Зараз вже мало кого здивуєш тотальною навалою електронних гаджетів, що наповнили наше життя. Ледь не з пелюшок людина споглядає на екран телефона, планшета чи ноутбука. Захоплені батьки розповідають, як немовля, що ще не навчилося розмовляти, вже впевнено знаходить на просторах інтернету цікаві мультики та веселі малюночки. Здається, ми отримали надійних і вірних помічників, які безперервно допомагають і розважають нас, навзамін просячи трішечки електроенергії та хвилинку нашої уваги… ще одну хвилинку, годинку… ще одну годинку… Аж ось і вечір, і ніч.
Минув день, тиждень, місяць, рік. У це складно повірити, але середньостатистичний семирічний європеєць вже провів біля екранів більше року свого життя (по 24 години на добу), а 18-річний – більше чотирьох років! Але ми такі молоді! Все життя ще попереду! Ми дізналися стільки корисного і потрібного завдяки нашим маленьким цифровим друзям! Що ж ми дізналися? Еееее… хвилиночку, зараз гляну на екран і все розкажу.
Ось тут і з’являються ознаки нової хвороби. Хвороби з віртуального світу. У 2007 році фахівці помітили, що щороку все більше дітей, представників так званого цифрового покоління, страждають розладом уваги, втратою пам'яті, низьким рівнем самоконтролю, когнітивними порушеннями, пригніченістю і депресією. Дослідження показують, що в мозку спостерігаються зміни, схожі на ті, які з'являються після черепно-мозкової травми або на ранній стадії деменції – недоумства, що зазвичай розвивається в старечому віці.
Фахівці, поки що неофіційно, нове лихо назвали "вірус цифрового слабоумства". І це не жарт, це діагноз.
Ми вважаємо себе іншими, віримо у появу "дітей індиго", "нової раси", зміну частотних вібрацій навколишнього світу. Це все – теми окремих досліджень, які матимуть як і підтвердження, так і спростування.
На сьогодні фактом лишається наш мозок, який через органи чуття сприймає, вивчає та аналізує навколишній світ. Картинка формує образ. Зір керує мозком. Але мозок – хитрий орган, він повинен контролювати та перевіряти отриману візуально інформацію, щоб очі не привели організм до загибелі. Лише смак зможе підтвердити, що в яскраву етикетку замотана справді смачна цукерка, а не продукт життєдіяльності. Лише тактильне відчуття пальчиків допоможе відчути пекельний жар на перший погляд прохолодної поверхні праски. А відчайдушний лемент сповістить батьків, що дитина познайомилася із законом земного тяжіння.
Як каже британський професор психології Таня Байрон (Tanya Byron): "Ніщо не може замінити того, що діти отримують від власного, вільного і незалежного мислення, коли вони досліджують фізичний світ і стикаються з чимось новим".
Творець подарував нам, людям, величний світ, пізнання і дослідження якого можуть наповнити нас безкінечною множиною подарунків і сюрпризів. Але ми відгородилися від живого світу стінами наших будинків та моніторами наших гаджетів.
Хай краще сидить і клацає щось там на телефоні, ніж впаде з дерева, промокне під дощем, наїсться зелених яблук і припре додому волохатого собаку чи кота, після якого доведеться все чистити, прати і дезінфікувати.
"Дивно, як швидко сформувався абсолютно новий тип середовища, де смак, нюх і дотик не стимулює, де більшу частину часу ми сидимо біля екранів, а не гуляємо на свіжому повітрі і не проводимо час в розмовах віч-на-віч", – каже англійський вчений, письменник, член Палати Лордів баронеса Сьюзен Грінфілд (Susan Adele Greenfield).
Отже, мозок формується, коли є зовнішні стимули. Чим більше їх буде, тим краще для мозку. Тому дуже важливо, щоб діти досліджували світ фізично, але не лише віртуально. Також дитині потрібен здоровий і повноцінний сон. Але як відірватися від безкінечної інформаційної стрічки Facebook, ВКонтакте, Instagram, Twitter? Адже всі так чекають наших переглядів та лайків. Як покинути напризволяще друзів на віртуальному полі бою?
Які проміжні висновки ми можемо зробити?
По-перше, кількість зовнішніх стимулів обмежується через одноманітне проведення часу в інтернеті. Дитина не отримує необхідного їй досвіду, щоб розвинути досить важливі ділянки мозку, які відповідають за співпереживання, самоконтроль, ухвалення рішень... Те, що не працює, відмирає. Яким би накачаним не був бодібілдер, без тренувань м’язи починають зменшуватися і атрофуватися.
Діти не звикли запам'ятовувати інформаці, їм простіше знайти її в пошукових системах. Ось і проблеми з пам'яттю. Вони її абсолютно не тренують.
Ще раз звернемося до слів Сьюзен Грінфілд: "Я побоююся, що цифрові технології роблять мозок інфантильним, перетворюючи його на подобу мозку маленьких дітей, які більше звертають увагу на дзижчання звуків та яскраве світло, водночас вони не можуть концентруватися і живуть одним моментом".
Чи ж варто рятувати та обмежувати своїх дітей від передових технологій?
На це відповість Стів Джобс (Steve Jobs): його діти не користувалися айпедом взагалі, а інші гаджети їм заборонялося використовувати ночами й у вихідні дні.
Письменник Кріс Андерсон (Chris Anderson), головний редактор американського журналу Wired, один із засновників 3D Robotics, також обмежує своїх дітей у використанні гаджетів. Правило Андерсона – жодних екранів і гаджетів у спальні! "Я, як ніхто інший, бачу небезпеку в надмірному захопленні інтернетом. Я сам зіткнувся з цією проблемою і не хочу, щоб ці ж проблеми були у моїх дітей".
Сини творця сервісів Blogger і Twitter можуть користуватися своїми планшетами і смартфонами максимум 1 годину на день, а директор OutCast Agency обмежує використання гаджетів в будинку 30 хвилинами на день. Його молодші діти зовсім не мають гаджетів.
Такі відповіді дають не просто визначні люди, а реальні творці загальносвітової віртуальної реальності. Від наших нинішніх дій чи бездіяльності залежить майбутнє нас самих і наших дітей. Деякі недолугі батьки вмочували соску в алкоголь чи маковий відвар, щоб дитя не турбувало своїми криками. Що з малечі виростало і чи виростало взагалі? Наша лінь, спокій сьогодні може обернутися сумними наслідками за десять-двадцять років. Чи ховатися від світу й людей, що оточують, за екранами віртуальної реальності, чи допоможе це? Вибір за нами.
