Продовження історії міста у 1960 році. Початок тут.
Коли після деякої перерви відкрилися двері книгарні, перші відвідувачі були здивовані. З магазину зникли прилавки. Кожен мав змогу підійти прямо до полиць, вдосталь "поритися" в книжкових фондах, вибрати те, що найбільш подобається. Це нововведення сподобалося любителям книги ["РП" від 9 березня]. У магазині №35 міськторгу відкрито хлібний відділ без продавця ["РП" від 1 січня].
У багатьох магазинах не було підсобних приміщень. Торговий зал магазину №1 служив також за комору. Іноді він перетворювався на склад. За прилавком цукор, круп’яні вироби були розставлені прямо на підлозі, так що продавцям доводилося переступати через відкриті мішки і ящики. Таке саме становище мало місце в магазинах №30, №45 тощо ["РП" від 11 квітня].
20 січня на вул. Рози Люксембург відкрилася домова кухня. У продажу були гарячі сніданки, обіди, вечері, кондитерські вироби, кулінарія, м’ясні та рибні напівфабрикати. Встановлено три потужних холодильники. Кухня обслуговувала гарячими сніданками також шкільні буфети ["РП" від 19 і 24 січня].
З 15 листопада на самообслуговуванні почала працювати їдальня №1 міськторгу, яка була розташована в центрі міста. Тепер, прийшовши в їдальню, відвідувачі могли швидко вибрати необхідні страви, поснідати чи пообідати, не чекаючи на офіціанток. Обслуговуючий персонал скоротився на три особи. Переводилася на самообслуговування і чайна №2 ["РП" від 23 листопада, 26 грудня]. Оголошено про відкриття 12 серпня ресторану з банкетним залом ["РП" від 10 серпня]. Нині це приміщення займає УкрСиббанк (вул. Шевченка, №17).
Група постійного активу Комісії радянського контролю перевірила роботу підприємств громадського харчування. Виявлено багато недоліків в обслуговуванні відвідувачів і в організації роботи цих підприємств: "У чайних №1 і №2 кидається в очі зневажливе ставлення офіціанток до відвідувачів. Чомусь офіціантки не користуються підносами, а носять в руках по дві тарілки. Щоб обслужити відвідувачів одного стола, доводиться підходити до нього по десять разів! Асортимент блюд як у буфеті, так і на кухні бідний. Овочеві блюда бувають дуже рідко. Дуже мало готується блюд української кухні, немає блюд молочних, круп’яних. Дуже погано організовано обслуговування пасажирів у залізничному ресторані. Асортимент блюд тут навіть менший, ніж в їдальні. А ціни тут високі" ["РП" від 3 червня].
У міській лікарні, яка мала 325 ліжок, працювали 77 лікарів і 276 осіб середнього медперсоналу. Вона надавала допомогу жителям Новоград-Волинського, Ємільчинського, Барашівського і Баранівського районів. Через перевантаженість рентгенкабінету хворим доводилося декілька днів чекати в черзі ["РП" від 18 лютого]. На сесії міської Ради депутатів трудящих головний лікар Грималюк закликав медпрацівників звертати більше уваги на обслуговування населення околиць міста, зокрема, вулиць Дружби, Макаренка, Нової, Чижівської, які нещодавно увійшли до міської території ["РП" від 3 серпня].
У СШ №5 добудовано шість класних кімнат і спортзал, у СШ №1 споруджено виробничі майстерні ["РП" від 5 серпня]. У новозбудованому приміщенні розпочали навчальний рік учні восьмирічної школи №10 ["РП" від 2 вересня].
У вересні 1960 року на базі колишнього дитячого будинку відкрилася перша у місті восьмирічна загальноосвітня трудова політехнічна школа з подовженим днем (згодом – школа №4, директор – Й. К. Стрижевський). Викладання загальноосвітніх дисциплін поєднувалося з фізичною працею. Після уроків учні відпочивали на свіжому повітрі, обідали. Згодом діти І-ІІ класів йшли спати, а решта перебувала на свіжому повітрі. Із 15:00 до 17:30 (залежно від класів) під наглядом та за допомогою вихователів учні готували домашні завдання. До 18:30 проводилася масова та гурткова робота. Потім учні вечеряли та йшли додому. В школі обладнано навчальні кабінети, майстерні, спортивний зал, фізкультурні майданчики, їдальню, кімнати для відпочинку та денного сну. Працювали гуртки духових інструментів, хореографічний, художньої вишиванки, юних мандрівників-краєзнавців, юннатів, технічний, хоровий, літературний, спортивний та інші, якими охоплені майже всі вихованці. Із 308 учнів третю чверть успішно закінчили 299 і лише 9 не встигали. 70 дітей одержували пільгове харчування. В першу чергу до школи приймалися діти одиноких матерів і працюючих батьків, які не мали можливості доглядати за своїми дітьми ["РП" від 18 квітня].
Новатору-педагогу СШ №2 К. А. Галицькому присвячена стаття "Покликання": "Після уроків в одному з класів, а частіше у фізичному кабінеті можна зустріти Казиміра Антоновича з невеличкою групою дітей на додаткових заняттях або за виготовленням приладів і моделей. Ними вщерть заповнені шафи, полиці фізичного кабінету. Шкільний радіовузол, оригінальні діючі моделі, оформлення шкільної ялинки, цікаве освітлення новорічного залу – це все робота рук членів фізичного гуртка. Лабораторні роботи, теоретичне вивчення електрики у фізичному кабінеті другого дня закріпляються в цехах заводу ім. Сталіна. Відгукнувшись на конкурс Міністерства освіти та Республіканської станції юних техніків, учні виготовляють оригінальну діючу модель автоматичного повітряного метро, телеавтомата-лічильника та ряд інших моделей" ["РП" від 14 лютого].
В гостях у учнів СШ №3 побували письменники Микола Олійник та Аркадій Ривлін. М. Олійник поділився з учнями своїми творчими планами, розповів про те, як працював над книгою "Леся", А. Ривлін прочитав свої вірші. Письменники ознайомилися з літературним журналом "Наша творчість", який виходив у школі, залишили в ньому свій запис ["РП" від 14 грудня].
У травні 1961 року учні міських шкіл здійснили декілька подорожей. Восьмирічна школа №4 провела велосипедний пробіг за маршрутом Новоград-Волинський – Коростень – Житомир – Новоград-Волинський. Всі учасники велопробігу склали норми на значок "Турист СРСР". 12 старшокласників СШ №6 під час екскурсійно-туристичної подорожі побували у Рівному, Луцьку, Ковелі, Біловезькій пущі, Брестській фортеці. Під час подорожі вони ночували у лісі в наметах, готували їжу, проводили спортивні ігри. Зібрано багато цінних матеріалів. 12 старшокласників СШ №2 зробили велосипедну подорож за маршрутом Новоград-Волинський – Кам’янець-Подільський – Новоград-Волинський, яка тривала 8 днів ["РП" від 6, 20 і 25 травня].
Оголошено про відкриття у приміщенні СШ №6 семимісячних підготовчих курсів до вступу в інститути. Плата за весь період навчання становила 25 крб. ["РП" від 19 січня]. У вечірніх школах середню освіту здобували 450 робітників і службовців, 352 особи навчалися в заочній школі ["РП" від 2 вересня].
У дитячому садку №1 (завідувачка – М. Б. Савранська) виховували 168 хлопчиків і дівчаток, яких розподілили на шість груп за віком. Закінчувалося будівництво ще одного приміщення. Крім того, дитсадку переданий сусідній будинок. Велику допомогу надали шефи: машинобудівники зробили душову установку, робітники авторемонтного заводу допомогли відремонтувати дах, мебльовики виготовили казковий теремок, а піонери першої та другої шкіл власними руками зшили для своїх молодших братиків і сестричок постільну білизну, озеленили подвір’я. Повідомляється також про відкриття нових цілодобових дитячих ясел №4 на вул. Червоній, де виховувалося 45 дітей ["РП" від 1 червня]. Відомо, що 30 липня 1960 р. за рішенням виконкому міської ради південну частину будинку на вул. Червоній, №28, яка перед цим належала єврейській релігійній громаді, передали на баланс міського відділу народної освіти.
Будинок на вул. Воїнів-інтернаціоналістів (Червоній), №28 у першій половині 1990-х
Великою популярністю серед любителів сценічного мистецтва користувалася артистка Новоград-Волинського народного театру А.К. Ніколаєва. Дуже сподобався глядачам в її виконанні образ матері Лукаша у виставі "Лісова пісня". Вперше Анастасія Кирилівна вийшла на підмостки в 1919 році, виконуючи роль Галі в п’єсі "Бувальщина". В її репертуарі – героїні творів Т. Шевченка й І. Франка, О. Островського та І. Котляревського. Одним із найбільш вдалих був створений Ніколаєвою образ Надії Іванівни Крутояр із п’єси М. Зарудного "Ніч і полум’я". Указом Президії Верховної Ради СРСР ветеран самодіяльної сцени нагороджена медаллю "За трудову відзнаку" ["РП" від 5 грудня].
1 липня місто відвідали делегації працівників культури з Німецької Демократичної Республіки та Угорської Народної Республіки. Гості ознайомилися з роботою міського Будинку культури, діяльністю районної ради культури, побували на академконцерті слухачів курсів підготовки керівників художньої самодіяльності, переглянули уривки з п’єс у виконанні артистів народного театру ["РП" від 4 липня]. Будинок культури оголосив прийом на річні курси з вивчення англійської та німецької мови ["РП" від 5 жовтня].
"Високо в небо злітає ракета і по тихих водах Случі заковзала ціла флотилія святково прикрашених човнів. Ведучий – стрункий русявий юнак Стась Поліщук – оголошує про початок традиційного народного свята Купали … На човнах дівчина Полісянка зі своїми подругами, учасниками художньої самодіяльності ... Тисячі жителів міста наче у величезному амфітеатрі розмістилися на крутому схилі … Один за одним човни пристають до берега, і з них висаджуються уквітчаті вінками дівчата, хлопці, а з двох човнів виходять зовсім незвичайні пасажири – водяні, русалки та інші персонажі народних казок. Невеликий острівець перетворюється в сцену. Тут дівчата ведуть купальний хоровод, а потім, підійшовши до берега, спускають на воду вінки. У фантастичний танок пускаються водяні. Та дівчата, об’єднавшись, кидаються на «нечисту силу» і під дружній сміх присутніх заганяють у воду. Спалахують 5 великих вогнищ … Коли вже зовсім стемніло, в небо злетіли різнокольорові ракети. Цим феєрверком закінчилося старовинне народне гуляння, наповнене новим змістом" ["РП" від 27 червня].
Дитячу спортивну школу (директор – В. Зозулевич) відкрито на початку 1958 року. 1961 року в ній працювало 15 груп, які відвідували 215 учнів міських шкіл. Заняття проводили досвідчені тренери з вищою освітою Савич, Спичко, Бродецький та інші. Школа підготувала 332 спортсмени-розрядники. Серед тих, хто займався на той час у спортивній школі, був відомий у майбутньому футболіст київського "Динамо" Сергій Круліковський. З року в рік успішно виступали на обласних змаганнях плавці, які неодноразово захищали честь області на республіканських змаганнях. Непоганих результатів добилися на обласних спартакіадах футболісти, баскетболісти, гімнасти. На жаль, школа не мала своєї спортивної бази. Для проведення занять доводилося орендувати приміщення в різних кінцях міста. Стадіон "Авангард" був зовсім непристосованим для занять із легкої атлетики, волейболу, баскетболу. Крім того, бракувало водної станції для занять із плавання і стрибків у воду ["РП" від 12 грудня].
У міському парку був зелений театр, читальний зал, тир, гойдалки, більярдна, дитячий майданчик, карусель. У дописі також згадуються три човнових станції. Однак човнів було обмаль, до того ж багато з них поламані, весла некомплектні ["РП" від 13 травня]. 1958 року на лівому березі річки Случ в районі електростанції силами учнів СШ №3 і №7, а також працівників міськкомунгоспу закладено парк, в якому росло понад 2000 осокорів, лип, кленів. Тут передбачалося створити футбольне поле, бігові доріжки, волейбольний майданчик, але справа з місця так і не зрушилася ["РП" від 21 березня].
Недалеко від сирзаводу декілька років тому розбили сквер. Крім дерев, тут почали буйно зеленіти бур’яни. Паркан поламаний, валялося сміття… У сквер на розі вул. Шевченка ввечері взагалі небезпечно заходити, бо можна було провалитися в глибоку яму. Дехто подейкував, що це старовинний підземний хід. Біля магазину №44 (район колгоспного ринку), де продавали овочі та рибу, було повно мух, стояв сморід. Нерідко розсіл з-під огірків виливали прямо на вулицю. Купи сміття, бруд, калюжі "прикрашали" вулиці Шолом-Алейхема та Червону ["РП" від 5 жовтня].
100 автомашин землі та 50 машин кам’яного пилу вивезено на вулицю Карла Лібкнехта. Проведено земляні роботи. За короткий строк створено тротуарну подушку, яку працівники рембуддільниці покрили асфальтом. У проведенні цих робіт відзначилися учні 8-го і 9-го класів СШ №1, яка знаходилася на цій вулиці. Найближчими днями вздовж тротуару мали висадити берези. Також передбачалося створити 200 погонних метрів зеленої огорожі з шипшини ["РП" від 24 жовтня].
Створено міське відділення Українського Товариства охорони природи. Міськвиконком затвердив організаційний комітет Товариства в складі 15 представників підприємств, установ і громадськості. Відбулося перше засідання оргкомітету. Розгорнулася масово-роз’яснювальна робота з метою створення первинних організацій Товариства ["РП" від 8 червня]. Працівники Новоград-Волинського лісництва навесні 1961 року посадили на крутосхилах правого берега Случі сосни, а внизу – канадські та чорні тополі. Проведено підготовчі роботи з лісонасадження 52 га в районі м’ясокомбінату й господарства міськводопроводу. Незабаром передбачалося розпочати силами громадськості озеленення терас на березі річки в районі шосейного моста ["РП" від 24 жовтня].
Окрема сторінка газети присвячена 90-річчю з дня народження Лесі Українки. Її ім’я носили міська бібліотека, середня школа №1, одна з міських вулиць. На будинках, де вона народилася і жила, встановлені меморіальні дошки.
За рік виставу подивилися понад 20 тисяч глядачів. До музейної кімнати Лесі Українки надійшов альбом із Грузії з цікавими фотознімками, що розповідали про життя поетеси на Кавказі ["РП" від 25 лютого]. На сторінках "Радянського патріота" 1961 року неодноразово публікувалися вірші місцевого поета Юрія Ковальського.
У некролозі повідомляється про смерть Героя Радянського Союзу, директора Новоград-Волинського пивзаводу Івана Єгоровича Распопова, що сталася 29 січня 1961 року ["РП" від 31 січня]. 17 серпня на 52-му році життя помер депутат міської ради, директор міськпромкомбінату Іван Сергійович Дмитриєв ["РП" від 19 серпня]. Крім того, серед керівників згадуються директор харчокомбінату Л. Ф. Асташова, директор птахокомбінату О. Є. Страмоусов, директор каменедробильного заводу А. Х. Гальський, директор водоканалу Г. В. Волошкевич, директор міськторгу М. М. Тимощук, директор вечірньої школи №1 Г. Синельникова, директор Палацу піонерів С. О. Пугакова, директор ресторану О. Х. Теребіж, начальник міської контори зв’язку Я. Г. Кресло, завідувачка санітарно-епідеміологічної станції Н. О. Ширшова. Міськвиконком розміщувався тоді за адресою: вул. Червоноармійська, №25. Середньодобовий наклад газети становив близько 6000 примірників.
Віктор Ваховський та Леонід Коган, краєзнавці
