Повномасштабна війна радикально змінила українську промисловість. Частина підприємств зупинилася, частина релокувалася, інші продовжують працювати. Один із таких прикладів – завод Cersanit у Звягелі, що виробляє керамічну плитку та санітарну кераміку.
Cersanit – польська компанія, один із найбільших європейських виробників керамічної продукції для ванних кімнат.
Ми поговорили з двома працівниками підприємства – Віктором Гевком, менеджером із впровадження бережливого виробництва, та Віталієм Маюном, начальником дільниці комплектації та монтажу меблів. Їхні історії дають уявлення про те, як компанія функціонує в умовах війни.
Шлях від оператора до менеджера: історія Віктора Гевка
Віктор Гевко працює на заводі вже 15 років. Починав оператором, сьогодні обіймає посаду менеджера з упровадження бережливого виробництва (lean manufacturing) – системи оптимізації процесів, що мінімізує втрати та підвищує ефективність.
У його зоні відповідальності – проєкти з покращення виробництва, робочих місць, якості та збільшення потужностей. Зокрема, це впровадження системи 5S (методологія організації робочого простору: сортування, систематизація, утримання в чистоті, стандартизація, вдосконалення), автономне обслуговування обладнання та оптимізація процесів на ділянках. По суті, Віктор щодня думає, як зробити роботу на заводі ефективнішою та комфортнішою.
Після служби в армії з початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Віктор повернувся на підприємство вже на нову посаду:
«Перші три місяці було все нове, незрозуміле. Змінилося керівництво, змінилися люди, з якими працював. Змінилося й ставлення до роботи. Довелося вдосконалювати свої навички».
Від оператора до начальника дільниці: історія Віталія Маюна
Віталій Маюн народився в Німеччині, у місті Нойштреліц, у сім'ї військовослужбовця. У 1995 році родина переїхала до Звягеля. Після школи вступив до Рівненського міжнародного економічного університету на спеціальність «фінанси», але провчився лише рік – захотів піти на строкову військову службу.
Відслужив із 2006 по 2007 рік, потім підписав контракт і залишився ще на три роки. У 2010-му звільнився та шукав роботу. Майбутня дружина побачила в газеті оголошення про набір працівників на Cersanit.
«Вона каже мені: іди спробуй. Я думаю – тимчасово піду. Прийшов, побачив цей величезний завод. Мені запропонували посаду оператора на дільниці випалу. Погодився – і вже 15 років працюю».
Кар'єрний шлях Віталія: з 2010 по 2016 рік – оператор на дільниці випалу. У 2016-му – бригадир на дільниці основного виробництва. У 2017-му – майстер дільниці комплектації та монтажу меблів. З 2019 року – начальник дільниці комплектації та монтажу меблів.
«Я показував результати й просто хотів працювати: пропонував рішення, варіанти з виробництва. Керівництво бачило, що я активний. За кожне виконане завдання давали нові, складніші. Так я пішов кар'єрними сходами».
Віталій зазначає: більшість нинішніх керівників дільниць на заводі теж починали операторами. Хтось раніше, хтось пізніше – але всі виросли зсередини.
Найбільший виклик – люди
Обидва чоловіки називають головним викликом сьогодні нестачу персоналу. Частина працівників пішла до війська, хтось виїхав за кордон.
«Нестача кваліфікованого персоналу – найбільший виклик, – каже Віктор. – Не вистачає чоловіків. І там, де потрібна більш чоловіча сила, енергія, жінка не завжди може справитися з цим».
Віталій підтверджує:
«Люди. Відсутність людей. Це дуже складно. Відсутність чоловіків – їх просто немає. У нас велика кількість жінок, але нам дуже складно без чоловіків».
Компанія підняла зарплати. Три місяці тому відбулося найбільше за всю історію підвищення – на деяких посадах до 40%. Зараз середня зарплата становить від 27 до 45 тисяч гривень.
Паралельно – покращення умов праці й соцпакету: медичне страхування, медогляди на підприємстві, харчування в їдальні за 5 гривень (решту покриває завод).
Тиша на заводі 24 лютого
Обидва фахівці добре пам'ятають перші дні повномасштабного вторгнення.
Віктор згадує вечір 24 лютого:
«Вже о 8-й годині вечора тут була страшна тиша. Такого не було ніколи».
Віталій розповідає:
«Коли почалась війна – це ж було вночі – ми на ранок, керівники, всі зібралися на заводі. Працівників викликали найменшу кількість для безпечної зупинки. І ми за два дні зупинили весь завод, тому що ніхто не знав, що буде, як буде».
Два місяці завод не працював, але компанія виплачувала зарплату в повному обсязі.
Потім почали пакувати продукцію із залишків на складі – без печей, без виробництва. Ще через деякий час запустили частину заводу.
«Починали працювати на одній печі. Було важко, тому що людей було багато, а виробництво зменшилось на 60%. Більшість людей чергували – хтось сидів вдома, хтось працював. Щоб усі отримували хоч якусь частину зарплати».
Виробництво під час війни: логістика, сировина, потужність
Сьогодні завод санітарної кераміки працює приблизно на 80% потужності. Не через брак попиту – через брак людей.
Віталій згадує перші місяці війни:
«Було складно, тому що частина сировини, яка потрібна була для виробництва, була заблокована на той час у Херсоні. На складах. Були кардинальні рішення – шукати замінники. Дуже важко було, транспорту не було. Але у нас велика команда, професійна – і в менеджменті, і в центральному офісі, і на виробництві».
Логістика теж була проблемою: магазини закриті, продажі впали. На початку війни майже вся продукція йшла на експорт. Зараз ситуація нормалізувалася.
Інвестиції під час війни: нове обладнання та розширення
Попри війну, Cersanit не заморожує розвиток. Навпаки – інвестує.
Віталій перераховує: побудовано нову камерну піч, встановлені додаткові ливарні машини – дві машини АЛС для умивальників і одна машина АВ для унітазів. Ще одна машина АВ чекає на встановлення. Заплановане розширення виробництва.
«Навіть під час війни власники продовжують вкладати гроші й розвивати. Вони мають бачення перспективи».
П'ять причин іти на роботу в Cersanit
На запитання «чи варто йти на роботу в Cersanit?» Віктор відповідає коротко: «Звичайно». Віталій додає: «У нас круто».
1. Стабільна зарплата.
Виплати – у чіткі й передбачувані терміни, навіть у часи повної зупинки виробництва через війну.
2. Умови праці, що постійно покращуються.
«Всі процеси розроблені і спрямовані на покращення, – каже Віталій. – Ми відійшли від ручних років на електричне обладнання. Встановлюємо маніпулятори, щоб людям було легше працювати. І кожен раз щось покращуємо».
3. Соцпакет.
Медичне страхування, медогляди на підприємстві, харчування за символічну ціну.
4. Можливість навчатися.
Віталій розповідає: він прийшов на завод без вищої освіти. Cersanit оплатив йому навчання – бакалаврат за спеціальністю «менеджмент управління бізнесом». Зараз здобуває другу вищу – магістратуру з управління персоналом у Міжнародній академії управління персоналом.
«Компанія повністю покриває навчання. І без питань відпускають на сесії».
5. Кар'єрне зростання.
Історії Віктора та Віталія – шлях від оператора до керівних посад – показують, що зростання тут не фігура мови.
Що тримає людей у такі часи
Віталій каже:
«За 15 років це вже як мій дім. Люди, які є в моєму підпорядкуванні – більша половина мені вже як сім'я, ми пройшли разом майже 15 років. Я люблю свою роботу, через це мене вона тримає».
Він описує атмосферу на заводі:
«У нас є взаємоповага – як до працівників, так і до керівного складу. Всі вважають, що завод – це важко. Важко тому, хто не хоче нічого робити».
Віктор також підкреслює важливість родини та стабільності, які дає завод.
І в цьому контексті Cersanit в Україні виглядає як роботодавець, який намагається будувати виробництво за тим самим принципом: спочатку люди, потім – інвестиції та зростання.
Для тих, хто сьогодні шукає стабільну роботу на реальному виробництві, а не «віртуальний» офісний проєкт, це може бути одним із небагатьох варіантів, де ще є довга дистанція – і для професійного, і для людського зростання.
