Вивчення власного родоводу – це можливість побачити помилки і перемоги, які були в минулому. Усвідомити. Постаратися запобігти негативу та скористатися гідним досвідом предків відповідно до сучасних умов.
Думаю, розвиток науки дозволить виокремити та з вдячністю осягнути багаж накопичених знань задля піднесення життя зі стану інфернального мороку до прогресивного творчого розвитку.
З чого ж почати?
Зі спілкування. Поки живі наші батьки, дідусі, бабусі ми можемо через них, як через портали, помандрувати давно зарослими стежками давно минулих років. Та й вони, у час пандемії Ковіду, завдяки Вашій увазі зможуть відчути і пригадати слова власної молодості, відчути в жилах силу своєї юності і енергію дитинства.
Мій дідусь часто згадував своє босоноге дитинство на хуторі, свою бабусі Лікеру, величезні пеньки столітніх дубів і ладен був пішки по гострому камінню йти тисячі кілометрів, щоб повернутися в той дитячий рай, що ще не був обпечений голодоморами, репресіями, війнами.
В час Інстаграму, Фейсбуку, Тік-Току, коли губи-каченята на одноманітних обличчях з відсутнім поглядом очей серед силіконових тіл ладен вивалитися з екранів телефонів та планшетів, які живі та милі старі світлини нашого дитинства та молодості наших батьків!
Коли ж ми захочемо далі занурюватися в глибини наших родів, можна звернутися до архівів та електронних баз даних. Зараз відбувається процес оцифрування і можна віднайти крихти інформації про прадідів. Так, в Єдиній базі даних жертв репресій в СРСР скупими рядками буде повідомлено рік та місце народження, національність, місце проживання, дату арешту, звинувачення та вирок. Тисячі, мільйони доль зламаних системою тиранії.
Також, зараз у відкритому доступі є дані про нагороджених, поранених та загиблих воїнів Другої світової війни. Оцифровуються листи книг бойових втрат. В яких зазначалися прізвище та імена, звання, рік та місце народження, рік та місце призову, дата та причина загибелі, пропажа без вісті, контактна інформація близьких родичів (дружини, батьків, їх місце проживання).
Для ще глибшого пошуку своїх предків варто персонально звернутися до Державного архіву Житомирської області.
Свого часу, моя дуже далека родичка, з якою я познайомився завдяки пошукам інформації про своїх предків, наймала спеціаліста, який персонально переглядав і відцифровував ще дореволюційні церковні книги з відомостями про пращурів. Але це вже окрема історія і фронт робіт.
Кожен з нас має глибоке коріння, яке переплелося з багатьма родами і родинами. Ми ходимо по землі, просякнутій трудовим потом, кров’ю і сльозами наших предків, під вічним небом лунав їх сміх, пісні та жарти, перший плач народжених дітей і останній подих, що виривався до зірок.
Всі ми єдині, і все це наше. Коли шукаєш, то знаходиш. Головне бути сміливим і наполегливим у своїх пошуках.
