У Поліському заповіднику в останні роки зареєстровано вже третій новий вид для теріофауни. У попередні роки були вперше зустрінуті зубр і шляхетний олень. Цього разу це золотистий шакал (Canis aureus Linnaeus, 1758).
При певному досвіді сліди шакала легко відрізняються від домашнього пса, лисиці і вовка, розповідає Сергій Жила на Фейсбук-сторінці Поліського заповідника. У шакала дві верхні подушечки ступні зрослись і з цієї причини відбиток сліду у нього завжди вузький. Хижак майже не здатний розпускати лапу на м'якому ґрунті, як це роблять інші псові.
У Поліському заповіднику вид зареєстрований поблизу долини р. Уборть. В регіоні Поліського заповідника цей вид згідно з попередніми даними зустрічається у місцях, де вовки рідкісні (долина р.Уборть та густо заселена людиною територія Овруцько-Словечанського кряжу). Чисельність на півночі Житомирщини вкрай низька. У перспективі цей вид разом з американською норкою, лисицею і яструбом може долучитись до нападів на домашню птицю у лісових селах. До прикладу у с.Селезівка, де розміщена центральна садиба Поліського заповідника такі напади вже звичне явище.
Шакал — хижак середнього розміру. Порівняно з іншими видами псових, золотистий шакал має один з найбільших ареалів в Європі та Азії. Завдяки високій пластичності поведінки, пристосування до різних ландшафтів і всеїдному харчуванню золотистий шакал розширює свій ареал у Європі й Україні. Найвища ймовірність зустріти цей вид, як правило, у сутінковий час, але їхня активність у місцях, де вони живуть поблизу людей, переважно нічна (Ginsberg & Macdonald 1990, Patil & Jhala 2008). Це соціальна тварина, яка живе в моногамних парах або в організованих сімейних групах, але може легко жити як одинокий бродяга у пошуках відповідної території та партнера (Negi 2014).
По всьому ареалу популяція золотистого шакала зменшувалася до 1960-х років через фрагментацію середовища проживання, практику вибракування та інтенсивне полювання. Протягом 1980-х років кількість золотих шакалів зросла в центральній зоні ареалу, а з кінця століття розповсюдження виду почалося на північ і захід.
Деякі дослідження показали, що природні причини та антропогенний вплив, а також присутність інших головних хижаків, особливо територіальних вовчих зграй, можуть впливати на їх моделі швидкого розселення та встановлення на нових територіях. З усім тим, основні причини, які можуть чітко пояснити цю теорію вивільнення мезохижаків, досі малозрозумілі. Відомі щільності різняться залежно від відмінностей у середовищі існування та, головним чином, від наявності їжі, але існує мало кількісної інформації щодо повного ареалу (Sillero-Zubiri et al. 2004, Arnold et al. 2012).
Українські зоологи не схильні вважати, що шакал для України виявиться скільки не будь проблемним видом. З шакалом в Українському Поліссі науковці і місцеві жителі малознайомі і на фото представлені особливості слідового визначення цього виду.
На фото від Сергія Жили:
- Свіжий слід шакала на дорожній пилюці у заплаві р. Уборть.
- Особливість сліду шакала велика довжина кроку у порівнянні з відбитком сліду.
- Вагове навантаження у шакала досить немале і слід провалюється.
- (httpswww.westend61.deenimageViewESF001006algeria-tassili-n-ajjer-sahara-fresh-track-of-a-golden-jackal-canis-aureus)
Раніше ми писали про цікаві факти про Житомирщину — перше місце по лісах, найбільша кількість бобрів та унікальний мармур. Деталі тут.
