Роман Добровольський – рятувальник зі Звягеля. Йому 36, він – сержант ДСНС і вже п'ятнадцять років мчить на виклики, рятуючи людей, хати й навіть котів, що застрягли на деревах. Його історія – це коктейль із героїзму, житейського гумору й трішки романтики, бо свою дружину він зустрів, гасячи пожежу. Роман – місцевий, знає кожен закуток Звягеля – від шкільних коридорів до дач у вогні. Готові до його пригод? Поїхали!
Від шкільної парти до сирени
Роман закінчив школу № 6 у Звягелі, а потім – Рогачів-Волинську філію Новочорторийського державного аграрного технікуму, як у нас кажуть, технікум у Рогачеві, де, зокрема, готували спеціалістів для поліції чи ДСНС. "Після технікуму відслужив в армії, – згадує він. – А потім стояв вибір: поліція чи пожежна? Батько в мене в поліції працював усе життя, уже на пенсії, тож я мав іти його слідами. Але сімейні справи склалися так, що я пішов у ДСНС". Роман усміхається, говорячи про «зміни в планах», але видно, що він на своєму місці.
Чому не поліція? "Так вийшло, – каже він тихо. – Сімейні питання, знаєте, буває. Але я не шкодую". Його історія в ДСНС почалася з місяця стажування, коли він щодня ходив у частину, збирав документи й учився азів професії. "Перші чергування? Не пам'ятаю їх, – зізнається він. – Усе змішалося, бо ми місяць ганяли туди-сюди. Папірці, навчання, то документи здавай, то ще щось. А потім – наказ, і з 1 лютого 2011 року я офіційно на добу заступив".
Любов, що спалахнула серед диму
Роман одружений, і його історія кохання – готова для серіалу. Уявіть: пожежа на вулиці Князя Острозького у Звягелі, сусідська хата палає, а Роман, як герой із всесвіту MARVEL, гасить вогонь і заспокоює дівчину, що плаче. "Вона в паніці, я підійшов, кажу: "Спокійно, усі живі, хата ціла", – розповідає він. – Телефонами не обмінялися, але вона мені запала в душу». Доля звела їх знову – випадкова зустріч у місті. "Побачив її, привіт-привіт, слово за слово, – усміхається Роман. – Запросив на каву, пішли гуляти. І закрутилося".
Аліна, так звати його дружину, стала його опорою. У червні 2022 року, коли повномасштабна війна змусила її з рідними тікати до Польщі, Роман не став зволікати. "Вона повернулася, а я через тиждень освідчився, – усміхається він. – У вересні ми побралися. Усе швидко, за два місяці весілля організували!" Тепер у них є півторарічна донечка Емілія.
Життя в ритмі сирен
Робота рятувальника – це не тільки гасити пожежі. Роман виїжджає на все: від палаючої трави до затоплених підвалів, від шершневих гнізд до котів, що застрягли на деревах. "Буває, по 10-12 викликів за добу, особливо навесні, коли всі палять траву, – розповідає він. – Не встигаєш ані поїсти, ані перевести дух. Заїжджаєш у гараж – і знову сирена". Весна – це сезон "трав'яного апокаліпсиса", коли люди спалюють сухостій, а потім кличуть рятувальників, бо вогонь перекинувся на сарай чи хату. "Тільки виїхав, не поснідав – і гайда, – каже він. – А ввечері вже ледве ноги тягнеш".
Лісові пожежі – окремий виклик. Там, де машина не проїде, Роман із колегами беруть "хлопушки" – гумові палиці для гасіння – і гасять власноруч. "Ліс горить, а ти за два-три кілометри від машини, – пояснює він. – Хлопушка в руках, гілки під ногами – і вперед. Буває, люди допомагають, гілками махають, але то важка робота". Він згадує, як у Гульську гасили дачний масив 15 годин: "Дві машини, бігаєш між хатами, одна горить, друга тріщить. Шифер лопається, люди в паніці. А ми гасимо, намагаємося хоч щось урятувати".
Серед яскравих спогадів Романа – порятунок людини на Шолом-Алейхема. «Горить квартира на четвертому поверсі, диму повно, – розповідає він. – Ми з командиром біжимо до квартири, подивитися, що там. Диму повно.Командир кричить: "Є чоловік, лежить!". Витягли його за руки-ноги, викликали швидку – врятували. За це мені сержанта дали». Роман говорить про це спокійно, але в його очах видно гордість.
Не всі історії закінчуються щасливо. Перший труп на ДТП у селі Токареві він пам'ятає досі. "Весна, ожеледиця, трактор із причепом у канаві, – згадує він. – Двоє в кабіні: один живий, другий – ні. Емоції зашкалювали, люди навколо кричать, паніка. Перший рік роботи, я ще зелений був". З часом Роман навчився тримати себе в руках. "Психологи приїжджають, бесіди проводять, – каже він. – Є гарячі лінії, якщо треба поговорити. Але звикаєш, бо інакше не витримаєш".
Найстрашніше, за його словами, – ДТП, коли людина ще жива, але затиснена в машині. "Медики зі швидкої колють подвійну дозу знеболювального, а людина все одно кричить. Ти ріжеш метал, витягуєш – це емоційно важко".
Ще один випадок, що запам'ятався, – пожежа на колишній вулиці Рокосовського. "Ніч, п'ятиповерхівка, весь підвал горить по периметру, – розповідає Роман. – Викликали всіх. Одні гасять, інші евакуюють. На четвертому поверсі бабуся лежача, кілограмів 120. Ми її з ліжка на стільці тягли вдвох. Спину я тоді надірвав, але всіх урятували".
А ще був кіт, який так вчепився в дерево, що Роман ледве його відірвав. "Спустили, віддали людям, а він – хоп! – і знову на дерево. Довелося ще раз лізти", – усміхаючись, згадує він.
Два роки тому він витягував із крижаної річки в Івашківці чоловіка й жінку. «Зима, день, вони пішли через річку, провалилися під лід, – згадує чоловік. – Ми їх витягли, трусило їх страшенно, але живі. Швидка забрала, усе нормально".
Війна: нові виклики і той самий Роман
"Я завжди йду першим, коли пожежа. Характер такий», – констатує чоловік. З початком повномасштабної війни у 2022 році робота Романа стала ще напруженішою. "Прильоти – це зовсім інше, – каже він. – Бронежилет, каска, чекаємо відбою тривоги, бо може ще раз прилетіти". Він був на багатьох таких виїздах, навіть у відпустці. "Чую вибухи, дружину з малою – у ванну, а тут дзвонять хлопці: "Всіх викликають". Я у відпустці, але кажу: "Чекати не буду, їду". Це був той випадок, коли зруйнувало 13 будинків.
Згадує і трагедію в Майстрові, де уламки забрали життя жінки. «Важко, – тихо каже він. – Але робимо, що можемо. Головне – щоб усі цілі були».
Хто він, рятувальник?
Для Романа бути рятувальником – це пірнати в ситуацію першим. "Секунди вирішують, – пояснює він. – Треба бути сміливим, зібраним і в формі. Нормативи, тренування – це наше все". Він уточнює, коли чує "пожежник". "Правильно – пожежний-рятувальник, – уточнює. – Ми не тільки гасимо, а й людей витягуємо, двері ламаємо, котів знімаємо".
Люди реагують по-різному. "Хтось дякує, каже: "Ви молодці, а вам копійки платять", – розповідає Роман. – А хтось кричить, що без води приїхали. Не розуміють, що вода в машині – на п'ять хвилин, якщо двома стволами лити». Допомагають не всі, але є й ті, хто хапає гілки й біжить гасити. "Зараз модно – усі телефонами знімають, – говорить. – Але помічники трапляються".
Ритуали, забобони та футбол
У ДСНС є свої традиції, особливо серед старших колег. "Коли я тільки прийшов, старші розповідали: не вдягай нове на зміну, – згадує Роман. – Нові чоботи, штани, светр – якщо вдягнеш, точно буде виїзд. Типу, нове притягує біду. Треба спочатку на збори вдягнути, щоб "обжилося" в частині". Роман таких забобонів не дотримується, але каже, усміхаючись: "Хлопці кричать, якщо хтось нове приніс, а потім виїзд. Говорять: "Це ти винен!" У нього особистих ритуалів немає. "Заступаєш на добу – і вперед. Головне, щоб голова була холодна".
Поза роботою Роман тримає себе в тонусі. Він ганяє м'яча з друзями, ходить у тренажерний зал. "Футбол – це з дитинства, – ділиться він. – Грамот зі школи повно, за команду грав. Зараз у нас любительський, узимку в залах – четверта, десята, одинадцята школи, ДЮСШ. Літом на штучних майданчиках. Збираємося групою просто для душі. Група в телефоні досі є, – каже він. – Пишемо: "Хто грає?" – і пішли".
Мрії на завтра
Роман вірить у Бога і каже, що це він його береже. "Бабуся в дитинстві молилася, то я звик, що Бог є, – усміхається він. – Інакше як я 15 років без травм відпрацював?" Його головна мрія – щоб війна закінчилася, а Україна відбудувалася. "Вірю, що за кілька років розквітнемо, – каже він. – А тим, хто зневірився, скажу: тримайтеся, усе буде добре". Також мріє, щоб донька росла в мирній Україні, а Звягель залишався містом, де люди дякують рятувальникам частіше, ніж лаються.
Через 15 років Роман бачить себе на пенсії, можливо, із маленьким бізнесом – "якимось магазинчиком". Поки що він ганяє м'яча з військовими, качається в залі й тримає форму.
Чи змінилася його професія за 15 років? "Та не дуже, – зізнається він. – Але війна багато змінила. Волонтери тепер допомагають, техніку дають, одяг. А ще дрони з'явилися. У нас є спеціальний інспектор, який керує дроном, два місяці тому почав на серйозні пожежі виїжджати, розвідку робить. Круто, але в нас поки один такий». Роман розповідає про нову автодрабину з люлькою: "Раніше ліз по драбині, а тепер у люльці їдеш, сам керуєш. Зручно, особливо на багатоповерхівках".
Якби можна було повернутися на 15 років назад, Роман би не змінив вибір. «Не шкодую, що пішов у ДСНС, – каже він. – Хотілося б зарплати більшої, бо робота ризикована».
Порада від Романа
Роман має одну просту пораду: «Не паліть траву біля хати! – суворо говорить. – Бабуся кине гілку, вітер дмухне – і пів села в диму. У Гульську 15 годин дачі гасили. Тож думайте головою».
Роман Добровольський – це чоловік, який не лише кидається у вогонь, рятує людей і котів, а ще встигає бути люблячим татом і чоловіком. Він не просто рятувальник – він той, хто робить Звягель безпечнішим, із жартами та щирою душею. У Звягелі він – той, хто робить місто безпечнішим, із вірою в краще і любов'ю до своєї справи. Його історія нагадує: герої – це не тільки в кіно, вони поруч, із запахом диму й усмішкою.
