Наступна наша історія про Олесю Бессальнову, абсолютну чемпіонку світу та Європи з армреслінгу (серед людей з вадами зору), яка розповіла для Novograd.city, яким був її шлях до високих результатів та про те, як не здаватися, не дивлячись ні на що.
На даний час дев'ятнадцятирічна Олеся Бессальнова навчається в Переяславі на двох спеціальностях: перша – дошкільна освіта, вихователь в дитячому садку; а друга – фізичне виховання. За її словами, поєднувати навчання дуже легко, бо освітній процес проходить в одному університеті. До того ж пари у заочників раз у рік, і вони стоять в другу зміну.
"Я з самого початку хотіла вступати суто на фізичне виховання, але майже три роки тому вже була система пріоритетності по вишах, і я на друге місце обрала дошкільну освіту, а фізичну освіту на третє місце. І вийшло так, що на бюджет пройшла лише на першу спеціальність. Важко було, бо я довго не бачила себе в ролі вихователя, але вирішила для чого гаяти час, якщо відразу можна вчитись на двох спеціальностях", – розповідає Олеся.
Про спорт дівчина ніколи не мріяла, бо з дитинства була тихою і домашньою дитиною, тому довго не могла визначитися, чим хоче займатися. "Зараз мрій немає, ставлю цілі, яких стараюсь досягати. Для чого жити мрією, якщо можна поставити ціль і впевнено до неї іти", – додає звягельчанка.
Про секцію Олеся дізналася у 12 років, коли в кінці серпня поїхала в санаторій в Одесу. Коли вона була там, до неї додому завітав кремезний чоловік і запитав: "Тут проживає Олеся Бессальнова?".
За словами дівчини, у мами відразу виникла думка, що її донька щось накоїла. Проте, тренер заспокоїв матір, розповів про цю секцію і сказав, що набирає діток з обмеженими можливостями. Після відпочинку Олеся особисто познайомилася з майбутнім наставником Геннадієм Данюком та у жовтні вперше прийшла на тренування.
"Коли я прийшла на перші тренування, усе було якесь, ніби рідне, подобалась атмосфера, багато ровесників, адже я в школі не надто з кимось спілкувалась. А тут і спілкування зав'язалось, з'явились друзі. І сам тренерський склад чудово до нас ставився, відчувалась підтримка", – говорить спортсменка.
Змагання
Перші кроки у спорті Олеся розпочала на змаганнях у Житомирі серед дітей з інвалідністю. Тоді учасників було не надто багато, але було цікаво. Вона боролась з двома чи трьома дівчатками й привезла додому дві золоті медалі.
У загальному, за словами спортсменки, змагань було дуже багато, але найважливішими залишається чемпіонати України, Європи та світу. У 2017 році вона поїхала на чемпіонат світу, який проходив у Будапешті, де стала абсолютною чемпіонкою. Це був серйозний турнір, адже це були її перші змагання такого рівня. Також дівчина пишається чемпіонатом Європи серед інвалідів, що відбувся в Болгарії (2018 рік). За його результатами, Олеся також стала абсолютною чемпіонкою.
Торік Олеся брала участь в чемпіонаті України в Одесі, то був її останній чемпіонат до 18 років серед здорових. Олеся здобула 1-2 місце. Її особливістю є те, що вона бореться з людьми з обмеженими фізичними можливостями, так і зі здоровими.
Окрім цього, спортсменка згадала і про Чемпіонат України серед дорослих, що проходив на початку карантину у Львові. Це були другі змагання серед дорослих, де вона зайняла 3 місце на ліву руку.
"У жовтні я брала участь в чемпіонаті серед молоді у Приморську. Це перші змагання в новій віковій категорії до 21-го року. Виступала я не у своїй ваговій категорії, адже хтось зігнав вагу в 55 кг, хтось просто не приїхав. Мене закинули боротись в 60+, де зайняла 2-3 місце. Та попри це ці змагання також були знакові, бо вперше Житомирщина виборола перше командне місце серед всіх областей", – зазначила звягельчанка.
Проте, є змагання, про які дівчина мало згадує. Це чемпіонат світу в Румунії. За словами Олесі, було багато витрачено сил та часу на підготовку, але цього було не достатньо. У результаті спортсменка посіла тоді 6-7 місце. "Дуже було важко, адже рівень підготовки інвалідів та здорових людей дуже колосально відрізняється", – додає вона.
Відношення близьких до улюбленого заняття
Олеся обрала не зовсім жіночий вид спорту, але тато був не проти, бо колись сам займався боротьбою. Але так, як у неї проблеми із зором мама особливо нікуди не віддавала, адже силові навантаження протипоказані.
"Спочатку мама старалася відмовити мене від армреслінгу, але я їй говорила: "Мамо краще десь гуляти на дискотеках, пробувати алкоголь та цигарки чи займатись у спортзалі?". Після декількох таких розмов, мама заспокоїлась. Але я все одно лишаюсь для неї маленькою дівчинкою, хоч би скільки не тренувалась та які б не привозила медалі", – розповідає Олеся.
Наречений Олесі, Дмитро тренує людей, тому проблем зі спортом у них не виникає. Хлопець лише наполягає на тому, щоб у спорті Олеся розвивалася не лише в одному напрямку, а, наприклад, в розтяжці для пропорційності тіла.
Про тренерів
Старший тренер Олесі Генадій Данюк, який має звання "Заслуженого". Як зазначає дівчина, це людина з великої літери, яка дуже багато робить для своїх спортсменів.
"Він мені, як другий тато. Завжди знає, що потрібно спортсменам. Потрібно підтримати – підтримає, потрібно десь наставити на шлях істинний – дасть вказівку. А другий, не менш важливий тренер в моєму житті, за яким я закріплена з 2018 року – Олександр Пінчук.
Раніше ми були спортсменами, працювали пліч-о-пліч в тренувальному процесі, а коли Олександр закінчив університет, то став моїм наставником. Це людина, яка мене підтримує, як у залі, так і на змаганнях. Разом зі мною контролює моїх суперників, допомагає підготуватися до змагань. Завжди скаже, щось приємне та знайде спосіб, як мене налаштувати на боротьбу, бо потрібно бути готовим до всього, як фізично, так і психологічно".
Спорт і епідемія коронавірусу
Карантин дуже суттєво вплинув на спорт в цілому, бо багато змагань скасовували або перенесли на інший час. І в результаті, як говорить Олеся, цих пів року підготовки були даремними, оскільки важко постійно тренуватись і нікуди не дівати силу та енергію.
"Тренуватись дома самому важко, сумно, а інколи просто лінь. І зараз немає сенсу інтенсивно до чогось готуватись, адже невідомо, коли змагання розпочнуться, просто потрібно підтримувати себе у формі, щоб не впали силові показники", – підкреслила дівчина.
Спортивний режим
До початку карантинних обмежень Олеся тренувалася в новоградському клубі "Фенікс" 3-4 рази на тиждень. Якщо напередодні змагання, то інтенсивність і кількість тренувань збільшується.
У звичайні дні конкретного режиму дня в спортсменки немає, але коли вона готується змагань, то до 23 години вечора вже має спати. Зранку обов'язково робить зарядку, і звичайно, є обмеження в харчуванні, але на дієтах не сидить. Їсть все чого душа бажає, але в міру.
Як не падати духом
Окрім солодких перемог кожен з професійних спортсменів має пізнати гіркий смак поразки. Олеся зауважила, що раніше дуже важко справлялася зі своїми емоціями, коли програвала.
"Були й сльози, коли відходила від стола, крики під час поєдинків. Потім починаєш думати, а що було б, якби зробила по-іншому, чи можна було б тоді перемогти. Докоряєш собі, що підвела тренерів, адже вони бачать, як ми тренуємось та на що спроможні.
З часом я стала старшою і зрозуміла, що сльози того були не варті, бо в залі я викладаюсь на всі 100 %. І розумію, що є люди, які тренуються більше, або в них більше досвіду, то таким людям не важко програвати, і з ними в задоволення боротись.
Завдяки поразкам, можна побачити над чим потрібно працювати, а також можна й помітити свої сильні сторони. Поки до столу не вийдеш, ти ж не знаєш, над чим ти гарно попрацював, а над чим ні. Але, поразка – в першу чергу мотивація для наступних змагань", – зізнається дівчина.
Насамкінець, Олеся Бессальнова розповіла, що у майбутньому вона хоче стати щасливою дружиною, працювати тренером та пройти курси масажу, щоб допомагати людям удосконалювати своє тіло та здоров'я.
