Володимир Романів – командир відділення 10-ї пожежно-рятувальної частини Звягеля. Понад 20 років він виїжджає на пожежі, витягує людей і повертається на зміну. Про те, чому обрав цю професію, що найважче на службі і яка мрія тримає далі – в його історії.
Як усе почалося
На службу Володимир прийшов не випадково. Його зацікавили розповіді знайомих рятувальників – тих, хто вже мав за плечима роки роботи і готувався на пенсію. Вони не прикрашали реальність – говорили чесно про ризики, складність і відповідальність. Але саме ця щирість, разом із атмосферою взаємної підтримки, і стала вирішальною. Так він зробив вибір, який визначив усе подальше життя.
"Пожежні ближчі, ніж родичі"
З роками професія стала значно більшою, ніж просто робота.
"Пожежні ближчі, ніж родичі – оце і є сім'я", – говорить Володимир.
Це братерство загартовується у найскладніших обставинах – там, де рахунок іде на секунди, а рішення можуть коштувати життя. Кожен знає: поруч стоїть той, хто підтримає, підстрахує і не залишить у критичний момент.
Виклик, який не забути
За роки служби у Володимира було чимало виїздів – різних за складністю і наслідками. Але деякі історії залишаються в пам'яті назавжди.
"Горіла кімната. Тоді через пізній виклик загинули двоє – дівчина і хлопець, 15 і 20 років. Їхній батько сказав, що прожив життя даремно… Розумієте, немає нічого гіршого, ніж коли гинуть діти", – згадує рятувальник.
Такі моменти – найважче випробування. Фізичні навантаження – лише частина роботи. Значно складніше – морально. Особливо коли трагедія трапляється з порядними людьми, і ти змушений прийняти, що не завжди можеш змінити результат.
Війна і згуртованість
Повномасштабну війну Володимир зустрів разом із побратимами. Перші дні були напруженими і невизначеними, але згуртованість команди допомогла вистояти. Спільна робота, взаємна підтримка і дисципліна стали опорою, яка дозволила продовжувати службу навіть у нових, значно складніших умовах.
Про головне
"Пріоритет – завжди люди. Гуманність і здатність залишатися людиною – це основа нашої роботи", – наголошує Володимир.
Він зізнається: важливо, коли суспільство поважає їхню працю. Адже це служба не за графіком, а за покликом.
Сьогодні, маючи значний досвід, він уважно ставиться до молодих рятувальників. Бачить у них себе – таким, яким був на початку шляху. Підказує, підтримує, допомагає уникнути помилок і швидше адаптуватися.
Мрія
Його мрія проста і зрозуміла кожному українцю – мир. Щоб не гинули люди. Щоб рятувальники завжди поверталися з викликів живими і здоровими.
І поки ця мрія ще не здійснилася, Володимир Романів продовжує робити те, що вміє найкраще – рятувати.
