У першу неділю жовтня освітяни святкують свій професійний день – День учителя. З цієї нагоди ми розповідаємо про Оксану Бойко, учительку української мови та літератури звягельської гімназії № 2, чия історія надихає та зігріває серце.
У невеликому селі Забарі Баранівського району в багатодітній родині народилася дівчинка, яка "дуже рано самотужки навчилася читати". Її батько розповідає, що це сталося завдяки старшим сестрам-школяркам, але сама Оксана Бойко з властивим їй гумором припускає: "Це був мій стратегічний бізнес-план, щоб мені теж якнайшвидше купили шкільну форму та великі білі банти. До сьогодні пам’ятаю це відчуття, коли усвідомила логіку в побудові слова".
Сьогодні Оксана Миколаївна – досвідчена вчителька української мови та літератури звягельської гімназії № 2, яка вже майже чверть століття ділиться своїм теплом і знаннями з учнями. А розпочинаючи розмову, вона попереджає: "Моя розповідь буде мати трішки жартівливий характер, оскільки серйозності нам вистачає сповна".
Від математики до філології: коли доля знає краще
Цікаво, але спочатку юна Оксана мріяла про зовсім іншу спеціалізацію: "Відверто кажучи, я хотіла бути вчителькою математики, бо любила розв'язувати складні задачі, робити "невідоме відомим", а ще мені подобалася конкретність, однозначність, логічність у всьому".
Однак доля розпорядилася інакше. Як і більшість випускниць Мокренської школи, вона "слухняно поповнила ряди філологів у Житомирському педагогічному ліцеї, оскільки там, на думку місцевих експертів, було "легше" навчатися". І тут Оксана Миколаївна не може стримати легкої іронії: "Якби хтось хоч поцікавився, що долати труднощі – це моє".
Проте з часом прийшло розуміння: "Якщо до нормативних наголосів, складних випадків правопису слів додати всі винятки та нещодавні зміни до правопису, то невже це не нагадує математичне рівняння з багатьма невідомими?" А далі пані Оксана з хитринкою додає: "Скажу по секрету, усі вчителі-предметники тихо нам заздрять, бо стільки конкурсів, олімпіад, позакласних заходів, як у вчителів-філологів, не має ніхто. Кажу ж вам – мої мрії здійснюються!"
Казка в житті
Дівчинкою Оксана "обожнювала читати казки про перемогу добра над злом, про заховані скарби, про принцесу та принца". Подорослішавши, вона каже: "Не буду лукавити, мріяла жити, як у казці. Скажу чесно – здійснилося! Маю чудового чоловіка, прекрасних донечок – вони для мене найкращі скарби".
У вільний час Оксана Миколаївна "любить проводити час наодинці з цікавою книгою". Рік тому вона приєдналася до книжкового клубу, де збираються справжні фанатки читання. “Ось де книга отримує не одне, а одразу кілька життів. Також радію, коли в нашому місті проходять літературні зустрічі з майстрами пера", – захоплено розповідає вона.
Секрет педагогічного успіху
За 23 роки роботи в школі Оксана Бойко зрозуміла головне: "Важливо бачити перед собою не лише учня, який має уважно слухати, охайно писати, виразно читати, старанно працювати, а й звичайну дитину, з її непосидючістю, грайливістю, іноді пасивністю, невпевненістю, перевтомою тощо".
Іноді вчителю доводиться перевтілюватися: "Тобі доводиться бути в різних ролях одночасно: мами, подруги, експерта з кохання, слідчого, психолога, зберігача таємниць. І якщо в тебе це виходить – тоді ти маєш повне право розраховувати на любов дитини".
Формула успіху проста: "Діти дуже тонко відчувають нещирість та лукавство. Я з ними така, якою є насправді".
Епоха гаджетів: виклик чи можливість?
На питання про те, як зацікавити сучасних підлітків літературою, Оксана Миколаївна відповідає з ентузіазмом: "Якщо чесно, мені стало теж набагато цікавіше готуватися до уроків саме в епоху гаджетів. Це прекрасна можливість оживити урок, зробити його сучасним. Оскільки майже кожен учитель забезпечений ноутбуком, а кабінети оснащені телевізорами чи мультимедійними екранами, то просто гріх цим добром не скористатися".
Вона радіє новим можливостям: "Сучасні молодіжні гурти по-новому проспівують фольклорні жанри, чим дуже полегшили роботу вчителя в зацікавленні. І тепер учні хочуть здавати вірші напам'ять саме в такому форматі. Як на мене, це чудово". І зізнається: "Іноді сама радію, як дитина, коли за допомогою ШІ створюю гру до уроку чи генерую картинку".
Сізіфова праця з вірою в позитив
Говорячи про складнощі педагогічної роботи, пані Оксана вдається до філософських роздумів: "Сьогодні вчительська робота мені все більше нагадує сізіфову працю. Десь там на вершині гори є ідеальна модель випускника, а вчитель усіма силами підштовхує туди учня".
Учителька зазначає, що дуже прикро, що "для більшості сучасних учнів та вершина не є ціллю. На їхню думку, гроші сьогодні можна заробляти, навіть не маючи диплома про освіту. Лякає найбільше те, що вони частково мають рацію. Проте ти, як той Сізіф, не здаєшся, бо свято віриш у перемогу розуму над неуцтвом, логіки над хаосом. А чи вистачить сили?"
Війна: нові виклики та смисли
"Напевно, кожен із нас сьогодні переосмислив значущість мови у своєму житті. Тепер такі вирази, як "рідна мова", "любов до мови", "сила слова", "боротьба за землю", більше не здаються пафосними, а відлунюють щемом у серці", – каже вчителька.
Пані Оксана розповідає, що війна змінила все: "Сьогодні в кожному класі є діти, до яких вона підступила дуже близько. Тому вчителю доводиться завжди підбирати слова, щоб не ранити ще більше дитячу душу".
На запитання, де вона черпає сили, щоб дарувати позитив учням, коли хвилювання за рідних бере гору, відповідає: "Насправді все відбувається навпаки. Саме діти дарують мені позитив і захищають від поганих думок".
Найяскравіший момент і найбільші мрії
Найяскравішим моментом кар'єри вчителька вважає проходження сертифікації: "На думку одразу спадає два українські прислів'я: "не такий страшний вовк, як його малюють" та "не святі горшки ліплять". Мене здивувало, що моє хвилювання зникло раніше, ніж почався урок. Експертами виявилися не якісь "бабайки", а надзвичайно чарівні молоді люди". І з вдячністю додає: "Користуючись нагодою, передаю привіт Вікторії Степній та Олександру Александрову з Києва! Скажу чесно, я отримала насолоду та радість від самого процесу. Дякую Богу за цей день, собі за сміливість, а ще сертифікації за 20 відсотків до заробітної плати".
Серед мрій – можливість гідної оплати праці, щоб "не лише задовольнити основні потреби, а й реалізувати бажання". Але найбільше мріє "про уроки без сирен".
Місія педагога в історичний час
На завершення Оксана Бойко каже, що означає бути вчителем саме зараз: "Це відчувати причетність до створення нового етапу в історії українського народу. Це бути рушієм змін у свідомості молодого покоління".
А колегам-початківцям радить просто: "Вірте у свої сили, наполегливо працюйте, любіть дітей – і у вас обов'язково все вийде".
Ось така вона, Оксана Бойко – учителька, яка зуміла перетворити дитячі мрії про казку на прекрасну реальність, де головні скарби – це любов учнів і вдячність за можливість навчати й надихати нове покоління українців.
А ми щиро вітаємо всіх освітян України з Днем учителя! Зичимо міцного здоров'я, невичерпної енергії, вдячних учнів та мирного неба над головою. Дякуємо вам за самовіддану працю й віру в майбутнє нашої країни!
