Лариса Петрівна Косач була жінкою тихої і скромної вдачі, – зазначають у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. При цьому мала добре почуття гумору і вміла словом поставити людину на місце. Ми підібрали декілька розповідей її сучасників про те, як вона висловлювалась в різних ситуаціях.
Оксана Стешенко:
"У мене дуже довго переховувалася писанка, яку Леся подарувала моїй дочці. На ній було намальовано ніжні лілеї. Мені завжди здавалося, що ці лілеї – прообраз самого автора. Про це я якось сказала і самій Лесі:
– Лесю, а ви на писанці написали свій автопортрет!
– Ну, Оксано, це вже занадто великий мені комплімент, – засміялася у відповідь Леся, – яка з мене лілея, хіба що так само швидко зав'яну...
Богдан Комаров про реакцію Лесі на її спільне фото з Маргаритою Комаровою (Одеса, 1889 рік): "Перша карта – Леся і Рита стоять біля тумбочки – виконано кепсько. Леся, одержавши її, сказала з властивим їй гумором: "Дві хохи".
Слово "хоха" означає міфічну істоту, якою лякають дітей. Хохою називають кумедно одягнену або запнуту жінку.
Остап Лисенко:
"Одного разу після літературного диспуту якийсь панок-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка "витає над нами і не забруднює свого вбрання в болоті буденного життя..."
Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла з ніг до голови ноявленого адепта декадентської формули "мистецтва для мистецтва" і тихо сказала:
– А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров'яско над "болотом". Може, і не замочите свого вбраннячка...
Замовк панок, немов води в рот набрав".
Варвара Дмитрук:
"Не любила, коли говорили про її хворобу, а коли все ж запитували: "Чи болить нога?" – відповідала: "А я не слухаю. Хіба її переслухаєш?"
Євген Кротевич:
"Колись багата волинська поміщиця, графиня Колонно-Чосновська спитала її:
– Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?
– А ось ви, графине, – всміхнувшись, відповіла Леся Українка, – не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює.
Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй: – Ви, значить, малороска? – Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось", – пожартувала Лариса Петрівна.
Агатангел Кримський:
"Якось поїхала вона в Берлін, де їй мали зробити операцію. Перед виїздом сказала вона мені:
– Думок, задумів, тем дуже у мене багато. Якщо мене там на столі заріжуть, то перед смертю я собі скажу так: Прийшов Прокіп – кипів окріп. Пішов Прокіп – кипів окріп". Українська література і без мене перебудеться".
Василь Королів-Старий:
"Того таки дня (була це моя остання зустріч з Лесею Українкою) за хвилинку підійшов до нас адвокат Максим Синицький.
– Ларисо Петрівно, чогось ви така сьогодні задумана?
– Та така вже моя професія – думати про себе", – відповіла Леся.
