Йому двадцять шість. Два тижні навчання – і він уже стажер на бойових, а ще за два – самостійно зі своїм екіпажем. Сьогодні Бумер – один із пілотів батальйону ударних безпілотних систем, який каже, що знайшов своє місце. Батальйон безпілотних систем 110-ї бригади опублікував відеоінтерв'ю з ним на своєму YouTube-каналі – про те, як стають пілотом FPV, що змінилося на фронті за два роки і чому справедливості на війні немає. Зібрали з розмови головне.
Чому Бумер?
Позивний дістався йому у спадок – від старшого брата.
– На старшого брата так говорили, він був Бумером. Я вже Бумер малий, Бумер менший, – розповідає пілот. – Все село знало, що ми Бумери. Багато людей знають мене як Бумера і не знають, як звати.
А от чим займатися в житті, на відміну від позивного, довго не знав. До війська, за його словами, нічого цікавого не було: трохи помотався по роботах, шукав свою сферу – і так і не встиг визначитися.
– Щастя шукав, успіх. Гроші шукав, – сміється він. – Шукав, де зрозумію, що це моє. Щоб уранці на роботу не йти, як на каторгу, а йти з бажанням.
"Вийде – не вийде"
Своє, як виявилося, чекало там, де він зовсім не шукав. У FPV Бумер потрапив випадково: не готувався, не дивився відео, не знав навіть, як дрон виглядає.
– Запропонували: хто хоче спробувати? Давайте. Вийде – не вийде. Не вийде – нічого страшного. Вийшло, – згадує він.
А далі часу на роздуми вже не було. Два тижні навчання – і він у батальйоні. Ще два тижні стажером на бойових, поряд із наставником, якого називає козаком.
– Він максимально в мене вклався. Два тижні літаю тільки я – будь-які цілі, складні, нескладні, піхота, танки. Все на мене, – каже Бумер. – І через два тижні я вже пішов зі своїм екіпажем самостійно.
Хороший пілот і дуже хороший
За той час Бумер навчився чітко розрізняти хорошого пілота і дуже хорошого. Хороший – це той, хто добре літає, має мікроконтроль, може пройти смугу на полігоні. А дуже хороший починається там, де саме пілотування вже позаду.
– Це той, хто на бойових на дев'яносто п'ять відсотків може справитися сам. Не знімаючи очки, змінити ціль — бо знає напрямки, назви посадок. Він може одночасно на ціль знімати очки, дивитися в стрім і спілкуватися з черговими, – пояснює пілот.
Але річ не лише в руках. Дуже хороший пілот, каже Бумер, знає всі процеси своєї команди: може зарядити й спорядити дрон, підняти "Мавік", відкалібрувати його. І, головне, вміє тримати себе в бойових умовах.
– Треба не боятися. Пілотування пілотуванням, але багато нюансів, – додає він.
"Небо за нами"
Саме з цього досвіду виростає і його головна впевненість: за два роки ситуація на фронті змінилася кардинально.
– Зараз небо за нами. Як би там не було, вони теж працюють, на жаль, потужно. Але перевага все-таки наша, – переконаний він.
Ці слова він не бере зі стелі, а пояснює тим, що бачить на змінах.
– На крайній зміні було шість автівок. Не доїхала жодна. Працювало все: блискавка, оптика, радіо, – розповідає пілот.
Згадує він і про удари вглиб: – Дивимось, зараз на дальняки працюють хлопці. В тисячу кілометрів тил.
Втім, разом із перевагою в небі прийшло й інше – заходити на позиції стало значно важче. Виручають технології: наземні роботизовані комплекси і важкі дрони, які тягнуть усе від продовольства до боєкомплекту.
Що війна забрала, а що дала
Про те, чого коштувала йому ця робота, Бумер відповідає не одразу.
– Забрала час. Молодість, – говорить він. – А дала певної самостійності. Я вже ніде не пропаду, куди б доля не закинула, хоч в Африку – викрутимось.
Раніше, зізнається, у собі сумнівався: зможу – не зможу, варто – не варто. Тепер цих питань не лишилося.
– Зараз питання лише – хочу чи не хочу. Що хочу, по любому вийде. Невийде – гірше не буде, – каже він.
Та сама самостійність, якої війна навчила його, лякає, коли він думає про побратимів після перемоги. Про тих, хто може відчути себе непотрібним, говорить обережно.
– Дуже надіюсь, що ні. Але якийсь відсоток такий буде. Хто був у більшому пеклі, тому буде важче сприймати цивілку, – розмірковує Бумер. – То несправедливість.
Про справедливість і мобілізацію
Тема справедливості – чи не єдина, де його гумор зникає зовсім.
– Ніякої справедливості нема, навіть у фантазіях не придумаєш. Як ти можеш це вирішити? Та ніяк, – каже пілот. – Отака несправедливість, клята війна.
І все ж, попри це "ніяк", один вихід він бачить. Ламати щось у процесах мобілізації не став би, а зробив би ставку на зацікавлення.
– Давайте можливість вибирати посаду, бригаду, профіль – так, як уже прийнято. Це дуже круто, – вважає Бумер.
Головне ж, на його думку, не в грошах. Багатьом, хто вже майже готовий іти, бракує зовсім іншого.
– Не хватає надійного кента у війську, який дасть слово: не переживай, не накручуй себе, отак і отак, – каже він.
Бліц
У фінальному бліці Бумер розкривається з найпозитивнішого боку.
Одна страва на все життя? Після довгих вагань – шаурма. "Збалансована: капусточка, м'ясце, лаваш. Шашлик би не протягнув".
Суперсила? Читати думки. А чиї прочитав би першим? "Всьо, я розслабився", – сміється і зізнається: колишньої.
Дивний бізнес? "Купляти ізюм, лити на нього воду, щоб розбухав, і продавати як виноград. Тема?"
А питання, яке йому ще ніхто не ставив, але дуже хочеться, щоб спитали, – чи готовий він до демобілізації.
– Да, вже готовий, – відповідає Бумер.
І все ж, якби два роки тому знову запропонували піти у FPV, погодився б не вагаючись.
– Я думаю, що знайшов своє місце. Роблячи цю роботу, приношу користь на лінії фронту. Однозначно.
Повне відеоінтерв'ю — на YouTube-каналі Батальйону безпілотних систем 110-ї бригади.
