У жовтні 1925 року, після закінчення факультету профосвіти Київського інституту народної освіти (КІНО), до міста над Случчю приїхав молодий фахівець Яків Миколайович Мороз, який з того часу викладав українську мову з методикою й технікою та літературу студентам Звягельського (Новоград-Волинського) педтехнікуму.
"Народився я на Чернігівщині в с. Білиці бувшого Глухівського повіту [нині в Ямпільському районі Сумської обл. – Л. К.] в бідній сім’ї робітника-муляра в 1899 р. 14-го листопада, – розповідає він про себе у "Короткому життєписі". – Гірке було моє дитинство. Нас було багато у батька (12 чол.), і жили ми в злиднях, бо мізерного заробітку батькового не вистачало на всю сім’ю. Матері й старшим сестрам доводилося ходити на поденну, й ми всі, малі діти, росли без ніякого догляду. Тяжке економічне життя примушувало батька кидати сім’ю й їздити заробляти гроші на Полтавщину. Коли мені було 7 років, то ми зовсім кинули Чернігівщину й переїхали на Полтавщину в м. Ромодан. Вчитись я почав, коли мені було 10 років. Хоча й була поблизу залізнична школа, але вчитись мені довелося в селі за 3 версти від Ромодана, бо в залізничній школі всім неслужбовцям залізниці треба було платити 12 карб. на рік. Закінчивши сільську трьохлітку, я вступив до залізничної двохкласової школи. Потім вчився в Лубенській учительській семінарії" [тут і далі орфографія оригіналу, як правило, зберігається – Л. К.].
Після закінчення семінарії Я. Мороз вступив до Полтавського педагогічного інституту. У зв’язку з закриттям факультету профосвіти в цьому навчальному закладі він вимушений був перевестися до аналогічного факультету КІНО. Вчитись у Києві було важко, бо батьки не мали можливості допомагати юнакові. Доводилось заробляти на прожиття різними засобами: за мізерну платню різати дрова взимку, навантажувати й розвантажувати залізничні вагони, баржі на Дніпрі, чистити сніг тощо. 1924 року при КІНО був організований семінар української мови та літератури підвищеного типу під керівництвом видатних українських поетів і літературознавців Миколи Зерова, Павла Филиповича і Бориса Якубського. Отримавши добрі рекомендації від перших двох, Яків вступив до цього семінару й був його активним учасником. У цей період він написав самостійну роботу на тему "Винниченко й Коцюбинський", яку прочитав на одному із засідань семінару.
Звягельський педтехнікум займав три будинки на вулиці Садовій (Івана Франка). У денаціоналізованому будинку Шульца під № 9 (за нумерацією 1928 р.) розміщувалися навчальні аудиторії, у колишньому будинку Захар’євича (№ 11) – фізичний кабінет, а в будинку № 18 – інтернат. Яків Мороз мешкав на цій самій вулиці в будинку № 2. На його утриманні перебували жінка й батьки.
Зовнішній вигляд колишнього будинку Шульца близько 1993 р.
Згідно з навчальним планом 1928 року, Яків Миколайович читав студентам першого року навчання курс "Орфографія. Теорія поезії", а студентам другого року навчання – курс "Метод лабораторій. Знайомство з творами письменників. Антична література". Крім викладання української мови та літератури, він керував у технікумі літературним гуртком. У 1926-1927 роках у літературно-художньому часописі "Плужанин", який видавала Спілка селянських письменників "Плуг", публікуються повідомлення Я. Мороза про діяльність гуртка.
"Літгурток зорганізувався ще в 1923 році, – розповідає він у часописі № 2, 1926 р. – Відсутність відповідної критичної літератури не давала змоги студіювати літературу післяжовтневу, і тому гурток зупинявся переважно на літературі дожовтневої доби, яку студіював, розробляючи різні теми. З початку 1925/1926 навчального року нашій бібліотеці пощастило придбати твори плужан та гартованців [члени Спілки селянських письменників "Плуг" і Спілки пролетарських письменників "Гарт" – Л. К.], чимало часописів, де містяться ці твори, а також критичні твори В. Коряка, статті Плеханова, праці Якубського і т. ін... Головна увага ... була зосереджена на сучасній літературі. За три місяці (жовтень, листопад та грудень) літгурток зробив 12 засідань, з яких три було присвячено читці й критиці власних творів літгуртка, одне засідання – роковинам Жовтневої революції, була зроблена доповідь "Жовтнева Революція в українській літературі", одне засідання присвятили пам’яті В. Блакитного, де була доповідь "В. Блакитний – організатор пролетарської культури". Останні засідання пішли на доповіді "Ідеологічна платформа "Ланки" і "неокласиків", "Олесь 1905 р. і Олесь сучасний", "Особиста лірика Олеся", "Художня вартість М. Коцюбинського", "Нова критика про Коцюбинського (Єфремов, Коряк, Попов)", "Проблеми моралі в творах Винниченка", "Причини популярності драм Винниченка".
У діяльності літгуртка брали активну участь всі 17 його членів. Відвідували гурток і сторонні особи, які цікавилися українською літературою: у середньому кількість присутніх становила 40 осіб. Збори проходили досить жваво, бо в дискусії втягувалися також не члени гуртка. Редколегія, що складалася з членів літгуртка (Мороз, Кокот, Дітчух), випускала стінгазету "Червоний студент", одна з яких присвячувалася пам'яті Василя Блакитного.
У новому навчальному році на засіданнях гуртка вивчали лише література післяжовтневого періоду, діапазон розширили завдяки російській літературі. Більше уваги зверталося на теорію літератури: художні прийоми поета і письменника, літературні жанри, сюжет, фабула тощо. Гуртківці виступали перед місцевими вчителями, планувалися доповіді у сельбуді (клубі).
"Щодо Л. Українки (Звягель – місто народження письменниці) то тут теж розпочали працю, – повідомляє Я. Мороз у "Плужанині", № 3, 1927 р. – Доручено окремим членам літгуртка зібрати відомості автобіографічного характеру про письменницю. Маємо уже виписку з метричної книги про народження Л. Українки. Перед РВК [райвиконкомом – Л. К.] порушено клопотання про відпуск помешкання, де народилась Л. Українка, для влаштування там музею імені письменниці". На нараді колективу педтехнікуму, що відбулася 4 жовтня 1927 р., М. Дучинський і Я. Мороз порушували питання про організацію й відкриття в Новограді-Волинському краєзнавчого музею ім. Лесі Українки. Обом викладачам доручили "вияснити матеріальну базу музею". Чим закінчилася ця історія – невідомо.
У відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка зберігається лист (датується 30 травня без зазначення року) Якова Мороза до Олени Пчілки з проханням уточнити чи підтвердити три адреси: "1) будинок Уварова (Житомирська вулиця), 2) Звіринська вул., 3) Завадська вулиця (будинок Завадського)". У листі він також повідомляє, що "ті добрі Ваші знайомі, що знали Вас (Аврамова, Лобановський, Лебедєва і інші), вже неживі". Т. Данилюк-Терещук, завідувачка Музею Лесі Українки в Луцьку, на основі подальшої публікації Я. Мороза у часописі "Плуг" припускає, що повна дата листа – 30 травня 1928 р. Збереглася також чернетка листа (без початку і кінця) Олени Пчілки до Я. Мороза з розлогим коментарем про життя родини Косачів у Звягелі.
У вересні 1928 року в харківському літературно-художньому альманасі "Плуг", опубліковано повідомлення Якова Мороза "Косачі в Новоградволинському".
"Першого липня 1928 року невеличке місто Новоградволинське відвідали дорогі гості, – розповідає автор. – Приїхали сюди мати славнозвісної письменниці Лесі Українки, Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) з дочкою Ольгою і своїми онуками, щоб ще раз побачити те місто, з яким у неї зв’язано багато приємних спогадів, щоб знову побачити розкішні краєвиди Звягельщини, які, як говорить О. П. в листі, завжди чарували її, щоб привітатись з річкою Случем і скелями, щоб оглянути ті будинки, де народилась і жила Леся Українка. Майже 50 років минуло з того часу, як родина Косачів кинула м. Новоградволинське і переїхала в Луцьк. Дуже відмінилося місто Новоградволинське, але залишилась, майже, та сама розкішна природа, що колись так чарувала О. Пчілку і збуджувала в маленькій Лесі любов до життя, до краси, до людей. І тепер кожен куточок, кожна скеля нагадує давні роки, коли Леся й Михайлик були ще малими дітьми, безтурботно бігали по берегах річки Случі".
Гості мали сфотографувати будинки, де народилась і жила Леся Українка, а також всі місця, з якими у них зв’язано багато спогадів (ці фотографії були потрібні для ювілейного видання творів Лесі Українки). "Старенька бабуся почувала себе бадьоро й ходила з молоддю по вулицях Новоградаволинську, була на річці і в інших місцях, що її цікавили". Будинок, де народилася Леся Українка, за словами Олени Пчілки, мало змінився як ззовні, так і всередині. Олена Пчілка була приємно здивована тим, що навіть меблі в кімнаті, де народилася Леся Українка, стояли так само, як колись.
Радо вітав дорогих гостей Новоград-Волинський педагогічний технікум. "Студенство на чолі з адміністративними органами педтехнікуму швидко приготувало для гостей затишний притулок, – продовжує Я. Мороз. – Невеличка, вся залита сонячним світом авдиторія швидко перетворилась в чистеньку кімнату з портретами на стінах і квітами на столах. Гості були задоволені своїм притулком і дуже дякували адміністрацію й студенство за теплу зустріч ... О. П. захотіла оглянути інтернат для студентів. Студенство в інтернатах щиро вітало дорогу гостю, й кожна кімната запрохувала її до себе. О. П. цікавилась життям сучасного студенства, цікавилась тим, як тепер іде навчання в школах, як студенти працюють в авдиторіях, вивчаючи творчість російських та українських класиків, оповідала про ті роки, коли їй доводилось учитись".
На другий день студенти технікуму просили Олену Пчілку розповісти щось про свою доньку Лесю. "Довго не погоджувалась О. П., говорячи, що вже все відомо, але потім все-таки розповіла багато де-чого цікавого, – продовжує Я. Мороз. – Оповідала вона нам про те, як намагалась виховати в своїх дітях любов до України й до української мови і як тяжко було в ті часи це зробити, бо скрізь було російське оточення, яке довелося взнати. Так, напр., багато новоградволинців дивувалося з того, що Леся вдягалася в українське убрання, що Михайло носив свитку. Розповіла нам один випадок, що ілюструє, як виховувалась Леся національно. Одного разу, коли повернулася вона додому після довгої відсутності, то почула від своїх дітей російську мову. Її доня Леся, коли кликав її хтось до себе на руки, сказала: "Нет, я к мамаше пойду". Це дуже вразило О. П., й вона вирішила боротись з російським упливом». Незабаром після цього Олена Пчілка відвезла свою доньку в с. Жабориці, де "Леся швидко забула про російський уплив і цілком пройнялась українським".
Крім портрета Лесі Українки, в публікації Я. Мороза використані також фото Полонського шосе (Новоград-Волинський – Баранівка), мосту через Случ на Житомирському шосе, а також "Полонського мосту через Слючку" коло Звягеля. Очевидно, в останньому випадку мається на увазі міст через річку Смолку.
У другій половині 1928 року Звягельський педагогічний технікум ліквідовано. За деякими джерелами, його тоді перевели в Малин. З того часу в архівних документах і друкованих виданнях зникають згадки про педагога Якова Миколайовича Мороза. Надалі його доля невідома.
Леонід Коган, краєзнавець
