Щоранку він одягає форму і їде на зміну, знаючи: день може бути спокійним, а може змінити чиєсь життя. Павло Сардак – старший пожежний-рятувальник 10-ї Державної пожежно-рятувальної частини Звягельщини, і вже 20 років він на Службі порятунку. Але для рідних – він не просто рятувальник. Це – тато, чоловік, опора й добрий друг, який завжди поруч.
Його дружина Анна колись також працювала в ДСНС. Вона добре знає як це – чекати дзвінка після виїзду, і як заспокоює тиша, коли розумієш – з ним все добре.
"Я знаю як це – відпускати його на зміну з молитвою і як це – обіймати після важкого чергування. Та головне – ми завжди разом, у всьому підтримуємо одне одного", – каже Анна.
Їхня родина – велика й дружна. Троє дітей, тато та мама. Старша донька Вікторія мріє про творчість, молодша Мілана – про те, щоб тато ніколи не йшов на роботу. А середній, 13-річний Денис, уже вирішив:
"Я теж хочу бути рятувальником. Як тато. Він сильний, сміливий і завжди допомагає іншим. Я хочу, щоб і мною так пишались".
І справді, Павло – приклад. Його поважають на службі за витримку, досвід і спокійну рішучість. А вдома – за щирість, турботу і присутність у кожному моменті.
"Для мене важливо, щоб діти знали: навіть після найважчого виїзду я знайду сили обійняти їх, допомогти з уроками, пожартувати чи просто послухати. Бути хорошим рятувальником – важливо. Але бути хорошим батьком – найважливіше", – ділиться Павло.
У його голосі – спокій, у вчинках – впевненість, у погляді – любов до родини, яка для нього понад усе. За 20 років служби він бачив чимало – і вогонь, і воду, і сльози, і вдячність. Але каже, що найбільше щастя – це мати до кого повертатись.
"Коли вдома чекають – ти не зламаєшся. Ти завжди зберешся і підеш туди, де потрібно. А потім – повернешся додому. І це найважливіше", – каже він.
У кожного рятувальника є історія. Історія Павла Сардака – про силу, яка живиться любов’ю. Про родину, яка надихає. І про вибір, зроблений серцем – бути там, де потрібен найбільше.
ГУ ДСНС України у Житомирській області
