Кожна зміна рятувальників у 10 державній пожежно-рятувальній частині Звягеля Управління ДСНС України у Житомирській області починається з перевірки техніки, шикування та "перезмінки". Командир відділення Віталій Адамський працює тут з 2001 року. Для Новоград.City чоловік розповів, як змінилася робота рятувальників з початком повномасштабного вторгнення та що для них найскладніше.
Як виглядає робота рятувальників під час війни — історія Віталія Адамського
Віталій розповів, що служити в ДСНС хоч і не було мрією його дитинства, проте він впевнений, що ця робота є його справжнім покликанням.
"Після закінчення школи мене майже одразу забрали в армію. Там направили на навчання до пожежно-технічної школи у Києві, де я отримав посвідчення водія категорії С та водія автоцистерни. Згодом мене перевели до військової частини в Калинівці Вінницької області, де я приєднався до місцевої пожежної команди. У військовій частині я спочатку півтора року служив як пожежник, а потім отримав підвищення до командира відділення, керуючи підрозділом з 18 осіб.
Через рік-півтора після армії, побачив оголошення про набір кадрів до 10 державної пожежно-рятувальної частини. Пройшовши співбесіду мене прийняли на посаду пожежного. Це був 2001 рік, і з того часу та дотепер я залишаюсь працювати у цій частині. Думаю, що це була доля", – згадує командир відділення.
10 пожежно-рятувальна частина у ЗвягеліФото: Новоград.City
Чергування у рятувальників триває добу, далі три дні вони відпочивають в резерві, це означає, їх можуть викликати, якщо буде потрібна допомога. Тому, говорить чоловік, вони на службі 24 на 7.
"Зміна починається в мене о 7:30: я маю прибути в частину, одягнути форму, підготувати спорядження та перевірити обладнання. Далі йду на шикування, приймаю у попередньої зміни автомобіль, радіостанції та інше та заступаю на добове чергування. І з цього моменту наша зміна рятувальників перебуває у режимі постійної готовності у будь-який момент вирушити на виклик.
Віталій АдамськийФото: Віталій Адамський
Проте навіть коли ми не на зміні, мусимо також постійно бути готовими виїхати на допомогу. Адже зараз війна, може бути що завгодно – "прильот", якась велика ДТП та інші ситуації, в яких потрібно буде залучення додаткових сил. Я, наприклад, не сплю, коли вночі лунають тривоги, очікую, думаю про те аби все було добре, аби не викликали, аби скоріше був відбій. Коли лунає відбій тривоги, стає трохи легше. Йдеться про ті випадки, коли обійшлося без нещасних випадків, "прильотів" тощо", – розповідає пан Віталій.
Рятувальники під час роботиФото: Віталій Адамський
Робота рятувальників значно змінилася з початком повномасштабної війни. Окрім викликів на пожежі та ДТП, додалися виїзди для ліквідації та порятунку людей після російських обстрілів. Одна із масштабних рятувальних операцій, у якій брав участь Віталій – це ліквідація наслідків падіння уламків ракети по житловому сектору у Звягелі, у червні 2023.
"Це була якраз наша зміна і це був мій перший виїзд на ліквідацію наслідків падіння збитої ракети під час повномасштабної війни. На жаль в той день не обійшлося без жертв та потерпілих…
Про те що трапилось щось погане ми зрозуміли вже по звуках вибухів. Добре одне, що тоді нам не довелося довго чекати сигналу "відбій", не було цієї затяжної тривоги, коли ми маємо довго чекати аби виїхати на допомогу. Бо згідно з нашими внутрішніми документами, ми маємо виїздити на ліквідацію таких ситуацій лише коли вже був відбій.
Наших виїхало два відділення — частина ліквідовували наслідки удару, частина надавали допомогу постраждалим. Якщо я правильно пам’ятаю, там було троє потерпілих, і одна жінка, на жаль, загинула… Ми швидко знайшли її під завалами будинку, проте вона вже була без ознак життя", – з сумом згадує рятувальник.
Віталій Адамський виїздить переважно на виклики у Звягельському районі, а не у місті. Чоловік зазначає, що на день у середньому буває до 8 виїздів.
"Виїздів зараз дуже багато, ще й такі погодні умови, які сприяють пожежам… На день буває мінімум чотири-шість, а то і вісім пожеж. Нещодавно, наприклад, колеги виїздили в Гульську на дачний масив, де згоріло багато будиночків… Люди чомусь досі не розуміють, що через цю спеку дуже небезпечно палити багаття. Це спалювання трави приносить нашому району не менше шкоди аніж ворожі обстріли, а то і більше.
Проте якщо таке займання трави вже сталося, важливо щоб людина надавала правдиву інформацію диспетчерам. Часто буває так, що людина дзвонить, каже що трава горить і полум’я вже перекинулось на будинок, а коли ми на виклик приїздимо, а там насправді ще метрів 500 до будинку… Або навпаки – кажуть "травичка горить", а там насправді вже будинок тушити потрібно. Й таке бувало", – зазначає рятувальник.
Рятувальники під час роботиФото: Віталій Адамський
Віталій ділиться, що заради порятунку інших він ладен ризикувати своїм життям. З останнього, каже, пам’ятає обстріл в одному з сіл. Тоді уламки російської ракети впали на господарства селян, понівечили їхні будинки та знищили роками нажите майно. А найжахливіше що тоді постраждали люди — загинула жінка і ще кілька людей були поранені. Також живцем згоріла худоба. Проте за словами чоловіка ситуація могла бути ще більш негативною, якби не рятувальники.
"Ми були якраз на резервному чергуванні. Нас викликали через те, що у селі тоді пожежі були одночасно у трьох місцях. По прибуттю хлопці розповіли мені, що у будинку, який знаходиться у сильному вогні, залишився 40 літровий газовий балон, який вони охолоджують, проте це охолодження не дає результатів. Тож ми подаємо другий ствол на подачу на охолодження і на вогонь, який вже, як то кажуть, нагріває цей балон. Пригасивши це полум'я, я вирішую ліквідувати цей балон. Тоді я не думав, що балон може вибухнути в руках, а просто робив свою роботу…
Якби цей балон вибухнув, постраждали б пожежники, які до нас працювали — добровільна пожежна команда, та і решта людей в зоні ураження… Коли я виніс цей балон, до мене підходить хазяїн будинку та каже що у сусідній господарчій споруді, яка також палає, і вже немає даху, знаходиться ще два порожніх газових балони. А порожні балони зазвичай рвуться ще дужче. Адже якщо повний балон нагрівається, то йому рве вентиль і газ виходить "факелом", а порожній коли нагрівається, він не просто вибухає — його фактично рве на шматки, які з силою розлітаються у різні боки. Тож я тоді ще ті два балони витягнув, поки хлопці гасили пожежу", – розповів Віталій Адамський.
За словами чоловіка робота рятувальника під час війни не так важка фізично, як психологічно. Адже за 23 роки роботи пан Віталій вже звик до активного темпу, а от психологічно бути у постійній напрузі та на готові виїхати на виклик то непросто.
"Моя психологічна допомога – це моя родина. Для мене взагалі підтримка рідних, синів, дружини є неоціненною. Завжди після зміни всі питають: "як зміна пройшла", кажу, "не було виїздів", відповідають "ну і слава Богу". А якщо були якісь виїзди, кажуть: "Тримайся, батько", вони моя найбільша така підтримка", – ділиться рятувальник.
