У Ярунській громаді працює послуга життєстійкості. І те, що починалося з обережного "а хто це й навіщо", перетворилося на щось, заради чого діти переказують одне одному вправи, а вчителі просять приходити частіше. Психологиня Центру життєстійкості Оксана Круківська розповідає, як це працює – і чому найскладніше переступити поріг саме тим, кому допомога потрібна найбільше.
"А ота вправа буде?"
Найпростіший спосіб зрозуміти, що тренінги "зайшли", – послухати самих дітей. Оксана каже, що тепер її часто впізнають ще до початку зустрічі: діти переказують одне одному вправи з попередніх груп і чекають на конкретні.
"Я приїжджаю в заклад уже вдруге – але до іншого класу, іншої групи. А діти між собою передають: а ота вправа буде? А ця в нас буде? Як ви минулого разу робили? Це говорить про те, що їм заходить, що їм цікаво", – розповідає психологиня.
На самих тренінгах діти активні, відкриті, охоче вступають у діалог. І, зізнається Оксана, це взаємно: "Мені дуже подобаються такі тренінги".
Один з найяскравіших моментів стався після тренінгу для вчителів в одній зі шкіл. У залі був увесь педагогічний колектив – і чоловіки, і жінки. Коли все закінчилося, до Оксани підійшов чоловік, який, за її словами, годився їй у батьки.
"Він каже: я думав, що всі психологи – шарлатани. А оце ви в нас побули – і я зрозумів, що ви щось таки розумієте. Що не всі психологи шарлатани", – згадує вона.
Для Оксани це було не просто приємно. Це маркер довіри – тієї, яку не видають авансом, а заслуговують роботою.
"Я не навчу того, чого не маю сам"
З освітянами Оксана працює багато: школи, ліцей, педагогічний технікум. І реакція схожа всюди – педагоги активно долучаються, запрошують повторно й кажуть одне й те саме: шкода, що не знали цього раніше, що такі зустрічі треба проводити частіше. Після них люди розвантажуються й виносять для себе щось нове.
Думка, яку вона приносить учителям, проста й незручна водночас:
"Дитині можна дати лише те, що я маю сам. Якщо в мене немає самоцінності – я не навчу її дитину. Якщо я ненавиджу життя – я не навчу любити життя".
На зустрічах розбирають самоцінність кожного, шукають, де брати ресурс, як підтримувати одне одного. І окремо – як побачити в дитині те, що не завжди помічають батьки. Бо часто це затуляють тривога й страх.
Коли дитину цькують
Окрема велика тема – булінг. Оксана працювала з кількома такими історіями, і працювала насамперед із самою дитиною: над самооцінкою, над відчуттям власної цінності.
"Одна дівчинка дуже змінилася. Вона почала проявлятися – і на неї почали дивитися по-іншому", – ділиться психологиня.
Але швидко виходить не в усіх. І причину Оксана називає прямо:
"Булінг починається з учителів. Із недовіри батькам. І там, де немає підтримки вдома".
Тобто працювати доводиться не лише з дитиною, а з усім середовищем навколо неї.
"Прийдіть хоча б по підтримку"
Є й історії, про які говорити складно. Оксана розповідає, що до неї звертаються люди, яким потрібна допомога, – найчастіше це жінки, які стикаються з домашнім насильством. Вони говорять про це обережно, здалеку. І бояться дійти.
Саме на цьому психологиня просить наголосити окремо:
"Такі жінки мають прийти хоча б по підтримку. Бо ми їх точно підтримаємо – і з усіма їхніми тривогами теж".
Іноді перший крок – це не зразу розв'язати проблему. Це просто прийти й переконатися, що тебе не залишать саму.
Що далі
Послугу життєстійкості в Ярунській громаді почали приймати по-справжньому – не як формальність, а як те, по що повертаються. Діти, вчителі, родини. А найголовніше – поступово зникає страх перед самим словом "психолог". І це, мабуть, і є той рух уперед, заради якого все робиться.
Ця публікація підготовлена БФ “Нехай твоє серце б’ється” в рамках проєкту надання фінансової допомоги у вигляді малих грантів на соціальні послуги, що реалізується за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ України, за адміністрування ІСАР Єднання. Зміст цієї публікації є відповідною відповідальністю БФ “Нехай твоє серце б’ється” і не обов’язково відображає позицію Уряду Великої Британії, Уряду України, ЮНІСЕФ, ІСАР Єднання або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
