Як хлопці з невеликого міста зробили кар'єру від робітника до керівника на одному підприємстві.
Олександр: від технікуму до директорського кабінету
Літо 2008 року. Олександр Бакало щойно отримав диплом Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму за спеціальністю "машинобудування". У 19 років майбутнє здається туманним, а робочих місць у невеликому місті обмаль.
Порятунком стає порада одногрупника, який розповідає про новий завод. Олександр приходить, заповнює анкету. Через три дні — дзвінок із запрошенням на співбесіду. На нії запитують не тільки про освіту, а й про фізичну підготовку. Скільки разів може віджатися? Дивне запитання для майбутнього інженера, але робота є робота.
Перші кроки у ливарні
Перша посада — ливарник на машинах для лиття санітарної кераміки. Олександр потрапляє в самий початок виробничого циклу, де створюються майбутні унітази та умивальники. Рідку керамічну масу заливають у форми, отримують напівфабрикати, які потім доводять до ідеального стану.
Півтора року хлопець освоює професію. Навчається працювати на всіх типах обладнання, розуміє технологію від А до Я. Але коли все стає звичним і автоматичним, приходить усвідомлення: настав час рухатися далі.
Олександр помічає, що майстрам рідко дзвонить за допомогою. Складні ситуації вирішує самостійно. Робота перестає бути викликом і стає рутиною. Це сигнал — пора рости.
Паралельні треки: кар'єра та освіта
2010-й рік приносить два важливих рішення. Олександр починає стажування на бригадира і вступає на заочне відділення Київського університету біоресурсів. Спеціальність нова — конструювання і дизайн, розширення його технічної освіти.
Компанія підтримує освітні амбіції. На кожну сесію дають додаткові оплачувані відпустки. Шість років Олександр поєднує роботу та навчання, поступово піднімаючись кар'єрною драбиною.
Випробування лідерства
Найскладніший період — перші роки на керівних посадах. У 20-21 рік Олександр стає бригадиром команди з 15 людей. Серед підлеглих — досвідчені 60-річні працівники. Деякі відверто сумніваються: як може такий молодий командувати старшими?
Олександр обирає єдино правильну стратегію — доводити професіоналізмом. Глибоке знання обладнання, розуміння технологічних процесів, здатність вирішувати складні ситуації поступово завойовують повагу колективу. Досвід виявляється важливішим за вік.
Сходження до вершини
Кар'єрний шлях розгортається планомірно:
- 2010: бригадир (15 підлеглих)
- 2012-2013: майстер
- 2016: начальник дільниці (150-160 працівників)
- 2020: директор виробництва
- 2025: директор з технологій та розвитку (562 підлеглих)
Кожен щабель приносить нові виклики. Олександр розуміє: керування людьми — найскладніша частина роботи. У колективі працюють чоловіки й жінки, молоді й літні, міські й сільські. Кожен потребує індивідуального підходу.
Інвестиції в знання
Стіна дипломів та сертифікатів у кабінеті директора — не данина моді. 95% навчання оплачує компанія. Тренінги в Польщі, курси з ефективної комунікації, професійні семінари.
У 2024-му Олександр вступає на другу вищу освіту — хімічна технологія в Харківському університеті. Практичного досвіду достатньо, але хочеться додати теоретичну базу, зрозуміти нюанси, які не прочитаєш у підручниках.
Євген: стабільний ріст за 13 років
2011 рік. Євген Пелешок шукає роботу. Варіантів небагато — військові частини, таксування, дрібний бізнес. З'являється завод Cersanit — нова можливість у невеликому місті.
41-річний чоловік приходить на підприємство без ілюзій щодо швидкої кар'єри. За освітою столяр, але готовий перекваліфіковуватися. Головне — стабільна робота та нормальний колектив.
М'який старт
Перший день запам'ятовується дбайливим ставленням. Євгена не кидають у вир виробництва. Показують дільниці, пояснюють технології, знайомлять з колегами. Плитка розжарена до високих температур — треба знати правила безпеки.
Майстер бере новачка під опіку. Водить по цехах, пояснює нюанси, тримається поряд. Старожили передають досвід без зайвих претензій. Євген не соромиться запитувати — розуміє, що від цього залежить швидкість адаптації.
Дві неділі — і базові навички засвоєні. Далі кожен день приносить більше впевненості. Типова ситуація для будь-якої нової роботи: спочатку все незвично, потім входиш у ритм.
Поступовий ріст
П'ять років Євген працює опалювачем плиток. Освоює професію, набирається досвіду, вивчає особливості обладнання. Керівництво помічає його старанність і професіоналізм.
У 2016-му отримує підвищення до майстра печей. Тепер він контролює технологічні процеси, а не виконує фізичну роботу. Відповідальність зростає, але й задоволення від роботи також.
Що тримає на місці
Євген чесно пояснює, чому залишається на заводі 13 років. По-перше, стабільність. У Звягелі альтернатив небагато. По-друге, нормальні умови праці та колектив. По-третє, соціальні гарантії та можливості росту.
Система мотивації працює просто і прозоро. Виконав план якості продукції — отримай 20% премії. Місяць без прогулів — додаткова доплата. Найкращі бригади отримують щомісячні бонуси.
Новорічні подарунки, корпоративи, доплати за приведених працівників — дрібниці, які створюють відчуття турботи з боку роботодавця.
Випробування війною
2022 рік кардинально змінює все. Росія напала на Україну, почалася повномасштабна війна. Завод продовжує працювати, але умови стали набагато складнішими.
Олександр відверто говорить про головну проблему: "Немає людей. Фактично нема з ким працювати". Частина чоловіків пішла до армії, частина евакуювалася. Ті, хто залишився, працюють з подвійним навантаженням.
Проте компанія робить все можливе для підтримки співробітників.
Рівність можливостей: не на папері, а в реальності
Обидва чоловіки підтверджують: на заводі немає дискримінації за статтю. Олександр наводить конкретні приклади. Жінка-майстер керує бригадою з 30+ чоловіків. Раніше жінка-технолог понад десять років очолювала цілий відділ.
Кар'єра залежить від професіоналізму, а не від статі чи віку. Головні критерії — знання, досвід та здатність працювати з людьми.
Секрети успіху
Що об'єднує ці дві історії? Кілька простих, але важливих принципів.
Постійне навчання. Олександр збирає сертифікати, здобуває другу вищу освіту. Євген освоїв нову професію, не маючи профільної освіти.
Готовність до відповідальності. Обидва не боялися брати на себе додаткові обов'язки та керувати людьми.
Підтримка компанії. 95% навчання оплачує роботодавець. Система мотивації стимулює якісну роботу.
Терпіння та наполегливість. Швидких результатів не було. Олександр йшов до директорської посади 17 років, Євген до майстра — 5.
Погляд у майбутнє
Сьогодні обидва чоловіки задоволені своїм вибором. Олександр каже просто: "Мені це подобається, я цим живу". Євген додає: "Для Звягеля це престижно".
Вони радять молоді спробувати свої сили на заводі. Головна умова успіху, на їхню думку, — бажання працювати та вчитися. Компанія готова інвестувати в тих, хто готовий рости разом з нею.
Навіть війна не зламала цю філософію. Підприємство продовжує працювати, розвиватися, підтримувати співробітників. Історії Олександра та Євгена доводять: на українських підприємствах можна зробити справжню кар'єру. Головне — не боятися почати.
Дві різні людини, два різні шляхи, один результат — професійний успіх та особисте задоволення від роботи. Їхній досвід показує: кар'єра на виробництві — це реально, якщо є бажання рости та компанія, готова в це інвестувати.
