29 травня ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відвідали Хмельницьку атомну станцію, що в Нетішині.
Поїздку для 11 чорнобильців і членів їхніх сімей організувала міська влада коштом департаменту праці та соціального захисту населення. Там вони відвідали музей ХАЕС, власне саму атомну станцію і навчальний центр, де їм показали тренажер пункту управління АЕС.
Більше ніж півдня представники "Спілки Чорнобиль" ознайомлювались із роботою реакторів Хмельницької електростанції. Екскурсовод Алла розповіла все, що знала, і відповідала на запитання. Найбільше цікавили ліквідаторів заходи безпеки. Про них і чи не лише про них вони питали протягом усієї екскурсії.
– Так, дійсно, це нас надзвичайно цікавить. Більшість з нас не енергетики, ми не дуже розуміємося на складній будові атомної станції, але те, що ми знаємо точно, – це страшні наслідки аварії на атомних станціях. Досвід Чорнобиля, а потім і Фукусіми, мав навчити інженерів бути готовими до всього. Ми не хочемо, щоб події 1986 року повторились, – розповів голова спілки Олександр Гончаренко.
Хмельницька станція – одна з найпотужніших в Україні. Там працює 2 ядерних реактори ВВЕР-1000 (підключені у 1987 і 2004 роках відповідно) загальною потужністю 2000 МВт. Постачає електроенергію у західні та північні регіони України. Нині на станції будують третій та четвертий енергоблоки. Щороку вона виробляє 14-15 млрд кВт електроенергії – це 15,6 % виробництва АЕС України.
Реактори типу ВВЕР-1000 розроблені таким чином, щоб витримати землетрус потужністю 7 балів, вибух 200 кілограмів тротилу за 50 метрів від реактора, а також влучання у нього пасажирського Боїнга. Тобто це одні з найбезпечніших ректорів. Окрім цього, кожен енергоблок оснащений трьома резервними дизельними, які продовжать підтримувати життєдіяльність станції, роботу системи охолодження ректорів у разі аварії. Та головне, що за потреби реакція розпаду припиняється зі швидкістю від 1 до 4 секунд, стрижні з ураном просто випадають із реактора, залишаючись у капсулі.
Масштаби й технологічна наповненість ХАЕС приголомшують, так само, як і приголомшує режимність об’єкта. Його охороняють зі зброєю і фотографувати заборонено навіть на відстані. Звісно ж, люди це роблять, порушуючи режимність станції. Та нам вдалося домовитись і зробити декілька світлин з екскурсії. Відвідали перший та другий енергоблоки при фоновій радіації на станції 6 Мкр/г (норма – до 12).
На станції дуже слідкують за показниками фонового випромінювання. Спеціальна система "АСКРО" у режимі реального часу проводить моніторинг у 15 точках довкола ХАЕС, які можна подивитись тут.
Та найбільше вразив ліквідаторів навчально-тренувальний центр і, зокрема, пункт управління. Це досить простора кімната, де відтворена копія реального ПУ. Сказати, що в цьому розібратись неможливо без вузькоспеціалізованих знань, – це нічого не сказати. Всюди щось миготить, на моніторах складні й незрозумілі схеми, цифри і позначки, безліч кнопок, перемикачів, індикаторів. І дійсно, щоб людину допустили до роботи тут, вона, крім того, що має здобути вищу професійну освіту енергетика, то ще й кілька років мусить стажуватися на подібних спеціальностях, а потім скласти іспити й отримати ліцензію на два роки.
Але самих лише знань тут замало. Коли інструктор для демонстрації увімкнув симуляцію аварії, то паніка охопила всіх у кімнаті. Звідусюди почали лунати дзвінки сигналізації, схожі на телефонні. Безліч індикаторів почали блимати, стрілки рухатись. Тому необхідно мати залізні нерви, але навіть якщо людина під час навчання все робить бездоганно, психологи можуть визнати її не придатною для цієї роботи.
Загалом свою цікавість щодо безпеки на станції ліквідатори вгамували повністю. Побачили, що тут реально знають вартість помилки та безвідповідальності. Усі ці знання вони розповсюджуватимуть серед молодого покоління.
