Андрій Хом'як з Житомирщини пройшов шлях від тяжкого поранення на фронті до створення власного бізнесу, демонструючи неймовірну силу духу та оптимізм. 22 березня 2022 року під Києвом Андрій отримав важке поранення, внаслідок якого втратив обидві ноги. Попри критичний стан, він боровся за життя, надихаючи лікарів своєю волею до життя.
Андрій Хом’як розповів кореспондентам Суспільного про події 22 березня 2022 року: на вулиці Прирічній, на набережній Дніпра, у напрямку Вишгорода тривав наступ на місто. Андрій служив в артилерії, займався підготовкою бойових розрахунків.
"Нас здали: місцевий житель з висотки, за даними СБУ. Прилетіли касетні міни. Відкрите поле, нічого немає. Перша міна впала, збила мене з ніг, я впав. А друга потрапила прямо між ноги. Ногу відразу відірвало. Я не знепритомнів. Просто повернувся, бачу — нога лежить окремо. І розумію, що її відірвало. Адже я ж просто так до вуха не діставав? Я лежав, хлопців евакуювали, а я води захотів. Дістав хрестика і тримав його. Покликав хлопців: "Дайте води хтось". Хлопці були в шоці, вони думали — все", — пригадав Андрій Хом’як.
За словами ветерана, після поранення його ставлення до лікарів і медицини змінилося.
"Лікарі робили все можливе. Взагалі, моє ставлення до медицини змінилося. Лікарі — дуже талановиті. Ми приїхали на Оболонь, де була лікарня для надання першої допомоги. Мене перевозять на візку, а навколо дуже багато поранених хлопців. Я лежав на животі, на спину покласти не могли. Бачу, що всюди повно хлопців. Лікар підходить, зрізає мій одяг і каже: "Тут усе, треба рятувати тих, кого можна". Але я ж по дорозі вже налаштувався, що все буде добре. Хватаю когось за руку — не пам'ятаю, чи то анестезіолога, чи медсестру — і питаю: "Що він таке каже? Я буду жити!" І цей анестезіолог відповідає: "Чого стоїмо? Він бореться, давайте і ми поборемося", — розказав Андрій.
Андрій Хом’як розповів, що через неможливість зупинити кровотечу лікарям довелося прийняти рішення про ампутацію другої ноги. Після цього він пройшов реабілітацію в Ізраїлі.
"Ще ця нога була. Я прийшов до тями, мені кажуть: "Андрію, у тебе дуже складна ситуація з цією ногою. Ми не можемо зупинити кров, її потрібно ампутувати, щоб ти жив". Я відповів: "Так, ампутуйте, чого ви мене питаєте?" Реабілітація тривала довго, це було складне протезування, і ніхто не хотів братися за це. Але мені допоміг Ізраїль. В Ізраїлі дуже класна реабілітація і ставлення. Мені дуже сподобався Ізраїль",— сказав ветеран війни.
З вересня 2023 року Андрій керує автомобілем з ручним керуванням.
"Це німецька розробка — ручне керування для людей з особливими потребами. Є гальма, є газ. Встановлюється дуже просто, не потрібно нічого переробляти. Автомобілем може користуватися як звичайна людина, так і людина з інвалідністю. Але ця система не така вже й доступна — її вартість складає 1000 євро. Ми хочемо спільно з людьми, можливо, хтось нас підтримає. Є токарі та інші фахівці, які хотіли б долучитися до цього, щоб встановлювати це обладнання хлопцям і зробити його доступнішим", — говорить Андрій Хом’як.
За словами Андрія, автомобіль для нього — це як другі ноги, можливість бути частиною суспільства і не залежати від інших.
"Куди потрібно — туди поїхав, і жодних проблем. Не сидиш у селі, не зникаєш там. Бо це справді проблема. Хлопці живуть, не бачать людей, і люди їх не бачать. Вони не знають, що відбувається. У нас понад триста тисяч ампутантів, але їх ніде не видно", — поділився ветеран війни.
Андрій Хом’як працював таксистом, розповів, що деякі люди дивувалися, коли бачили, що у нього немає ніг, а дехто навіть лякався.
"Їде пасажир, і коли світло падає, він дивиться туди, де мали б бути ноги, і лякається. Але, до речі, люди реагують дуже нормально, навіть класно. Вже звикають до таких ситуацій: на заправках, в інших місцях. Так, є ті, хто лякається, але коли нас буде більше, все буде нормально. Це реальність, від неї не відмовишся. Важливо, щоб всі це бачили і не сиділи вдома, а вирішували питання: з пандусами, з автомобілями. Хочеться знову відчувати самостійність. Я не хочу, щоб продавчиня затягувала мене в магазин. Це неприємно", — сказав Андрій.
Ветеран розказав, що ніколи не акцентує на тому, що у нього немає ніг, адже важливо вчитися жити самостійно і виконувати свою роботу.
"Мої близькі, знайомі, друзі часто забувають, що у мене немає ніг, бо я на цьому не акцентую уваги. Треба залишатися чоловіком. Не варто грати на цій ситуації чи використовувати її в родині — це нічого доброго не принесе, реально. Усі втомляться, а ти нічого не навчишся, бо хтось інший все зробить за тебе. Треба звикати до соціуму і щоб люди звикали до нас", — говорить Андрій Хом’як.
Андрій ділиться, що після всього пережитого почав жити кожен момент свого життя на повну.
"Мені здається, ми стали більше жити, саме жити. Особисто я точно. Життя — це кожна мить. І не варто шкодувати про щось чи перейматися дрібницями, які насправді не впливають на наше життя, хоча ми через них часто переживаємо. Сваримося з кимось, ображаємо когось — це все таке непотрібне. Люди часто кажуть, що втомилися. Я це чую постійно. Але важливо не забувати, що наші хлопці тут відпочивають, де вони втомилися — це треба пам'ятати", — сказав ветеран війни.
Андрій Хом’як у розмові з кореспондентами Суспільного поділився своєю мрією — щоб його справа повноцінно запрацювала і розвивалася.
"Я мрію, щоб моє виробництво запрацювало на повну. Ми зараз тільки на стадії розвитку, але я хочу, щоб у мене працювало багато хлопців з різними обмеженнями. По-перше, це дасть можливість працювати в колективі, де всі мають подібні проблеми, і це нормально сприймається. По-друге, у кожного буде пристосоване обладнання: немає лівої руки — обладнання для цієї сторони, немає правої — для іншої. Я сам був на волоску від смерті, мене навіть залишили на полі, бо думали, що я мертвий. Але я вижив, і думаю, що це не просто так. У цьому є сенс, є якась мета. І я бачу своє покликання — допомагати хлопцям", — поділився Андрій.
На завершення додамо, що захисник зі Звягеля Серж Чаплінський, який втратив на війні обидві ноги, збирає кошти на авто з ручним керуванням, щоб відчути себе повноцінним членом суспільства. Пропонуємо вам ознайомитися з дописом ветерана на його сторінці у Facebook:
"Що є для вас автомобіль? Для більшості це лише зручний спосіб пересування. Я з малечку не уявляв свого життя без машини, а наразі це для мене КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ.
За майже повної відсутності інклюзії у місті, авто це ЄДИНА можливість пересуватися без сторонньої допомоги.
Як тільки мені стало сил та дозволили лікарі після чисельних операцій, я відразу оволодів навичками ручного керування, власним коштом, придбавши автомобіль та переобладнавши його. І знову відчув себе ПОВНОЦІННИМ ЧЛЕНОМ СУСПІЛЬСТВА.
Але, на жаль, авто зламалося і не підлягає ремонту, а я залишився без змоги пересуватися далі власного подвір'я. Тому вимушений просили вашої допомоги у зборі на нову автівку, без якої МОЄ ПОВНОЦІННЕ ЖИТТЯ НЕ МОЖЛИВЕ. Підтримати збір можна за реквізитами https://privat24.ua/env/share/lyoctj1103ediv https://www.privat24.ua/send/cmc1w
Номер карти ПО УКРАЇНІ 5168752108958912
НОМЕР ВАЛЮТНОГО РАХУНКУ
На автівку для інваліда війни. ЗСУ
Долучайтеся до збору коштів!
Поповнити конверт через Приват24
https://www.privat24.ua/send/cpjz5
Номер картки ВАЛЮТНОГО конверта
5168752101615410
Отримувач Chaplinska Olena"
Раніше ми писали, як ветерани виховують майбутніх партизанів у Звягелі: інтерв’ю з керівником ГО "ОССА" Іваном Лукашком. Деталі тут.
