Володимир Онуфрієвич за фахом лікар-анестезіолог. У цивільному житті завідував відділенням інтенсивної терапії та реанімації Баранівської районної лікарні. Сьогодні ж він — начальник лікувально-евакуаційного відділення в 30 ОМБр і у свої повні 55 років вправно демонструє свій вишкіл.
— Я не Арестович, але можу вас всіх заспокоїти. Будьте певні, що тут зібралися максимально вмотивовані люди. Нема тих, хто працює в упівсили. Ми всі викладаємося на повну при виконанні поставлених задач, — каже чоловік.
Ще, вчора, військовий медик надавав домедичну допомогу не лише нашим воїнам, а й воякам противника. Про це він каже так:
— Війна — це смерть, горе, біда… Дійсно, вчора довелося надавати медичну допомогу представникам армії ДНР. Після бою знайшли солдата противника в стані шоку з проникаючим поранення органів черевної порожнини. В таких екстремальних умовах не ділиш на "свій/чужий". В даний момент, це людина яка може надати певну інформацію, щоб наші мінометники поклали міни "туди, куди потрібно"; істота, яку зможемо виміняти на нашого героя з України, — каже чоловік.
Мотивація кожного, хто взяв зброю до рук різна: хтось прийшов відстоювати власне місто, хтось помститися за полеглого товариша. Ми запитали у військового про те, що його привело до війська.
— У мене троє синів. Всі троє захищають Батьківщину. Мають вік 36-ти, 33-х та 20-ти років. Наймолодший — курсант ще. Я маю надихати їх. Якщо тато може у свої роки, то і діти зможуть. Вони мають татком пишатися. Все що мені треба сьогодні — це ранковий дзвінок зі словами: "Діти, як у вас там?", а мені відповіли "4.5.0., тату. Сподіваємося, у тебе теж", — ділиться чоловік.
Захиснику хотілося б, щоб Європа і весь світ розуміли, що ціна перемоги дуже велика і ми платимо душами за власну землю та можливість бути розвиненою країною. Боєць каже, що мотивації вистачає не лише у його підрозділу, а й у всієї бригади: вони готові ризикуючи власним життям рятувати бійців.
30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького
