Іван народився на Полтавщині. Там закінчив навчальний заклад, почав шлях праці, зустрів перше кохання.
— 24-го прокинувся — мало розумів події які відбувалися. Знав одне: відсиджуватися не буду. Пішов до військкомату, хотів в ТРО. В РТЦК та СП зустрів друга дитинства. Він повідомив, що йде до 30 ОМБр. Я кажу, що теж хотів би, але уявлення не маю про військо, адже навіть строкову не служив. Мене ніяк не хотіли спрямовувати в бойову бригаду. Але я впертий хлопець. Не буду уточнювати, що я там робив, але все ж досяг свого, про що не жалкую, — пригадує хлопець.
Юнаку 27 років. Він ще не встиг збудувати власну родину, але має батьків та брата. Каже, що брат за станом здоров‘я не може захищати Батьківщину у війську, тому герой жартує, що "служить за двох".
Від початку "військового шляху" хлопець потрапив в підрозділ, який не відносився до бойових дій. Там хлопець забезпечував його життєдіяльність.
— Ми з товаришем ще у військкоматі домовилися про те, що разом від початку і до Перемоги. Тож почали шукати варіанти як бути корисними, а не відсиджуватися в тилу. Нам запропонували навчання ПТУРистів. Ми погодилися. Нам повідомили про ризики та небезпеку такої роботи, можливий страх і розуміли що нас чекає. Не з лякливих, — сміється хлопець.
Враховуючи те, що це перший досвід захисника на фронті, ми не могли не запитати про емоції під час першого виїзду на позиції.
— Мене трясло. Усвідомлював куди їдемо, але досить швидко впорався з емоціями. Роту в якій був постійно обстрілювали. Про це сказали одразу. Так би мовити, підготували. А перші звилини там, навколо мене все розривалося, "перекрути" різні, і це тільки перший день, — пригадує чоловік.
Розповів нам Іван про перший в його житті бій.
— Все так швидко розпочалося: ти висовуєшся і намагаєшся відпрацювати максимально ефективно і непомітно. За день на собі відчув все озброєння ворога: "Сушки-Вертушки", — жартівливо каже хлопець, — ствольна артилерія, відбувся наступ. Бачив наших загиблих, падала скупа чоловіча сльоза. Проходила 5-та година бою і усвідомлення того, що за наших двох побратимів ми з товаришем знищили мінімум 6 ворожих які були в танках і поряд з ними, — пригадує герой.
На фронті настрої різні. Про свій стан захисник розповідає так:
— Кожен день як боротьба. Прокинувся — подякував Богу за можливість бачити. Встав і пішов працювати. До вечора вже важче. Новий ранок — нове життя. Але я знаю заради чого я тут. Жодних зайвих емоцій, лише ненависть до ворога. Знищення ворожої техніки у мене викликає виключно ейфорію. Будемо нищити ворога до останнього: останнього окупанта чи подиху — залежить від ситуації, — каже чоловік.
30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького
