У стінах Баранівської дитячо-юнацької спортивної школи пульсує особливе життя, сповнене азарту, дитячого сміху та невтомної праці. Тут два тренери – Володимир Присяжнюк та Віталій Федорчук – не просто навчають футболу, а запалюють іскри в очах дітей, виховуючи не лише спортсменів, а й характери.
Віталій Федорчук: коли покликання сильніше, ніж прагматизм
Шлях Віталія Федорчука до тренерства – приклад того, як важливо слухати своє серце. Молодий випускник університету з дипломом менеджера пробував себе в різних сферах, але щось постійно тягнуло назад – туди, де пахне травою, де лунають удари по м'ячу, а галаслива малеча намагається повторити фінти своїх кумирів.
«Зрозумів, що менеджмент – це не моє», – каже він. І у 2019 році Віталій робить вибір не на користь стабільності чи високої зарплати, а на користь покликання. Він приходить до ДЮСШ з єдиним капіталом – величезним бажанням працювати з дітьми та футболом.
«Коли я прийшов на цю роботу, то зарплата була реально маленька. Другий би не пішов на цю зарплату... а я прийшов, бо справді хотів працювати в цьому напрямі».
Що ж приваблює Віталія у футболі? «Різноманіття. Ти можеш себе проявити в різних амплуа. Можеш на полі творити…
Є багато зіркових футболістів, які на полі показують шоу з м'ячем, можуть обвести пару противників видовищними фінтами, або розіграти чудову комбінацію на взяття воріт – це є моменти, заради яких ти й любиш футбол. Кожен юний футболіст мріє чудово володіти м'ячем, забивати більше голів, і наше завдання – максимально віддати себе цій справі задля успіху того юнака, в якого одна мрія – бути футболістом».
Але головною мотивацією стати тренером для нього були діти: «Люблю дітей. Вони – це наше багатство. Хочу, щоб діти полюбили спорт так, як я у свої шкільні роки».
Його тренерський день – калейдоскоп тренувань, поїздок, спілкування. Навіть довгі виїзди мають свою родзинку: діти бачать нові місця, спілкуються, стають дружнішими.
Віталій постійно розвивається, адже футбол не стоїть на місці. Він надихається працездатністю Кріштіану Роналду: «Він не був дуже талановитим, але працював над собою, і результат просто бомбезний». Свій девіз для вихованців формулює чітко: «Працюй над собою – і тебе чекає успіх». А своїми суперсилами вважає доброту, чесність, справедливість і вміння підтримувати командний дух гумором.
Володимир Присяжнюк: досвід, дисципліна та батьківська мудрість
Володимир Присяжнюк – справжня легенда Баранівської ДЮСШ. Він її директор і тренер з першого дня роботи, з 1995 року. Сам у минулому успішний юний футболіст, він назавжди вдячний своєму тренерові Володимиру Постовому.
«Насамперед важлива психологічна робота з дітьми. Вони мають тобі довіряти й поважати. Це, мабуть, основне», – пояснює Володимир Миколайович, чий підхід до вихованців багато в чому сформований саме цим досвідом. Він здобув освіту в Івано-Франківському технікумі та Київському університеті фізкультури, обидва закінчив із червоним дипломом.
Його тренерська філософія стоїть на трьох китах. Перший – любов до дітей і футболу. Другий – дисципліна. Його крилатий вислів знають усі вихованці: «Дисципліна б'є «клас». Третій – психологічний зв'язок і повага. Надивившись за кордоном, як тренери спілкуються з дітьми на рівних, він переніс це у свою практику.
Працюючи у невеликому містечку, він чітко бачить різницю: «Якщо порівнювати з великими містами, то нам, звичайно, важче. У містах є відбір дітей, а в нас – набір дітей. Дітей менше, тож мусимо брати всіх». Але й у таких умовах виростають зірки, як Назар Муравський, про якого тренер згадує: «Брали таких як зараз, шнурки в'язали… Скільки цих шнурків перев'язав, що земну кулю можна декілька разів обмотати».
Спостерігати за розвитком дітей для тренера є найбільшою радістю: «Набрав цих маленьких курчат, бігають такі. Шум, гам, незрозуміло. А коли їх вже розставив на полі, щось вклав голову і дивишся, що передачка вже пішла, з'являється малюнок гри».
Історії, що надихають
Кар'єра Володимира Присяжнюка сповнена неймовірних історій. Одна з них – перемога на престижному турнірі в Німеччині, де Баранівська ДЮСШ вписала своє ім'я в історію одразу після «Динамо» Київ. Та й на турнірах у Скадовську було на що подивитися. Володимир Миколайович згадує, як батьки зі Львова засумнівалися у віці його гравців через їхні фізичні дані, тож довелося показувати закордонні паспорти. «Ну і якраз ми граємо зі Львовом, ми їх тоді обіграли – 4-0. А у фіналі проти Дніпра весь стадіон скандував: «Жи-то-мир! Жи-то-мир!» Це приємно», – згадує він.
Тренер бачив і приклади неймовірної наполегливості, як-от Андрій Худзик: «Дитина відходила... Він років п'ять не потрапляв у мене до стартового складу, але він добросовісно ходив на тренування, пихтів. А потім виявилося, що зробив ривок... Ті пацани, які були наче сильнішими, ніж він, відпали, а хлопчина пробився». Це підтверджує переконання тренера: «Без праці не буде нічого. Таланти згасають без праці».
Два серця – один ритм
Обидва тренери, такі різні за віком та досвідом, об'єднані спільною пристрастю. Досвід і мудрість одного доповнюються енергією та свіжим поглядом іншого. Вони разом долають труднощі: брак фінансування, застарілу базу, відсутність можливості відбору замість набору, як у великих містах.
А ще вони мріють про кращі умови: сучасну базу, всепогодні майданчики («Як мінімум футбольний майданчик 60х40 потрібно», – каже Віталій), якісне екіпірування. Є надія на проєкт поля 60х40 за підтримки Естонії. І головна мрія – щоб команда Баранівки грала на всеукраїнському рівні.
Хоча буває втома («Деколи хочеться просто, щоб якийсь день тебе ніхто не чіпав... трошки психологічно втомлююся», – зізнається Володимир Миколайович), кинути все ніколи не хотілося. Вони розуміють, що їхня робота – це покликання.
Герої маленького містечка з великим серцем
У час, коли спорт часто перетворюється на бізнес, особливо цінними стають історії таких людей, як Володимир та Віталій. В умовах обмеженого фінансування та відсутності належної інфраструктури вони творять маленькі дива. Без гучних заголовків у пресі, без великих спонсорських контрактів – лише з вірою у дітей та їхнє майбутнє.
Ця історія – приклад того, як відданість справі може змінювати долі. У кожному паростку, який тренери зрощують на полі, криється потенційна історія успіху. Можливо, не всі вихованці Баранівської ДЮСШ стануть професійними футболістами, але всі вони отримають неоціненні уроки наполегливості, командної роботи та віри у власні сили.
У час воєнних випробувань та економічних труднощів такі острівці стабільності та віри у майбутнє набувають особливого значення. Адже саме у спорті діти вчаться долати перешкоди, не боятися падінь та завжди підійматися. А люди, які присвячують своє життя вихованню молодого покоління, заслуговують на особливу повагу та підтримку суспільства.
Їхня робота – це тихий подвиг у невеликому містечку. Нагадування про те, що справжні герої не завжди на перших шпальтах газет. Вони тут, поруч, на футбольному полі, вкладають душу в майбутнє.
Кажуть, щоб виховати дитину, потрібно ціле село. Для багатьох дітей Баранівки таким «селом» став футбольний майданчик, а Володимир Присяжнюк та Віталій Федорчук – тими наставниками, які допомагають їм не лише обирати правильний напрямок на полі, але й у житті.
Хто знає, можливо, саме та дитина, якій вони сьогодні допомогли зав'язати шнурки, завтра прославить їхнє містечко і всю країну. Головне – запалити іскру. І тренери знають, як це робити.
