Особливі діти з Новограда, які рятують наше суспільство

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 25.12.2018 11:53
  • 0

22 грудня Будинок дитини нашого міста відвідала потужна делегація гостей зі столиці: приїхали люди, об’єднані бажанням допомагати і робити добро.

Звичайно, скептики знизують плечима і скажуть, що лише після звернення Уповноваженого Президента з прав дитини до влади міста і області, нібито за чарівним рухом з’явилися меценати.

Проте історія має глибоке коріння, яке понад п'ятнадцять років назад почало проростати безкорисною допомогою пана Ігоря. З часом, за покликом робити добро, долучалися друзі та знайомі. Серед них була Анна та Сергій Рівний, який і до того приділяв багато часу допомозі людям, а з часом – через власний Благодійний фонд. Спільні зусилля та ресурси пана Сергія, пані Анни, їхніх друзів та знайомих, просто небайдужих громадян спрямувалися в різні сфери соціального життя, проте в пріоритеті – діти та їх потреби.


– Сьогодні, ми приєдналися до цілої когорти благодійників з Києва та разом відправили чотири завантажених буса, які разом з багажниками власних авто, доставили до Будинку дитини в Новограді найнеобхідніше. У наш складний час кожен з активістів і друзів Фонду долучився до цієї справи: хтось передавав гроші, хтось домовлявся з постачальниками, хтось надав транспорт і пальне, хтось вантажив і розвантажував ящики і пакунки. Наш фонд – це перш за все люди. Друзі. Однодумці. Ті, хто здатен відірватися від щоденних клопотів та простягнути руку допомогу, – коментує пані Анна вдалу логістичну операцію.

Люди заради людей здатні робити дива. Особливо, коли той, заради кого це все робиться – маленька дитина з особливими потребами… особлива дитина.


На вулиці вирує негода – холодний дощ примерзає до скла автівки, під колесами холодна і слизька ропа, вологий вітер намацує пульсуючі вени на шиї. На хвилину замислюєшся перед дверима казенного будинку. Зрештою швидко заходиш, знімаєш верхній одяг, одягаєш спеціальну пов’язку на обличчя і бахіли на ноги. Коридор. Кімната. І раптом зупиняєшся. Адже на противагу гризотам зовнішнього світу ти раптом потрапляєш у простір зігрітий щирими серцями маленьких мешканців.

Відкриті обійми простягаються до тебе і ти, закутий у цинізм і жорсткість, раптом втрачаєш свої вміло вибудовані, перевірені часом і опонентами захисні бастіони. З-за них виринає щось світле і тепле, яке відкривається перед цими маленькими рученятами.

Ти зустрічаєшся поглядом з такими світлими очима, що, видається, нібито новонароджений Всесвіт посміхається тобі. І ти обіймаєш цей маленький Всесвіт.


Звичайно, що ти привіз дарунки і багато чого необхідного, того, без чого важко було б функціонувати бюджетній установі маленького містечка.

Але для особливих дітей важливий саме ти. Твоя присутність, увага, обійми, розмови. Маленькі поселенці приносять і віддають тобі свої найкращі іграшки аби не йшов так швидко від них.

Так сталося, що зовнішній світ не вдерся у їх свідомість. Всевишній дозволив еволюції вибудувати генетичні межі впливу людського суспільства на становлення світогляду маленьких особистостей, – лікарі це назвали хворобами.

Але якщо духовним людям для донесення своїх молитов і прохань до Творця доводиться входити у медитаційний стан, вгамовуючи безкінечний вир думок свідомості, то особливі діти з Новограда, безперечно, мають прямий і незбагненний для нас діалог з Вищими силами.


Ймовірно, наші мудрі предки знали щось більше за нас і в жодному разі не ображали особливих дітей, які навіть дорослими залишалися дітьми.

Чи знаємо ми, в які глибину Космосу линуть емоції та почуття таких особистостей, і що суспільство одержує, від ставлення до особливих людей? Можливо, успіх Заходу не лише у технологіях і дотриманні закону, а й у справедливості до кожного члена суспільства?

Сьогодні мені пощастило побачити паростки майбутнього, що, як я сподіваюся, направлятимуть нашу країну за вірним вектором розвитку: пані Анна була в компанії чотирьох молодих людей. І хоча звідусіль чути про засилля гаджетів, інфантильність підлітків та інтерес лише до оманливого віртуального світу, переді мною постали відкриті і доброзичливі хлопці і дівчата, які швидко налаштували щиру комунікацію з дітьми будинку по вулиці Героїв Майдану, 64.

Саме в моменти такого спілкування розумієш, що інклюзивна освіта (це коли діти з особливими потребами навчаються разом зі всіма іншими однолітками) формує суспільство в якому з дитинства навчаються допомагати, підтримувати та розуміти один одного.

Чи готове наше суспільство дослухатися досвіду Фінляндії з її системою освіти?

Це залежить і від влади, і від батьків, які бажають виховувати дітей в тепличних умовах типових шкіл. Проте, завжди потрібно пам’ятати, що людина, яка навчилася розуміти потреби і допомагати особливим дітям, швидше за все не витрачатиме час на сумнівні компанії, розгульні витівки та й, зрештою, старіючих батьків сприйматиме адекватно.

Виховання ж молоді за принципом "виживає сильніший" та "всі навколо вівці, а ти – вовк" перетворює суспільство на дику саванну, де дряхліючий старий вовк-учитель, може залишитися без загублених підопічних чи, ще гірше, бути придушеним кимось із них.

Але поки по холодних вулицях бігають чи то люди, чи то звірі у пошуках легкої здобичі або чергової дози для своїх вен, у маленьких будиночках зігрівають дорослі серця щирі посмішки дітей.

Ти дорослий, ти знаєш, що за посмішкою ось цього маленького хлопчика ховаються три надскладних операції проведених на серці, ось там лежить тримісячна дівчинка, а в іншій кімнаті, – старша за неї на декілька років дитина, яка лежить у ліжечку не через втому чи сон, а через невтішний діагноз лікарів…

За вікнами продовжує панувати негода, проте в маленьких будиночках, де тепло та затишно від дитячих посмішок, зовсім не хочеться думати про майбутні вибори, субсидії, тарифи на газ і рівень заробітної плати.

 

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини