Локальна журналістика в Україні переживає трансформацію – від простого інформування до активної медіації між владою та громадою. Проєкт "Медіатори громад" від Агенції розвитку локальних медіа АБО демонструє, як журналісти у малих містах стають каталізаторами реальних змін. Досвід нашої редакції та колег з Первомайська показує: коли є діалог, навіть найскладніші проблеми знаходять рішення.
Наталія Клименко: "Коли замовчування болить навіть більше, ніж проблеми"
Наталія Клименко, журналістка
Журналістська робота в межах проєкту для Гард.City почалася з тем, які зазвичай залишаються на периферії уваги: віддалених мікрорайонів Первомайська. Спершу здавалося: що там може бути критично прихованого? Звичайні околиці, звичайні люди, звичайні побутові труднощі.
Але чим глибше журналісти занурювалися в ці історії, тим очевиднішою ставала головна проблема — майже повна відсутність комунікації із відповідними органами місцевого самоврядування.
Мікрорайони Грензавод, Підгородна, Поронівка, Грушівка, Цукровий стали прикладами того, як роками накопичуються питання, на які практично ніхто не дає відповідей. Погані дороги, проблеми з транспортом, відсутність води, світла, базових умов — проблем чимало.
Та найболючішим було навіть не це. Найболючішим було відчуття людей, що їх просто не існує в публічному просторі громади.
Саме тому журналістам довелося стати їхнім голосом, щоб їх почули, побачили і зрештою звернули увагу. Водночас, чим більше ми транслювали проблеми людей, тим сильнішим ставав опір служб, відповідальних за ті чи інші напрями. Відповіді часто вдавалося отримати лише через офіційні запити. Пряма розмова не працювала. У більшості випадків журналістів сприймали не як посередників-медіаторів, а як опонентів.
Ситуація у віддаленому мікрорайоні Підгородна стала показовою. Чиновники так і не змогли прийняти просту істину: журналісти не підбурюють громаду й не шукають приводу звинуватити владу. Ми транслюємо голос людей. А завдання влади — реагувати на те, що відбувається.
Саме на цьому тлі особливо яскраво проявився інший кейс — історія родини Васильченків, про складну ситуацію якої ми дізналися і оприлюднили публічно.
Коли слово запускає дію: кейс родини Васильченків
Ця історія стала прикладом того, як роль журналіста-медіатора може працювати на всі 100% — без конфліктів, образ і протистояння, а у співпраці.
Після публічного розголосу реакція була майже миттєвою. Спочатку долучилися соціальні служби, Червоний Хрест, представники громади. Згодом — звичайні мешканці, які прочитали матеріал і не змогли пройти повз.
Кількість охочих допомогти зростала буквально щохвилини. Було оголошено збір коштів на ремонт опалення, і необхідну суму вдалося зібрати менш ніж за годину. Хтось переказував гроші, хтось пропонував матеріали, хтось — власну участь.
Це була злагоджена й людяна взаємодія. Саме в цій історії журналісти відчули себе медіаторами, коли слова і дії зійшлися в одній точці.
Важливо назвати всіх, хто був поруч: військового Антона, який першим забив на сполох; Ольгу Поліщук, начальницю управління соцзахисту; Яну Євтушенко із Червоного Хреста; пічника Георгія Колєва; Ольгу Бушилову, яка запропонувала цеглу.
Особливо зворушливою стала історія пані Інни. У день свого народження вона замість отримувати подарунки поділилася власними коштами з родиною Васильченків. Для неї це стало найбільшим подарунком — і не вперше в житті, адже допомагати людям для неї звична справа.
Саме цей вчинок продемонстрував головне: людяність не потребує особливого моменту — вона проявляється тоді, коли ти просто не можеш інакше. Це був випадок, коли всі ланки — журналісти, самоврядування й громада — спрацювали разом.
Контраст, який багато про що говорить
Порівняння кейсу родини Васильченків із ситуаціями у віддалених мікрорайонах стало ключовим висновком проєкту. Проблема часто не в ресурсах. Вона — в небажанні співпрацювати, чесно озвучувати проблеми й чути громаду.
Там, де є ефективна комунікація, рішення знаходяться. Там, де її немає, навіть незначні питання перетворюються на затяжні системні кризи.
Справедливості заради варто зазначити: практично наприкінці проєкту нам таки вдалося налагодити комунікацію з владою щодо проблем Підгородної. Уперше ми отримали публічні відповіді та окреслення механізмів рішень — від вивезення сміття до створення ОСББ і обіцянки відкритого звіту перед громадою.
Цей досвід став глибоким зануренням у психологію громади й усвідомленням того, що журналіст-медіатор працює не лише з фактами — він працює з довірою.
Інна Попова: "Журналіст як ініціатор змін"
Інна Попова, головна редакторка сайту Новоград.City і газети «Лесин край»
«Журналістика рішень і змін — те, що зараз потрібно робити всім локальним медіа. Це яскраво проілюстрував проєкт «Медіатори» від АБО», — з цього питання починає свою розповідь Інна Попова, головна редакторка сайту Новоград.City і газети «Лесин край».
Для неї участь у проєкті «Медіатори громад» стала підтвердженням: локальні журналісти можуть і мають бути ініціаторами змін. Не спостерігачами, а активними учасниками процесів у громаді.
Перші кроки і несподівані союзники
Ще на старті проєкту для журналістки стало зрозуміло, що громада готова до взаємодії. Після анонсу тем до редакції одразу звернулася громадська організація із села Майстрова Воля. Люди не просто цікавилися, а запитували: чим можемо допомогти і що можемо змінити разом?
Так народилася ідея створення органу самоорганізації населення (ОСН) — своєрідного аналога ОСББ, але для приватного сектору. Це інструмент, який дає людям можливість об’єднуватися, залучати фінансування, брати участь у проєктах і реально впливати на розвиток свого населеного пункту.
Другий напрям проєкту був ще гострішим — протидія вербуванню підлітків російськими спецслужбами. Звягель, у минулому Новоград-Волинський, — військове містечко, і загроза тут не абстрактна. Реальні кейси: школяр, який повідомив СБУ про спробу вербування, і 21-річний юнак, який за «легкі гроші» підпалив сільраду і отримав 8 років ув’язнення — стали точкою неповернення.
Робота з громадою: від слів до дій
У темі ОСН редакція разом із активістами пройшла весь шлях: від пояснень і сходів села до офіційної реєстрації органу та обрання голови. Більше того, позитивний приклад став заразливим. Побачивши результат, сусіднє село також вирішило створити ОСН, і редакція знову поруч.
У другому напрямі важливою стала співпраця з СБУ, ювенальною поліцією та громадською організацією «Дзвін». Лекції для школярів і студентів були не формальні — це були живі розмови з конкретними прикладами і реальними наслідками.
Що працює найкраще і з чим найважче
Найефективнішими виявилися офлайн-зустрічі. Живий контакт, очі в очі, без екранів і дистанції. Саме там громада починає довіряти.
Виклики теж були. Брак ресурсів, мала команда, слабке технічне забезпечення. Але навіть у цих умовах стало зрозуміло: роль журналіста може бути значно ширшою, ніж просто інформування.
Спільні висновки редакцій
Досвід двох журналісток різний за формою, але спільний за суттю:
- коли немає комунікації — проблеми множаться;
- коли є діалог — навіть складні ситуації знаходять рішення;
- журналіст у громаді може бути не ворогом і не стороннім, а посередником;
- людяність і прості слова часто ефективніші за офіційні формулювання.
Проєкт «Медіатори громади» показав: регіональна журналістика має силу змінювати реальність. І ці зміни починаються з простого кроку — не боятися говорити й уміти чути.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
