Березень 1920 року. Гадяцька гімназія. Вечір пам’яті Шевченка. Усі встають, коли звучить "Ще не вмерла Україна". На сцені – бюст Кобзаря, прикритий жовто-блакитним прапором. І тут в зал вриваються більшовики. Один із них мовчки підходить і різко зриває прапор. Люди завмерли. Всі бояться. Але не Олена Пчілка. Вона робить крок вперед, піднімає руку і… відкрито кидає виклик владі. Її могли арештувати на місці. Але що сталося далі? І чому ця жінка була готова ризикувати всім заради Шевченка? Читайте – і дізнаєтеся історію, яка могла змінити хід подій.
Протягом усього свого життя Олена Пчілка старанно вивчала й популяризувала життя і творчість великого українського національного поета Тараса Шевченка, з пристрастю вшановувала його пам'ять сама та заохочувала до цього оточення і власну родину.
Дитинство Ольги Драгоманової та перші враження від творчості Тараса Шевченка
Знайомство Олі Драгоманової, майбутньої Олени Пчілки, з творами Тараса Шевченка відбулось у ранньому віці. Її старший брат Михайло Драгоманов, навчаючись в Полтавській гімназії, привіз якось додому записну книжку з поетичними творами Шевченка. Коли Олі виповнилося 12 років, Михайло, опікуючись сестрою, влаштував її на навчання до київського пансіону шляхетних дівчат пані Агати Нельговської, одного з найкращих київських приватних навчальних закладів для дівчат з небагатих дворянських родин. За рік до того, в січні 1860 року, піклувальна рада пансіону відкрила при навчальному закладі першу недільну школу. Це був рік виходу у світ третього, останнього прижиттєвого видання "Кобзаря" Тараса Шевченка, на той час вже відомого і популярного в царській росії поета. Книги поета, особливо, "Кобзар", намагалися мати бібліотеки чи не всіх навчальних закладів. Пансіон Агати Нельговської, за прикладом інших, теж звернувся до поета з проханням подарувати закладу кілька примірників книги. Збереглися документи піклувальної ради, рішенням якої в січні 1860 року було відкрито першу недільну школу. В цих же документах зберігається подяка Т. Г. Шевченку за надіслані ним для пансіону примірники "Кобзаря".
Третє, останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Тараса Шевченка
Вплив "Кобзаря" на Олену Пчілку
Вочевидь, для Олі Драгоманової "Кобзар" був не просто модною книгою, якою тоді зачитувалася і петербурзька, і українська молодь у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові. Читали "Кобзаря" і за кордоном – в Галичині, у Львові. Іван Франко писав про "Кобзаря": "Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову". Олена Пчілка згадувала, як тринадцятирічною була присутня на артистичному вечорі, на якому вперше почула Шевченкову поему "Чернець" у виконанні студента Павла Житецького.
По смерти поета, за його прижиттєвим бажанням, відбулося перепоховання його праху з санкт-петербургу до України. Серед студентів, які брали участь у перепохованні поета та виголошували промови над його труною, були брат майбутньої Олени Пчілки Михайло Драгоманов та її майбутній чоловік та батько Лесі Українки Петро Косач.
Родина Косачів і традиція вшанування Шевченка
Палка шанувальниця всього українського, Олена Пчілка – мати шістьох дітей як перша вчителька, наставниця, навчала власних дітей цінувати українську національну ідею. В кожній оселі Косачів неодмінно на стіні висів портрет Тараса Григоровича, завжди святково прикрашений рушником.
Протягом усього життя в родині з великою повагою ставилися до імені Шевченка – день народження Тараса Григоровича в родині Косачів був родинним святом.
У 1883 році у Києві українські діячі літератури і культури організували дитяче святкування Шевченкових роковин у формі "Шевченкових читань". Слово про Тараса Григоровича виголосила Олена Пчілка, музичну частину оформив Микола Лисенко. Виступали Леся та її брат Михайло, про що написала Олена Пчілка у своїй статті "До Шевченкового свята". Цього свята стосуються спогади і Оксани Стешенко, дочки Михайла Старицького: "На цьому святі і Леся, і її брат Михайло щось декламували. Обоє вони були вдягнені в українське вбрання. Та вишивана сорочка, корсетка і чумарка були довго у Лесі і Михайла щоденним вбранням".
Шевченкові роковини та участь Лесі Українки
Саме про цю першу в її житті подію 12-річна Леся пише своїй бабуні Єлизаветі Іванівні: "Позавчора ранком справляли Шевченкові роковини, то я ходила, Міша і Ліля, і ми там читали стихи". Ольга згадує, як вони втрьох: Міша, якому тоді було 13 років, 12-річна Леся і найменша шестирічна Оля читали вірші Шевченка. "Найбільше всім сподобалося читання Міши і йому довго аплодували". Про цю подію у статті "До Шевченкового свята" у 1889-му році згадує Олена Пчілка: "Ця світла днина зостанеться в них (дітей) у пам’яті назавжди".
Шевченківські читання у Києві та Колодяжному
Варвара Дмитрук, подружка Лесі Українки з Колодяжного, згадує, як відзначали день народження Тараса Шевченка в родині Косачів у Колодяжному:
"Увечері до Косачів сходилися селяни, їх розсаджували у великій залі і починалися читання. Це були традиційні Шевченкові читання. Леся сідала під портретом Шевченка, який був гарно вбраний вишитим рушником, брала "Кобзаря" до рук і розповідала про Тараса Григоровича, і вірші його читала. До Шевченківських свят готувалися заздалегідь. Прибирали, на кухні пекли пиріжки. Петро Антонович, батько Лесі Українки, привозив з Ковеля, де він служив, цукерки".
Участь у святі у 1889-му році в Колодяжному беруть діти Косачів та селян. Портрет Шевченка гарно вбраний. Діти проголошують не лише поезії Тараса Григоровича, а й вірші інших авторів. В імпровізованому домашньому ляльковому театрі показано драму Олени Пчілки "Кармелюк". Молодша сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк згадувала: "Поважну оперету" – "Кармелюка" – написала нам мама; була це драматична п’єса на 5 дій… Хоч виставляти її було досить складно, бо на сцені відбувалася навіть пожежа панського палацу, але під керівництвом нашого головного режисера, костюмера, будівничого, коротко, творця сцени і артистів – Лесі, ми вив’язалися з честю з цього завдання".
Популяризація творчості Шевченка
Описуючи в листі до сина Михайла домашнє Шевченкове свято, Олена Пчілка пропонує провести свято вшанування Шевченка в Києві і подає проєкт-програму.
Працюючи в лекційній та етнографічній комісіях київської "Просвіти" та "Українського клубу", Олена Пчілка завжди була ініціаторкою та організаторкою шевченкових вечорів і дитячих ранків. Олена Пчілка – членкиня комісії зі збирання коштів на спорудження пам’ятника Шевченку в Києві, членкиня комітету від "Українського клубу з підготовки 50 роковин від дня смерти та 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка".
Леся Українка з Маргаритою Комаровою тримають вишитий рушник на могилу Тараса Шевченка. Стоїть — Михайло Косач.
Леся Українка разом зі своєю одеською подругою Маргаритою Комаровою навіть вишили рушник для Тарасової світлиці. За спогадами І. Ядловського, сторожа Шевченкової могили, у вересні 1891 р. Леся Українка, повертаючись з Одеси, відвідала могилу Шевченка, оглядала із полудня до заходу сонця, розпитувала, як ховали Шевченка, як і коли впорядковували могилу, хто відвідує. Почепила рушник до Кобзаревого портрета, який сама вишивала. "Літом 1891 р. мати, Леся, я бачили того рушника на чільному місті в хаті. Пливли ми пароплавом од Києва до Катеринослава і зупинилися в Каневі, щоб відвідати могилу Шевченка", – згадує сестра Лесі Ольга Косач-Кривинюк.
Могила Шевченка у Каневі
Пам’яти Шевченка присвячені поезії Лесі Українки. В 1888 році на прохання Миколи Лисенка Леся Українка написала поезію "Вмер батько наш...", яка стала текстом створеного композитором "Жалібного маршу" до 27 роковин від дня смерті поета. А ще – "На роковини Шевченка", 1889 р., "На роковини", 1911 р., "До Шевченкових роковин", 1906 р., "Легенда".
1909 р. гурток українських артистів театру Крамського ставить драму Лесі Українки "Блакитна троянда", виставу приурочено до 25-річчя літературної діяльності Лесі Українки. Прибуток призначався на збільшення фонду для збудування пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.
Внесок у видавничу справу
Популяризувала поезію Тараса Шевченка і Олена Пчілка – на сторінках ілюстрованого літературно-громадського журналу "Рідний край" (1905-1914) і єдиного на той час на Наддніпрянщині дитячого журналу "Молода Україна" (1908-1915), які вона самотужки видавала, маючи на меті ширити між українцями національну самосвідомість.
Олена Пчілка
Організація літературних вечорів та заходів
Олені Пчілці належать кілька статей-спогадів про святкування шевченківських роковин, рецензії, статті про Тараса Шевченка, що їх вона друкувала у журналі "Зоря", який видавався у Львові, в Австро-Угорській імперії. Після смерти Лесі Українки Олена Пчілка переїхала на рідну Полтавщину і перенесла туди редакції "Рідного краю" та "Молодої України", що їх видавала за власний кошт. Мешкаючи на малій батьківщині, неухильно дотримувалась вона започаткованої ще у Колодяжному на Волині доброї традиції щорічно вшановувати пам’ять Тараса Шевченка. Незвичайною подією в культурному житті тодішнього Гадяча був випадок, що стався з Оленою Пчілкою під час святкування в місцевій гімназії дня народження Кобзаря.
Свято відбулося 11 березня 1920 року. На початку свята все йшло без жодних перешкод. Після "Заповіту" струнний оркестр виконав "Ще не вмерла Україна". Всі стоячи слухали гімн. На сцені стояв великий бюст Шевченка, вкритий національним прапором. Доповідач почав свою промову. І в цей час до зали ввійшли представники революційної влади. Хтось непомітно загорнув одну сторону прапора, щоб видно було тільки один колір. Але підійшла Олена Пчілка і розгорнула прапор так, щоб обидва кольори було видно. Комісар зхопив розгорнутий прапор, став його шматувати й несамовито кричати: "Петлюровщина!" До сцени підійшла Олена Пчілка, високо піднесла руку і голосно вигукнула: "Ганьба!" На грудях хлопців і дівчат зацвіли жовто-блакитні бантики й тризуб, які перед тим з обережности ховали під одягом. За цей вчинок Олена Пчілка опинилася за крок до арешту за прояв "буржуазного націоналізму".
Олена Пчілка і боротьба за національну ідентичність
Працюючи в лекційній та етнографічній комісіях київської "Просвіти" та "Українського клубу", Олена Пчілка завжди була ініціаторкою та організаторкою Шевченкових вечорів і дитячих ранків; активно працювала в комісії зі збирання коштів на спорудження пам’ятника Шевченку в Києві.
Микола Лисенко
Шанували Шевченка і в родині Лисенків. Щороку, в березні, всупереч заборонам і переслідуванням, у Києві проводились Шевченківські вечори і концерти, організатором яких незмінно виступав Лисенко. Поїздки у Канів, на могилу Кобзаря, у Лисенків, Старицьких, Косачів були родинними традиціями. До них приєднувалися десятки знайомих, учні, хористи Миколи Віталійовича.
Подружка дитинства Лесі Українки Колодяжнянського періоду Варвара Дмитрук згадує: "Леся вчилася малюванню. Вона сказала мені: "Хочу бути, як Шевченко – писати і малювати!" Для навчання малювання батько Петро Антонович запросив до села Колодяжного, де жили тоді Косачі, художника з містечка Ковеля. Пізніше, у 22-річному віці, коли Леся Українка жила в Києві, вона брала платні уроки у приватній малювальній школі відомого українського художника, академіка Петербурзької академії мистецтв Миколи Мурашка. Олена Пчілка писала у 1893 р. в листі до Ольги Франко, дружини Івана Франка: "…може згодом буде учитись малювати, бо вона тут почала учитись у одного художника (академіка петербурзького) і намалювала олійними фарбами дуже гарні картини".
Захоплюючись музикою і добре граючи на фортепіано, Леся цікавилася творами Тараса Шевченка, покладеними на музику. Очевидно для того, щоб самій їх виконувати. Для Лесі Українки Тарас Григорович був прикладом як любити і шанувати свою Батьківщину, свою Україну. І саме тому Леся Українка сказала про себе: "Я йду Шевченковими слідами".
Підготувала Людмила Гамма, завідувачка філії "Музей родини Косачів-Драгоманових" Літературно-меморіального музею Лесі Українки
Фото: Вікіпедія
