Напевно, однією з базових потреб людини є бажання бути вільним.
Починаючи від часу розподілу людства на пануючу еліту та підлеглих, у останніх періодично закрадалося бажання скинути з себе накази керівників і жити нарешті за своїми прагненнями та уявленнями. І ось ця боротьба триває тисячоліття історії людства, спалахуючи повстаннями рабів, селян, пролетаріату, аборигенів проти колоніалістів або акціями протесту чи мітингами народу країни проти демократично обраних правителів.
В кожній нашій родині відбувається така щоденна боротьба між батьками і дітьми, які замість того щоб прибрати в кімнаті чи помити посуд, прагнуть грати в комп’ютерні ігри чи дивитися фільми про зомбі.
Що поєднує на перший погляд такі різні повстання рабів у ІІІ столітті до н.е. та вередування малої сусідської дитини? Все дуже просто – здійснювати свою волю, мати право вибирати – що робити в даний момент і в майбутньому, володіти собою без жодного зовнішнього впливу.
Але людська природа на жаль побудована таким чином, що досить часто повна свобода перетворюється в анархію, і вчорашні підлеглі стають жорстокими начальниками.
Одні, отримавши волю, починають придушувати свободу інших.
Як це не прикро в цьому світі досить складно відчути себе повністю вільним. Навіть перебуваючи в усамітненні на райському острові, чи маючи необмежену владу тирана над сотнями народів безкрайої держави людина не зможе контролювати рух крові у власних жилах чи випадіння волосся з власної голови.
Тож від природи маючи обмеження власною фізіологією та мозковою активністю, можливо, варто радіти і користуватися в повному об’ємі тим, що ми маємо та чого досягли?
Але як при цьому не провалитися у лінь та щоденну прострацію?
Вчитися. Просто і банально вчитися. Щодня. Набуваючи досвіду, аналізуючи власні перемоги та поразки ми крок за кроком ставатимемо мудрішими. А мудра і культурна людина, на відміну від розумної та цивілізованої, знає ціну пройденого шляху і не вимагає у ближніх пришвидшити темп їхньої ходи. У кожного свій крок і свій поступ. Не може зерно зійти і перетворитися на дозрілий колос раніше закладених в його ДНК етапів.
Кожен має свою відповідь на це питання.
Але кожен з нас, як повноцінна особистість, що народилася і живе на нашій планеті, щоденним власним вибором, щоденною діяльністю чи бездіяльністю робить себе і оточуючих або трішки вільнішими і щасливими, або навпаки.
Я не писатиму високі слова про те, що від кожного з нас залежить доля України.
Ми занадто обмежені власним місцем у суспільстві, щоб посунути в якийсь бік величезний державний механізм. Тим більше мої дописи читає обмежене коло простих звичайних людей, і аж ніяк не сильні світу цього.
Але ми можемо прагнути до логічності власних дій, здійснення правильного вибору. Адже ми можемо їхати містом замість 120км/год – 30-60 км/год, ми можемо зупинитися в бійці, коли відстоюємо власне право, і не добивати вже переможеного супротивника, черговим ударом, наближаючи його до каліцтва чи смерті. Ми можемо замість пляшки пива чи оковитої купити дитині йогурта чи набір шахмат і замість п’яної розмови та хизування перед випадковими знайомими провести час з родиною, посадити дерево, прибрати у дворі.
Політики, які звикли грати ролі і п’єси, яких потребує глядач, зрештою змушені будуть змінювати репертуар, щоб не лишитися на самоті перед порожнім залом.
Витязь на роздоріжжі. Віктор Васнецов.
Незалежність зрештою стане волею. Волею і Правом обирати собі гідне життя, шануватися та поважати інших.
З Днем незалежності, друзі!
