Іноді найсильніші з нас не ті, хто ніколи не падає, а ті, хто після кожного удару знаходить сили піднятися і продовжувати боротьбу. Для Сергія Горного волонтерство стало не лише покликанням, а й способом підтримувати світло навіть у найтемніші часи. З 2015 року й до сьогодні він допомагає українським військовим, створює дитячі майданчики, мріє про безбар’єрний простір у рідному Звягелі. Про свої добрі справи Сергій розповів для Новоград.City. Це історія про незламність духу і бажання робити добро, попри втрати й біль.
Початок волонтерського шляху
Шлях до волонтерства у Сергія Горного розпочався у січні 2015 року з допомоги українським військовослужбовцям, адже про потреби наших воїнів він знав не з чуток — його син Кирило підписав контракт із ЗСУ ще у 2014 році, на той момент юнаку було 18 років.
“Одного разу син сказав мені: "Я не піду на строкову службу мести плаци, а краще піду на війну" та підписав контракт. До цього він закінчив військовий ліцей. Потрапив у 36 бригаду морської піхоти, вони захищали підступи до Маріуполя”, – згадує Сергій.
Сергій Горний з сином КириломФото: Сергій Горний
Чоловік дуже хотів підтримати сина та його побратимів, тому запропонував свою допомогу волонтеру зі Звягельської громади, який вже мав досвід у цій справі.
“Основне, що я робив для наших воїнів, не рахуючи зборів на потреби підрозділу сина, це сушив овочі для “сухих борщів” на подарованій дітьми сушарці, в основному для нашої тридцятки, 54 розвідбату тощо. Овочі мені часто привозили небайдужі люди, тому сушарка працювала по 18 годин щодня упродовж 16 місяців, поки не підняли тарифи на електроенергію… За цей час через мої руки та сушарку пройшли тонни овочів.
Паралельно проводив збори для підрозділу сина. Допомагали практично всі волонтери Звягеля, а також з Одеси, Житомира, Кропивницького, Тернополя, Кременця тощо. Коли син в серпні 2017 року демобілізувався, ми з ним підрахували, що від мене на його підрозділ за весь цей час відправлено близько трьох тонн вантажу. Хочу подякувати кожному волонтеру та всім небайдужим людям за ту важливу неоціненну допомогу”, – поділився пан Сергій.
Волонтер зазначає, що намагався допомагати українським захисникам усім, чим міг, навіть шив хлопцям спіднє, проте недовго. За словами чоловіка, його вироби не могли навіть конкурувати з якістю та кількістю виробів, які шили для воїнів волонтерки "Шаленого батальйону" з Житомира.
Добрі справи для мешканців Звягеля
Проте пан Сергій відомий у місті не лише своєю допомогою військовослужбовцям: спільно з іншими активними мешканцями чоловік працює над створенням скверу для містян у мікрорайоні "Кар’єр". За словами волонтера, це почалося у 2020 році, коли до нього звернулася ініціативна група сусідів з пропозицією зробити дитячий майданчик.
“Я, звісно ж, погодився. Завдяки спонсорам у нас з’явилися піддони, дошки, брус тощо. Один депутат нам надав гірку та навіс для пісочниці. Початок був гарний: ми висадили трохи дерев, збудували гірку з гойдалками. Проте згодом активність команди впала, бо в кожного з’явилися інші справи”, – згадує активіст.
Попри всі труднощі, Сергій хотів завершити почате та добудувати майданчик.
“Я хотів зробити для дітей металеві гойдалки, для цього просив у людей, у спонсорів, метал. І такі добрі люди знайшлися — метал безоплатно надав власник місцевої металобази, за що я йому дуже вдячний. Коли мені привезли метал, тендітна й неймовірна дівчина Жанна власноруч безоплатно зварила мені дві гойдалки. Дві люльки до них я придбав за кошти громади, які мені надали. Два роки я не міг встановити ті гойдалки, два довгих роки… І цьогоріч нарешті я їх встановив завдяки небайдужим людям — зварнику та нашій молоді. Нам допомагали хлопці від 10 до 14 років. Це треба було бачити: вони місили бетон, тягали воду, а ще, до того, як посадили дерева, бігали з відрами, поливали ті дерева. Було приємно це бачити.
Станом на сьогодні будівництво майданчика знову трохи загальмувалось.
Моя мета — врешті-решт добудувати цей майданчик, а пізніше — зробити там сквер для наших мешканців. Буду вдячний кожному за проявлену ініціативу, якщо до мене хтось долучиться, до цієї справи”, – розповів Сергій Горний.
26 жовтня 2024 волонтери та активні громадяни Звягеля посадили чергову партію дерев у майбутньому сквері. Під час толоки також зібрали 1642 грн, які передали БО “Дрони Звягеля” на виробництво дронів для українських захисників.
Сергій Горний зазначає, що нині дуже важко збирати допомогу на потреби ЗСУ.
“Донатити — це найменше, що ми можемо зробити для нашої майбутньої Перемоги, для наших воїнів”, – зазначає волонтер та просить громадян долучатися хоч кількома гривнями, проте до кожного збору місцевих волонтерів, адже для наших воїнів важливий кожен збір.
“Я мрію, щоб Звягель став доступним містом”
Під час створення скверу Сергій Горний звертає увагу на те, щоб простір був інклюзивним, тобто був доступним для всіх людей.
“Інклюзивність, знаєте, поки ходиш на двох ногах, ти не звертаєш на це увагу. Проте деякі люди з інвалідністю вимушені щодня стикатися з випробуваннями. Наприклад людям, які пересуваються на кріслах колісних, може бути дуже складно через відсутність доступних умов. Якщо немає пандуса чи спеціального входу, вони не можуть самостійно потрапити в деякі місця: магазини, кафе, банки, школи тощо. Це обмежує їхню свободу і можливість жити повноцінним життям. Через такі бар’єри вони змушені шукати допомогу або зовсім відмовлятися від багатьох речей, які для інших здаються простими й доступними”, – зазначає волонтер.
Сергій Горний на власному досвіді знає, що таке проблеми з доступністю. Чоловік має інвалідність — у 2006 році втратив око. 2007-2008, через роботу ливарником, отримав проблеми з ногами — двосторонній коксартроз кульшових суглобів 4-ї стадії... Проте зі справжніми викликами Сергій стикнувся у 2010 році — потрапив у ДТП.
“Я отримав відкритий перелом, і тоді почав помічати ці проблеми з доступністю у місті. Там ти не можеш переступити, тут ти не можеш задерти ногу, а ця сходинка для тебе зависока, в маршрутку залізти виходить лише з третьої спроби, а скористатися громадською вбиральнею — то взагалі виклик. І оскільки я дуже часто зустрічався з такими труднощами, то почав думати, що я сам можу зробити сьогодні, щоб щось покращити, та як зробити так, щоб нас, людей з інвалідністю, почула міська влада та бар’єрів для пересування стало менше.
Я почав робити та ставити по місту дерев’яні пандуси з написом “Зроблено візочником”, щоб людям з інвалідністю або мамам з візочками було легше заїхати на бордюр. Такі пандуси я поставив й під будівлею міської ради. Думаю, що для працівників адміністрації цей жест не залишився непоміченим, і влада мене почула. Взагалі на той момент це був мій виклик нашій владі, адже тоді тема безбар'єрності практично не порушувалася. Тож я хотів звернути на цю проблему увагу якомога більшої кількості людей”, – каже пан Сергій.
Чоловік зазначає, що готовий поділитися із зацікавленими представниками влади власними думками щодо того, як зробити Звягель інклюзивнішим містом.
“Інклюзивність для мене дуже важлива. І якщо я ще якось можу ходити, то є люди, які взагалі цього не можуть, і серед них наші поранені бійці, які повертаються з фронту, яких я бачу в лікарні та на вулиці… Наше майбутнє за безбар’єрністю. І ми маємо активно працювати над тим, щоб Звягель став доступним та інклюзивним містом”, – упевнений Сергій Горний.
Звягелянин каже, що сили для волонтерства знаходить завдяки підтримці родини та небайдужих людей, які допомагають у добрих справах та донатять на потреби військовослужбовців, яким він допомагає.
Звягельські волонтери. Двоє з них — Тімур та Кирил віддали власні життя за те, щоб ми з вами жили під мирним небомФото: Сергій Горний
“Мене надихає думка про те, що, можливо, завдяки моїй маленькій допомозі буде якнайменше смертей”, – зазначає чоловік.
У прагненні зробити світ кращим Сергія Горного завжди підтримував його син Кирило. На жаль, 14 липня цього року хлопець загинув, не витримало серце.
“Мій син був таким, як тисячі хлопців його віку та одним з небагатьох із них, в кого війна забрала молодість. У 18 він добровільно підписав контракт і поїхав служити в АТО, а вже у 20 став сержантом. Під час повномасштабного вторгнення Кирило отримав старшого сержанта. Ми тоді вдвох дуже цьому раділи.
Сергій Горний з сином КириломФото: Сергій Горний
Син був громадським активістом та завжди підтримував мене у волонтерстві. Ми з ним практично з перших днів були на заснуванні "Парку Нескорених", що під Брониками. Коли була можливість, він допомагав мені в розбудові дитячого майданчика на "Кар'єрі"… Він підтримував мене в моєму прагненні зробити місто безбар'єрним… І пишався мною. А я неймовірно пишаюся ним”, – ділиться чоловік.
Сергій Горний з сином КириломФото: Сергій Горний
Втрата сина стала для Сергія Горного найбільшим болем. Проте, попри особисту трагедію, він не дозволив відчаю затьмарити його життя, а навпаки, вирішив присвятити його добрим справам. Щодня він показує, що навіть у найтемніші часи можна залишатися світлом для інших. Будуючи дитячий майданчик, збираючи допомогу для військових, займаючись волонтерством, він надихає тих, хто поруч, на дії та віру в краще майбутнє. Його приклад нагадує нам усім, що кожен із нас має в собі силу зробити цей світ добрішим і світлішим для інших.
