Уже понад десять років Михайло Троцький служить у 10-й Державній пожежно-рятувальній частині. Його робота — це постійний виклик, але водночас і покликання, яке він обрав ще у 2012 році.
"Тут ти відчуваєш, що справді потрібен людям. Коли бачиш врятовані очі чи чуєш просте “дякую” — розумієш, що працюєш недаремно", — каже він.
Михайло був серед тих, хто ліквідовував наслідки ворожих атак, гасив лісові пожежі поблизу Чорнобильської зони. У такі моменти, коли небезпека зовсім поруч, головна думка — щоб команда повернулася додому живою та неушкодженою.
"Ми часто опиняємося там, де інші вже не мають сил або можливостей діяти. І тоді думаєш: "Якщо не ми, то хто?"
А ще він добре знає смак спортивної боротьби. Михайло був активним учасником команди з пожежно-прикладного спорту частини. Для нього це було не просто тренування, а справжня школа витривалості та командного духу. Біг по штурмовій драбині, подолання перешкод, перенесення важких рукавів — усе це не лише спортивна дисципліна, а й підготовка до реальних умов служби.
Його колега пригадує: "Михайло завжди був одним із тих, хто йшов до кінця. Навіть якщо вже сил майже немає — він знаходив у собі ще більше і боровся. Це справжня риса рятувальника: не здаватись, коли найважче".
Вдома на нього чекає зовсім інша команда — дружина Тетяна та двоє синів. Вони познайомилися ще на весіллі колеги, а тепер їхнє життя тісно переплетене із викликами служби. "Я знала, що його професія — небезпечна, але розуміла, що це його життя. Я бачу, як він горить своєю роботою, і це додає йому сил", — зізнається Тетяна.
Діти ж гордо називають його своїм героєм. "Мій тато сильний як справжній богатир і він завжди мене вчить як бути сміливим", — каже десятирічний Дмитро. А семирічний Владислав усміхається й додає: "Коли я виросту, я теж хочу бути рятувальником, як тато, бо він рятує людей".
У вільний час Михайло не тренується на спортмайданчику, а грає у футбол із синами, катається з ними на велосипедах і вчить цінувати прості речі.
"Дітям потрібно моє живе спілкування, а не лише татові історії про роботу. Я намагаюся віддавати їм максимум часу, коли є така можливість".
Для своїх дітей він — головний герой не через бойову каску чи пожежний автомобіль. Для них він — люблячий тато, який завжди поруч. А для України — надійний рятувальник, що у найважчі хвилини готовий підставити плече.
"Я завжди кажу собі: найважливіше — повернутися додому і мати змогу обійняти дітей. Бо саме заради цього ми й працюємо", — підсумовує Михайло.
Головне управління ДСНС України у Житомирській області
