Олександр Мокрецький народився в Новограді-Волинському. Йому 35 років, з яких 20 років свого життя мешкає в Польщі. До цього вчився школі №11 (теперішній ліцей). А в 15 років вирішив поїхати з рідного міста навчатися закордон в сільськогосподарському технікумі на агронома.
"Мені запропонували поїхати туди навчатися за програмою обміну. Я дуже радий, що скористався цим шансом, адже грошей щоб здобувати освіту десь на Україні на той час не було", – розповідає він.
За словами Олександра, у той час його родині запропонували роботу в іншій країні. Так вони й роз’їхалися. Він до — Польщі, решта — до Росії. А бачилися тільки на літніх канікулах. Планувалося, що не на довго, але вийшло значно довше.
"Коли їдеш, ти не знаєш, що тебе чекає. Це викликає цікавість, проте згодом починаєш усвідомлювати, що стикатимешся з різними проблемами в чужій країні, тоді стає страшно. Ти починаєш сумувати за рідною домівку, але це потрібно було пережити, – зізнається Олександр.
Для нього поїздка в Польщу була надзвичайно важливою. Він не поїхав аби годилося, його переповнювало бажання отримати вищу освіту та забезпечити собі гідне життя. Це мотивувало хлопця та допомагало йому боротися з труднощами.
Навчання
Про навчання в технікумі говорить з легкістю. Олександр згадує, що приїхав до навчального закладу з другом Вадимом, який родом із Суслів. Хлопці мали жагу до навчання, тому добре вчились. Однак, труднощів на їхньому шляху траплялося чимало.
"На початку відчувався дискомфорт через брак грошей. Ми опинилися в новому середовищі, де інша культура. Тому мусили виробити свою позицію, адже нам не хотілося мати латку емігрантів зі сходу. І довелося адаптуватися до усього, що оточує, проявляти активність та допомагати іншим з навчанням. Та показувати те, що ми багато чого вміємо", – говорить Олександр.
Окрім цього, пояснили, що Україна – це інша країна, яка має свою культуру та мову. І найголовніше, що Україна — це не Росія.
Олександр говорить, що на початку 2000-х Польща не була багатою країною, там панувало безробіття. Тому підпрацьовувати вони не могли. Та й в технікумі були свої правила, які не дозволяли студентам працювати та мати власний бізнес. Вони повинні були вчитися.
Наполегливе навчання приносить йому перемогу в олімпіаді з сільського господарства, де зайняв перше місце в північно-східному регіоні та четверте по Польщі. Та після цього міг обрати з 11 профільних ВУЗів, той який подобається та потрапити до нього без екзаменів. Обраний виш не входив в цей список. Це був найпрестижніший виш на той час, в який потрапити було вкрай тяжко. Але Олександр вирішив зломати стереотип та обрав Вищу Школу Економіки у Варшаві.
"Я подивився як проходить система вступу. Там необхідно було здавати географію, історію і математику та дві іноземні мови. Та почав самостійно готуватися до іспитів. Але відразу виник конфлікт з приймальною комісією, яка хотіла, щоб я вступав на правилах для іноземців, а не як поляк. І тоді б я залишився без стипендії. Спроби доводити свою правоту для керівництва вишу та пояснення нічого не дали. У день екзаменів, на які мене не допустили, я пішов до стипендіальної комісії, що була незалежним органом та пояснив ситуацію. Тоді мені сказали, щоб я здавав на правилах для іноземців і стипендія все одно буде. Та тут я знову виграв, в тому що екзамени для іноземців були трохи простіші, ніж звичайні – вимагалось знання однієї іноземної мови та польської", – розповідає земляк.
Навчання в ВУЗі – це був зовсім інший світ. Там квітло студентське життя, діяло понад 100 студентських організацій, які постійно організовували різні події. Навколо були освічені люди, які потрапили до вишу завдяки своїм знанням, але водночас вміли гарно розважатися. Його вражало, те що більшість з них не походили з багатих сімей. Це були дуже цікаві п'ять років навчання.
"Я пам’ятаю як у 2005 році як до нашої школи хотів поступити син прем'єр-міністра Польщі. Там, прем'єр має більші повноваження, ніж президент країни. Але не вистачило декілька балів. І щоб все-таки стати студентом, він пішов у студентський відділ праці. Там хлопцю довелося працювати в гардеробній, яка знаходилася в бібліотеці. У наступному році він став повноцінним студентом", – говорить Олександр.
Кар'єра
Практично відразу після закінчення інституту в хлопця з'явилася своя фірма, яка займалася ІТ-проєктами. Усе розпочиналося з простих програм під замовлення, але було прагнення до створення власних проєктів, де необхідно залучати інвесторів. Шанс на залучення зовнішнього капіталу став причиною конфлікту в фірмі. І внаслідок чого партнер покинув її, довівши до скрутного становища. Олександрові довелося закінчити усі справи до кінця та закрити бізнес.
Досвід з власним бізнесом допоміг зрозуміти, якою діяльністю хотів би він займатися в професіональному житті. Олександр розпочав шукати роботу у сфері інвестицій в інноваційні ІТ-проєкти. У цю сферу не так легко попасти, спочатку це була невеличка фірма, яка займалася стартапами. Але потім юнак перейшов до польско-ізраїльського інвестиційного фонду "Giza Polish Ventures", який був лідером в цій справі та займалася розвитком молодих проєктів не тільки в Польщі, а й в Європі та Україні. Він успішно пройшов співбесіду, завдяки рекомендаціям колишнього начальника.
Зараз чоловік працює в інвестиційному фонді "StarFinder Investment Fund". Адже добре знається на фінансах та інформаційних технологіях. Вони інвестують проєкти, які можуть змінити наш світ. Фонд допомагає розвиватися програмуванню в медичній сфері й не тільки.
"Є така хвороба як дистрофія м'язів. Це рідке захворювання у дітей, але воно не виліковується і приводить до смерті в молодому віці. Завдяки проєкту, хворий зможе нормально функціонувати з хворобою, розвиток якої буде затриманий. Ним займається професор та хірург Марія Семенова, яка, до речі, перша у світі зробила пересадку всього лиця", – пояснює Олександр.
Одним з найцікавіших проєктів для Олександра є проєкт для хірургів – HoloSurgical. Це програма, що показуватиме під час операції 3D модель хребта на тілі людини. Тепер не потрібно буде розтинати все тіло, а лише в деякий місцях робити невеликий надріз і бачити де знаходяться в цей час інструменти. Таким чином, не дасть пошкодити спинний мозок та інші важливі органи. Нині цей проєкт проходить реєстрацію як медичний винахід і пройшов першу операцію на живій людині.
Чоловік радий, що до групи інвестицій фонду вдалося долучити проєкт, розроблений українськими вченими. Фірма "Deep Trait" займається створенням штучного інтелекту до аналізів геному рослин з ціллю швидшого відбору рослин, що мають певні переваги, на приклад більшу врожайність. Це прискорить створення нових сортів рослин без застосування генної інженерії.
Особисте життя
Зі своєю майбутньою дружиною Магдою, Олександр познайомився в метро. Це сталося зовсім випадково, десять років тому, бувши ще студентом. Вона полька, яка вчилася на факультеті культурознавства Східної Європи у Варшаві. Вона знає українську й російську мови та їй подобається в Україні. Зараз родина виховує маленьку донечку. Вдома сім'я спілкується польською, але доньку також навчають і української. Олександр більшу частину вільного часу проводить в сімейному колі. Батько намагається приділяти багато уваги своїй малечі. У вихідні сімейство Мокрецьких виїжджає на природу за місто. У батьків дружини є заміський будинок, де вони усі разом проводять час.Люблять подорожувати, однак плани подорожей довелось відкласти враз з поповненням в сім'ї.
Йому подобається демократичність Польщі. Це та країна, де можна розвиватися. Там немає обмежень і неважливо з якої ти країни. Люди комунікативні, з ними легко спілкуватися, бо наша мова схожа до їхньої, а культура та ментальність мало чим відрізняються. Але для роботи для потрібно знати англійську. Тоді без копійки не залишишся. Також потрібно зав'язувати потрібні знайомства, чим більше тим краще. Та багато працювати, викладатися на всі не 100, а на 120%. У перші місяці працюєш на авторитет, а потім вже можна трохи розслабитися.
"Я ловив себе на думці, що можна було б побудувати кращу кар'єру в іншій країні, але я не захотів нічого міняти. І обрав Польщу, бо мені тут добре й тому не хотілося нікуди більше їхати. Будування реляцій в новому місці завжди займає багато часу і не хотілося відчувати себе вічним емігрантом", – говорить Олександр.
Він не цурається свого коріння, буває у відрядженнях, підтримує багато контактів в Україні. Проте, повертатися поки не збирається. Він дуже любить свою роботу, а з поверненням мусив би змінити вид своєї діяльності. На рідній землі немає економічної стабільності й залучити інвесторів вкрай тяжко. Проте, не лише це стримує його. Олександр відчуває, що з Варшави може бути набагато більш допомогти, ніж з Києва чи Львова. Та надіється що колись його досвід може бути корисним на Україні.
Та й про маленьку батьківщину Олександр не забуває. Декілька років тому він допоміг впровадити в життя електронну реєстратуру, якою користувалося усе місто. Також до нього звертаються місцеві організації, які просять передати з Польщі те, чого немає у нас.
Через 10 років Олександр бачить себе у ролі керівника інвестиційного фонду. А також він планує впроваджувати свій досвід на Україні, допомагати залучати інвестиції також в рідне місто. Адже має унікальне положення і ресурси для розвитку. Окрім цього у майбутньому, він хоче переїхати в менше місто, ніж Варшава. Воно має чимось бути схожим на Новоград.
