Продовжуємо історію про наше місто на сторінках газети "Радянський патріот".
На замовлення Міністерства хлібопродуктів СРСР колектив машинобудівного заводу ім. Сталіна освоював виробництво нового складного агрегату — самохідного зернонавантажувача виробничою потужністю 100 тонн зерна на годину. Ця машина набагато складніша у порівнянні з кормодробаркою ДКУ-М. Агрегат був готовий 25 квітня і зданий на випробування на склади міської реалбази хлібопродуктів. Він успішно пройшов випробування і надійшов у серійне виробництво. У липні 1958 р. колектив заводу відправив на хлібоприймальні пункти першу партію цих машин ["РП" від 18 травня і 3 серпня]. Поряд з виробничими корпусами машинобудівного заводу споруджено оранжерею. Тут вирощували багато сортів різних квітів, огірки, помідори тощо ["РП" від 1 і 12 січня]. 14 працівників заводу лікувалися в санаторіях Одеси, Євпаторії, Кисловодська, Трускавця, Ризького узбережжя; 11 осіб провели відпустку в будинках відпочинку Києва, Коростишева та інших міст ["РП" від 10 серпня]. 10 сімей машинобудівників справили новосілля 1 травня у двоповерховому будинку біля заводу ["РП" від 18 червня].
1957 року на кам’яному кар’єрі збудовано допоміжний виробничий корпус, в якому розміщені механічні майстерні для середнього і капітального ремонту різних машин та устаткування, розпочато будівництво каменедробильного заводу. Встановлено два нових компресори для повторного подрібнення великих брил, що залишаються після першого підриву. Один компресор за зміну забезпечував подрібнення 48 кубометрів каменю. Використання екскаватора з ковшем місткістю 0,15 кубометра для розчищення забою від землі та відходів дало можливість підвищити продуктивність праці у 2,5-3 рази і вивільнило вісім робітників. У 1958 році планували закінчити обладнання нової електростанції потужністю 725 кВт із лініями передач і двома підстанціями та ввести в експлуатацію каменедробильний завод, який даватиме щороку 200 тисяч кубометрів щебеню ["РП" від 5 січня]. Після встановлення дробильно-сортувального агрегату підприємство розпочало випуск щебеню ["РП" від 22 червня].
Поліпшувалися умови життя і побуту працівників кар’єру. На місці болотистого пустиря Конотоп, "де колись у багнюці топилися коні", виникло робітниче селище. Раніше майже всі робітники і службовці жили в місті та в сусідніх селах. Багато часу витрачалось на дорогу, обідати доводилось на своєму робочому місці. За останні чотири роки у селищі споруджено два 2-квартирних, стільки ж 16-квартирних і три 8-квартирних житлових будинків. Здано в експлуатацію гуртожиток на 100 ліжок, дитячі ясла на 50 місць, їдальню, лазню. Відкрито побутові майстерні, поштове відділення, клуб ["РП" від 16 березня, 10 жовтня]. Ніякого житлового будівництва не велося на хлібозаводі. Багато сімейних робітників, які не мали житлової площі, мусили наймати квартири. Лише 5-6 осіб мешкало у заводському гуртожитку ["РП" від 13 серпня].
Про те, як невелика міжрайонна майстерня капітального ремонту перетворилася на ремонтний завод, розповідає директор підприємства Ф. Мальков: "Ще не так давно ми мали всього два токарних і один свердлувальний верстати та один стенд для випробування моторів, а зараз у нас вдосталь нового, добротного устаткування: фрезерні й зуборізальні, круглошліфувальні, копіювально-шліфувальні, свердлувальні, хонінгувальні верстати, двокамерна промивальна машина, 5 стендів, стільки ж електротельферів. Верстати приводяться в рух 120 електромоторами, заводською електростанцією ... Якщо раніше ми могли з великим напруженням відремонтувати 100-120 моторів за рік, то в 1958 році дамо 1100-1200″. До 1 січня 1959 р. завод мав завершити спорудження авторемонтного цеху площею 480 кв. метрів ["РП" від 12 вересня і 5 жовтня].
На спиртозаводі (директор — І.Ф. Крячек) встановлено і випробувано брагоректифікаційний апарат ["РП" від 20 квітня]. На птахокомбінаті реконструйовано жировий цех. Встановлено підвісну лінію подачі, електропилу для розрізування м’ясних туш. Велося будівництво холодильника на 350 тонн продукції ["РП" від 15 серпня]. Маслоцех сирзаводу (директор — Мєзенцев) завдяки впровадженню лінії потокового виробництва за одну годину давав 400 кг масла, тоді як при старому, бочковому методі на виробництво такої ж кількості продукції потрібно було витратити три з половиною години. За досягнуті успіхи колективу сирзаводу присуджено Червоний прапор обласного комітету та профспілки тресту "Маслопром" ["РП" від 14 березня і 5 листопада].
Міськпромкомбінат (директор — І. Дмитрієв) розгорнув на правому березі р. Случ (нині — вул. Богуна) будівництво міжколгоспного цегельного заводу потужністю 3 мільйони 500 тисяч штук цегли за сезон. Зведено головний корпус підприємства з механічними майстернями, контору, два житлових будинки, закінчувалося спорудження 16-камерної кільцевої печі для випалювання цегли на 200 куб. метрів і вивідної 25-метрової труби. Ще один цегельний завод почали будувати в селі Смолка (нині — вул. Ковпака, в районі колишнього заводу металовиробів) ["РП" від 9 березня, 6 і 15 червня].
У машинному цеху промартілі "Мебельник" проведено перестановку устаткування, створено технологічний потік. Механізовано такий трудомісткий процес, як шліфування деталей. Споруджено і пущено в дію лісопильний цех ["РП" від 5 березня]. Придбано напівавтоматичну паперорізальну машину, прес, стереотипний верстат та інше обладнання для міської друкарні ["РП" від 5 травня].
Промислова артіль ім. ХІХ партз’їзду впровадила новий, клейовий спосіб кріплення підошви, придбала спеціальні обробні машини та преси. Процес виготовлення взуття розчленували: окремі майстри проводили затяжку взуття, шнурівку підошви, склеювання, остаточну обробку. Згідно з оголошеннями, артіль відкрила майстерню з ремонту та індпошиву дитячого взуття на вул. К. Маркса, 16, а контора артілі перейшла у приміщення за адресою: вул. К. Маркса, 35 ["РП" від 18 і 23 травня, 13 липня]. Промислова артіль "Жовтень" (голова правління — Л. Савченко) освоїла нові види продукції, зокрема випуск дитячого одягу. Швейна майстерня артілі розмістилася в новому будинку, спорудженому на вул. К. Маркса (пізніше це приміщення займало фотоательє) ["РП" від 16 лютого і 18 червня].
Нова майстерня промартілі "Жовтень"
До матеріальної бази комбінату комунальних підприємств (директор — Березовський) входило понад 50 га землі, дві вантажні машини, 9 пар робочих коней, вози й сани, оранжерея, 24 парники, стельмашня й кузня. На підприємстві працювали 102 особи. В системі комбінату з’явилося нове підприємство — пральня ["РП" від 2 березня]. У занедбаному стані перебувало зелене господарство комбінату: з 4 га землі, відведеної для вирощування квітів і фруктових дерев, зайнято тільки 1 га; подвір’я завалене сміттям. У теплиці стояли вазони кімнатних квітів із напівзасохлим листям, а взимку через низьку температуру тут все гинуло. Тут розводили лише до 20 сортів квітів, тоді як поруч, на заводі ім. Сталіна, — близько 500. Не задовольняло зелене господарство також попит на щепи ["РП" від 2 липня].
На реалбазі хлібопродуктів (директор — С. Гончарук) вагони з борошном розвантажували вручну. Керівники бази спокійно спостерігали, як жінки носили на плечах мішки. Через відсутність механізації вагони під розвантаженням затримувалися понад визначений час, за що база внесла штраф лише за один 1957 рік в сумі 11 тисяч крб. ["РП" від 19 січня]. Незважаючи на це, за досягнуті успіхи в першому кварталі 1958 року Міністерство хлібопродуктів СРСР і ЦК профспілки присудили колективу реалбази третю всесоюзну премію ["РП" від 1 червня].
У новому будинку на вул. Р. Люксембург розмістився філіал обласного комбінату глухонімих із виробничими цехами і клубом ["РП" від 13 липня]. В місті також широко розгорнулося спорудження індивідуальних будинків, зокрема, на вулицях Куйбишева і Чернишевського ["РП" від 22 і 26 січня]. Коротко згадується про будівництво у Новограді-Волинському моста ["РП" від 6 квітня]. Очевидно, тут йдеться про міст через р. Случ на Житомирському шосе, бо автотранспорт у 1958 році рухався по тимчасовому мосту, зведеному в районі вул. Щорса.
Нове приміщення міського філіалу комбінату глухонімих
На початку 1958 року машинний парк міської автотранспортної контори поповнився двома легковими таксі, трьома автобусами ПАЗ-651 і двома вантажними таксі. Відкрито нові маршрути: лікарня — м’ясокомбінат, Новоград-Волинський — Колодянка та Новоград-Волинський — Миколаївка ["РП" від 9 березня]. Влітку прибув новий автобус ЛАЗ, який курсував за маршрутом Новоград-Волинський — Київ. Одержано також чотири автомашини ГАЗ-51, вантажне таксі та інші машини. Серед шоферів автотранспортної контори найкращих успіхів у роботі добився водій В. Анципович, який на своїй вантажній машині вже наїздив 300 тисяч км без капітального ремонту ["РП" від 22 серпня]. Окрема стаття присвячена складачу потягів Івану Олійнику, який з 1937 року працював на залізничній станції Новоград-Волинський. За сумлінну працю нагороджений медаллю і значками ["РП" від 20 серпня]. За успіхи у радіофікації в 1957 році перехідний Червоний прапор обкому партії та облвиконкому вручено колективові міської контори зв’язку ["РП" від 20 квітня].
Міську поліклініку перевели в більш просторе приміщення на вул. Прорізній (нині — відділення травматології та діагностичного центру на вул. Гагаріна). Разом із тим виникла необхідність подбати про упорядкування під’їзних доріг і тротуарів, які ведуть до поліклініки, зокрема, вул. Воровського, де дуже багато бруду ["РП" від 26 грудня]. Протягом десятка років міська лікарня збиралася обладнати каналізацію, але досі цього не зробила. На вулиці Больничній утворилося велике болото, яке займало не менше гектара і затоплювало садиби жителів. Тут весною і особливо влітку стояв нестерпний сморід. Не раз жителі вулиць Прорізної, Больничної, Чехова, Горького скаржилися на це. По цих вулицях неможливо було ні пройти ні проїхати. Часто автомашини доводилося витягувати тракторами ["РП" від 23 березня]. Мешканцям вулиці Котовського доводилося щодня витрачати багато часу й енергії, щоб перейти непролазне болото, яке особливо давало відчути себе восени, після дощу ["РП" від 19 листопада]. Деякі підприємства, зокрема, спиртозавод, сирзавод, електростанція, м’ясокомбінат спускали відходи виробництва в р. Случ ["РП" від 20 квітня].
На січневій нараді вчителів підбивали підсумки першого півріччя. У СШ № 1 із 572 учнів встигало з усіх предметів 560, що становило 98,3%; в СШ № 7 закінчили з оцінками "відмінно" 159 учнів ["РП" від 8 січня]. У СШ № 2 вже третій рік старшокласники проходили курс виробничого навчання на машинобудівному і ремонтному заводах та в сільськогосподарській артілі у с. Наталівка. 1958 року 91 випускник одержав, крім атестата зрілості, посвідчення про набуття фаху слюсаря, токаря чи фрезерувальника. Частина з них працювала на будівництві каналу Сіверський Донець — Донбас ["РП" від 13 серпня].
Четвертий рік поспіль брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці юннати СШ № 3. Учні V-VII класів вирощували на дослідних ділянках баклажани, помідори, огірки, солодкий перець, дині та ін. Між дослідними ділянками посаджені квіти різних сортів. А ті, хто любить тварин, вирощували у "живому куточку" кролів і голубів. За гроші, одержані від продажу овочів і саджанців фруктових дерев, школа придбала навчальне приладдя для біологічного та інших кабінетів ["РП" від 24 серпня]. У садку СШ № 7 (директор — П. Шлінчак) на площі близько 2 га росли яблуні, груші, сливи, абрикоси, вишні, малина, смородина. В парниках висіяно насіння для розсади помідорів, капусти, в розсаднику — понад 200 молодих вишень, вирощених школярами з кісточок. На Всесоюзній сільськогосподарській виставці в 1957 році юннати школи отримали три почесних грамоти. Учні V класу доглядали за кролями. 15 учнів старших класів протягом кількох років відвідували радіотехнічний гурток, яким керував викладач фізики А.П. Шуневич. Гуртківці своїми силами обладнали шкільний радіовузол. Другий рік в школі працював гурток з вивчення автомобільної справи. Після складання екзаменів гуртківці одержували посвідчення на право водіння автомобіля. Для занять автолюбителів школа обладнала спеціальний клас, в якому був автомобіль у розмонтованому вигляді та багато плакатів ["РП" від 5 травня].
Юні туристи СШ № 6 під час літніх канікул здійснили 20-денний похід по Закарпатській області. Проїхали автобусом через Рівне, Львів, Стрий до Славського і звідти пішки 10 червня досягли найвищої точки Воловецького (Бескидського) перевалу заввишки 1014 метрів. По горах, лісах і долинах подорожували три дні, ночували в наметах. У м. Свалява відвідали хімічний завод, у м. Мукачево — старовинну фортецю. Багато цікавого побачили також у містах Ужгороді, Рахові, Хусті, Тячеві. Відвідали найбільші в Європі Солотвинські соляні поклади. Кінцевою метою подорожі був підйом на вершину Говерли — найвищої гори Карпат. На зворотному шляху юні туристи завітали в село Івана Франка, де побували у музеї видатного українського письменника. У старовинному Львові ознайомилися з чудовими парками, музеями, історичними місцями. Учасники подорожі подолали 2000 км, понад 300 з них пройшли пішки ["РП" від 11 липня].
Віктор Ваховський та Леонід Коган, краєзнавці
Далі буде...
