Майстер-сержант служби цивільного захисту Катерина Дідус сім років працює старшою операторкою відділення оперативного зв'язку 3 ДПРЗ. Удома на неї чекають чоловік Олександр і двоє синів – Тимофій та Ілля. Про службу, найважливіші виклики і силу, яку дає родина.
Історію Катерини Дідус розповіли в Головному управлінні ДСНС України у Житомирській області.
До служби в ДСНС Катерину підштовхнув особистий досвід. Вона зізнається: зацікавилась роботою після того як побачила, як працюють диспетчери та як приймаються виклики.
"Я бачила як працюють дівчата, як приймають виклики. І поступово вирішила спробувати сама", — згадує вона.
Але основна її роль — це дружина та мама. Їх з чоловіком Олександром родині вже 15 років. Виховують двох синів — Тимофія та Іллю. Старшому — 15, молодшому — 13. Один захоплюється технікою та допомагає батькові, інший серйозно займається футболом.
Та служба в ДСНС — це не лише виклики, а й історії, які назавжди залишаються в пам’яті.
Катерина зізнається: один із найважчих викликів у її житті був пов’язаний із загибеллю маленької дитини під час пожежі.
"Горів житловий будинок, у ньому були троє дітей. Двох сусіди врятували, а найменшу дівчинку, їй був лише рік, — не змогли. Це дуже важко. Такі виклики пропускаєш через себе", — говорить вона.
"Ми з чоловіком постійно пояснювали синам, що можна робити, а що ні. Наводили приклади з життя. Можливо, саме тому вони у нас дуже відповідальні та слухняні", — каже рятувальниця.
Попри втому після добових чергувань, удома на Катерину завжди чекає головне — родина. Сини добре знають: якщо мама повернулася після важкої зміни, їй потрібно трохи відпочити. А ще — вміють підтримати.
"Буває, прокидаюсь, а вони вже млинчики приготували. Хочуть зробити приємність. Це дуже цінно", — ділиться вона.
Особливе тепло у її голосі з’являється, коли згадує моменти з дитинства синів.
"Колись вони ще маленькими нарвали квітів і принесли мені. Казали, як люблять мене. Це було дуже зворушливо", — розповідає Катерина.
Її родина має прості, але важливі традиції — проводити час разом. Вони їдуть до лісу, на природу, в парк чи просто влаштовують домашній пікнік. "Ми стараємося бути разом. Це найцінніше", — говорить вона.
За роки служби Катерина неодноразово чула людський біль. Але були й моменти, які дарували віру в добро. Один із них — дзвінок жінки, яка зателефонувала подякувати рятувальникам за оперативність під час пожежі. "Такі слова дуже приємно чути. Це рідко буває, але запам’ятовується надовго", — каже диспетчерка.
Найстрашнішим у своїй роботі вона називає загибель людей, особливо дітей. Та навіть у найважчі моменти диспетчери повинні діяти холодною головою. "Беремо себе в руки й працюємо далі. Бо людям потрібна допомога", — говорить Катерина.
Свою силу вона знаходить у дітях та родині. А свій головний мамин девіз формулює просто: "Бути сильною завжди, всюди й за будь-яких обставин".
