Бути мамою — завжди велика відповідальність, адже відтоді ваше життя безповоротно розділиться на "до" та "після", і ви вже ніколи не будете такою, як раніше. Життя наповниться щирими усмішками та непідробною радістю.
Яніна Пацер півтора року тому подарувала цьому світові чудового хлопчика Матвійчика. Про історію її щасливого материнства, невтомної праці та безмежної любові читайте далі.
Зі своїм чоловіком Яна познайомилася, коли навчалася в нашому технікумі. Довгий час пара зустрічалась, а згодом вирішили побратись. Дітей спершу не планували, мовляв, потрібно пожити трохи разом, присвятити час собі. Діти — це відповідальність та, звичайно, турботи. Проте не все завжди складається так, як плануєш — дівчина завагітніла. Однак це аж ніяк не вплинуло на майбутню матусю, здавалося, що вона чекала цього все життя. З вагітністю Яна наче розцвіла і з нетерпінням чекала на появу малюка.
Труднощі та очікування дитини
Про свою вагітність вона дізналася випадково. Це була неочікувана новина, але дуже приємна. "Пам’ятаю, як розповіла своєму Юрі, що чекаю дитину, він від шоку хвилин п’ять навіть не говорив", — згадує Яна. До того дівчина хотіла далі навчатися на спеціаліста, однак підрахувала, що іспити припадуть якраз тоді, коли термін народжувати, тож відмовилась.
Вона мріяла про хлопчика, тому не могла дочекатися, як дізнається стать. Коли повідомили, що у них з Юрієм буде маленький мужчинка, майбутня мама розплакалася від щастя просто в кабінеті УЗД.
Усю вагітність Яна дуже хвилювалася про здоров’я малюка, хотіла, щоб він народився без вад. Дівчина трохи хворіла, тож боялася як на нього вплинуть ліки. Та й робота була важкою: Яна працювала продавцем у "Форі", тож частенько доводилося піднімати щось важке.
Вона добре пам’ятає, як усі навколо намагалися їй щось порадити, а вона дратувалася, бо хотіла всього навчитися сама. Уже зараз молода матуся розуміє, що ці підказки дуже допомагали. Коли животик ставав більшим, дівчина все більше усвідомлювала, як вона безмежно любить свого малюка.
Перші рухи дитини в животі були незабутніми і для Яни, і для її чоловіка, він був дуже здивований.
Радощі та складнощі материнства
Після народження Матвійчика молодій матусі було дуже складно. Перші дні Яні приносили сина тільки для годування, її переслідував страх, що його хтось забере або підмінить. Вона довго вчилася годувати, але вже через декілька днів не могла насолодитися цим процесом. Це велике щастя бачити, як це маля їсть. Спершу вдома доньці в усьому допомагала мама. Яна надзвичайно вдячна їй, адже вона всього боялася. Хоч і народила влітку, але постійно закутувала маля, бо думала, що йому холодно, аж поки їй не пояснили, що новонародженим так само спекотно, як і дорослим. З часом вони разом з малюком навчалися чогось нового. Матвійчик пізнавав світ, а Яна пізнавала сина.
За усіма материнськими турботами Яна помічала, що все частіше їй хочеться поринути в інший світ. Коли навідує колег, то їй знову кортить поринути в робочу метушню. Але, на жаль, поки малюк зовсім маленький, дівчина не може займатися чимось іншим. Бабусі далеко, тож Матвій постійно тільки з нею.
Коли стає зовсім сумно і Яна думками повертається на роботу, в реальний світ її завжди повертає син. Найкращий вихід з будь-якої депресії – обійняти свою кровинку. Молодій матусі дорікають, що син занадто прив’язаний до неї. Але вона часто лишається з ним одна, бо чоловік постійно на роботі.
Старі потреби
Іноді жахливо хочеться приділити хоча б декілька годин собі, та не всім дароване таке щастя. Яна часто мріє про відпочинок, самореалізацію, однак поки вона повністю присвятила себе дитині. Коли йдеш так рано в декрет, то стикаєшся з депресією. У такі важкі часи особливо сумуєш за минулим. Згадуєш своє безтурботне життя, в якому кожна хвилинка присвячена тільки собі. Але подивившись на це маленьке диво, всі погані думки зникають, адже щастя материнства величезне і здатне побороти всі негаразди.
Через рік Матвій піде до дитячого садка. Яніна водночас і дуже чекає цю подію, і дуже боїться. З одного боку, у неї нарешті з’явиться час для себе, вона піде на роботу. А з другого – їй доведеться хоч і на декілька годин, але залишати свого хлопчика. Це її дуже лякає. Проте матуся намагається відкидати погані думки і каже: "Народження дітей в будь-якому віці – це щастя, і насолодитись ним треба вдосталь»"
