7 травня на фасаді Ярунської амбулаторії відкрили пам’ятну дошку лікарю-хірургу Владиславу Мозалевському та заслуженому лікарю України, педіатру Анастасії Стеценко.
8 вересня 2017 року на сході села громада Яруня ухвалила одностайне рішення встановити меморіальну дошку лікарям на приміщенні місцевої лікарні.
На заході були присутні нащадки лікарів, які розповіли про життя Владислава Мозалевського та Анастасії Стеценко.
Біографічні довідки
Владислав В’ячеславович Мозалевський
Народився 17 травня 1915 р. у Курську. У 1932 році закінчив там школу. Із 1937 по 1941 рік навчався у Курському медінституті. 01.09.1941 року був достроково випущений із ВНЗ із присвоєнням кваліфікації "Лікар" та мобілізований до армії, де служив до 1947 року, до демобілізації.
Брав участь у Другій світовій війні. Працював молодшим лікарем 325 стрілецького полку, молодшим лікарем 272 гвардії стрілецького полку, 90 гвардії стрілецької дивізії, лікарем-ординатором та лікарем-венерологом 596 відділення 26 гвардії механізованої дивізії Із 22.05.1945 р. – молодшим лікарем медпункту 34 будівельної з/д, батальйон 43 з/д бригади.
Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями "За оборону Москви" "За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941–1945 рр.", "ХХ років Перемоги у ВВВ 1941–1945 рр.".
18 вересня 1951 р. Мозалевського призначили головним лікарем Ярунської районної лікарні. Із 1958 р. працював завідувачем хірургічного відділення Ярунської дільничної лікарні. Читав багато лекцій серед населення на санітарно-гігієнічні теми, часто випускав санітарно-гігієнічні бюлетені. Був депутатом сільської ради.
Лікаря неодноразово нагороджували грамотами, оголошували подяки за хорошу роботу в лікарні.
Слава про роботу хірурга поширювалася не лише в Ярунському та Новоград-Волинському районах, його знали в Україні як успішного та висококваліфікованого лікаря.
Перша дружина загинула у роки війни, залишивши трирічного сина Юрія, 1939 р. народження, якого доглядала бабуся. Після війни Владислав В’ячеславович одружився із Анастасією Сокірко, фронтовою медсестрою, яка народилася в с. Красилівка. Після війни вона працювала медсестрою Ярунської районної лікарні.
Мозалевський мав багатьох учнів, серед яких – Любомир Романович Дутчак, нинішній начальник відділу з питань охорони здоров’я та медичного забезпечення Новоград-Волинської міської ради.
Помер Владислав Мозалевський 9 травня 1988 року. Похований у Яруні.
Вулиця, на якій проживала родина Мозалевських, має ім’я їх батька.
Анастасія Денисівна Стеценко
Лікар-педіатр вищої категорії, заслужений лікар України. Народилася 14 березня 1919 року в селі Високе Брусилівського району Київської (Житомирської ) області. Після закінчення школи у 1940 році вступила до Київського медичного інституту ім. Богомольця. У 1941 році почалася війна. Навчання в інституті припинилося, тому вона повернулася до рідного села.
У 1948 році Анастасія Стеценко закінчила інститут. Її направили на роботу до Ярунської районної лікарні, де вона працювала лікарем-педіатром протягом усієї своєї трудової діяльності.
Поряд з основною роботою займалася громадською діяльністю: випускала бюлетені, часто відвідувала людей за місцем проживання, проводила профілактичну та роз’яснювальну роботу. Також виступала перед населенням та працівниками лікарні як лектор товариства «Знання».
Лікаря неодноразово відзначали на роботі за сумлінну, добросовісну працю.
3 липня 1979 року Стеценко подала заяву на звільнення у зв’язку з виходом на заслужений відпочинок.
Родина Анастасії Денисівни Стеценко та її чоловіка Василя Ничипоровича Прокопчука була зразковою у побуті і прикладом для всіх односельців. Чоловік працював головою колгоспу в с. Великий Молодьків, головою райсільгоспхімії у Новограді-Волинському.
Вони виховали двох чудових дітей. Дочка Тетяна Василівна Прокопчук (Готліб) закінчила Житомирське медичне училище, здобула спеціальність фельдшера. Деякий час працювала у с. Майстроволя, пізніше – у дитячому відділенні Рівненської обласної лікарні, звідки вийшла на пенсію.
Син, Олександр Васильович Прокопчук, закінчив Таврійський державний агротехнологічний університет, працював інженером-механіком у Житомирській обласній сільгосптехніці. Переїхав до Києва. Нині покійний.
Навіть після виходу на пенсію двері оселі Анастасії Стеценко не були зачинені для людей, що просили її допомогти вилікувати дитину, жінка нікому не відмовляла. Померла 19 січня 2007 року. Похована у Яруні.
