Раніше ми почали публікувати історію 1952-го. Нижче – продовження.
1952 рік. Друга частина
Серед передовиків підприємств згадуються також шліфувальник міжрайонної майстерні капітального ремонту О. М. Скороход і коваль майстерні П. Г. Довгаль, верстатниця артілі "Мебельник" В. Рацлова і столяр артілі С. В. Гітерман, робітниці маслозаводу Т. Примакова і Т. Мельниченко, майстер цеху булочних виробів хлібозаводу О. Загайдач і його колега, тістоміс К. Гаскевич, завідувачка лабораторії пивзаводу Р. Попова, телефоністка міського телеграфу В. Кравчук, шофер автобуса Й. Шушпанов.
Стаття С. Корольова "Раціоналізатор виробництва" присвячена крупчатнику буратного відділу Лубчицького млина В. П. Гулевичу, який протягом 35 років працював у мукомельній промисловості. 1946 року він виготовив перший дослідний розсівальник власної конструкції. Нова машина, маючи невеликі розміри, була в кілька разів продуктивнішою і незрівнянно простішою у виготовленні, ніж бурати чинних систем. Незабаром винахід розглянула і схвалила спеціальна комісія. На Лубчицькому млині встановили два сконструйовані В. Гулевичем двоприймальні розсівальники. Крім того, він виготовив машини для переробки ячменю і гречки на крупи, елеватор та деякі інші пристосування. Розсівальники системи Гулевича впровадили у виробництво також в інших млинах України. Виробництво продукції Лубчицького млина у порівнянні з 1946 роком зросло в 4 рази. У першому півріччі 1952 року виробничий колектив млина посів перше місце в соціалістичному змаганні млинів Житомирського облмельтресту ["РП" від 25 червня].
Розташований поблизу міської лікарні, млин завдавав "постійні незручності хворим, оскільки дим вихлопної труби стелиться завжди по землі, отруюючи таким чином повітря на відстані двох кварталів". Після вказівок санітарних органів про необхідність усунення цього неподобства дирекція млина замість того, щоб обладнати висотну трубу, обмежилася встановленням декількох бочок, що зовсім не змінило становища. Спокій хворих порушував також шум дизеля ["РП" від 5 січня].
У липні 1952 року на вул. Леніна № 7 відкрився новий спеціалізований взуттєвий магазин. Протягом перших днів торгівлі продали різного взуття на суму понад 50 тисяч крб. ["РП" від 15 і 19 жовтня]. На залізничному вокзалі районна контора "Союздрук" відкрила газетний кіоск, де пасажири мали змогу придбати свіжі номери газет і журналів, новинки політичної і художньої літератури ["РП" від 16 березня]. Для кращого обслуговування споживачів міський птахокомбінат (директор – М. Ліхтман) виготовив шість нових, добре обладнаних лотків із продажу морозива ["РП" від 20 квітня]. У Новоград-Волинському відділенні Держбанку 60 % грошово-розрахункових операцій проводилося бухгалтерським механізованим обліком. Відділення отримало 5 спеціальних машинок, якими відмінно оволоділи бухгалтери ["РП" від 26 грудня].
З настанням теплих днів зростав попит населення на гас для примусів і керогазів. Біля невпорядкованого гасового кіоску на базарі вишикувалися великі черги. Люди, довго простоявши в черзі, часто поверталися додому ні з чим ["РП" від 11 травня]. Хлібний кіоск на вул. Пушкінській містився в старому дірявому приміщенні. Дах протікав, вітер задував крізь стіни, посипаючи продукти пилюкою ["РП" від 19 вересня]. Майже всі місця на базарі займали перекупники, а селянам доводилося тулитися де попаде. Дрібні спекулянти торгували дріжджами, тютюном, содою, лавровим листям, а крупніші за них – салом, борошном, дефіцитними промисловими товарами ["РП" від 27 серпня]. Міська комунальна лазня (директор – А. О. Вакуленко) працювала три дні на тиждень: щоп'ятниці, щосуботи і щонеділі. Але через перебої з водою в ці дні в ній рідко коли можна було нормально помитися ["РП" від 26 грудня].
У 1951 році на вулицях міста почав курсувати новий автобус "ЗІС-155". Через кілька місяців автотранспортна контора (керуючий – Томашевський) одержала другий такий автобус. За 9 місяців вони перевезли понад 673 тисячі осіб ["РП" від 26 вересня]. Проте у статті "Навести порядок в обслуговуванні пасажирів" розповідається, що автобуси здебільше курсують, не дотримуючись розкладу руху. Під час перерви (між 12-ю і 15-ю годинами) водії автобусів їдуть на обід і виїжджають із гаража лише о 16 годині. На зупинках у цей час збирається багато пасажирів, які чекають автобуса іноді більше ніж годину, і, не дочекавшись, ідуть пішки куди кому потрібно. Від керівництва автотранспортної контори вимагалося забезпечити нормальний рух автобусів ["РП" від 23 листопада]. У відповідь на критику склали графік руху автобусів, який затвердив міськвиконком: один здійснював рейси від 7 до 22 години з перервою від 15 год. 25 хв до 17 год, другий – від 9 до 24 год. 00 хв з перервою від 16 год. 33 хв до 19 год. 30 хв. Графіки руху автобусів у найближчі дні мали вивісити на кінцевих зупинках. Водночас зверталася увага на відсутність боротьби з порушниками порядку на лінії з боку органів міліції, внаслідок чого на зупинках створювалася тиснява. Замість 40 осіб автобус змушений був перевозити 70, що призводило до порушення графіку і часто до поломок, які виводили автобус на довгий час із ладу. Крім того, ділянка шляху біля вокзалу абсолютно була непридатна для руху транспорту, внаслідок чого автобуси не могли під’їхати до кінцевої зупинки ["РП" від 26 листопада].
На вул. Карла Лібкнехта містився філіал СШ № 5, в якому займалися учні І-ІV класів. Але перебував він на становищі пасинка. Подвір’я школи було забруднене, необгороджене. Мешканці сусіднього будинку влаштували смітник майже під самими дверима школи ["РП" від 19 вересня]. Повідомляється про нагородження орденом Трудового Червоного Прапора вчительки СШ № 5 Галини Тихонівни Бабенко ["РП" від 1 травня]. В СШ № 2 зривалися два останні уроки, бо електростанція давала такий струм, що "лампочки ледь жевріють" ["РП" від 15 жовтня]. У міському літньому піонерському таборі, який розміщувався в СШ № 2, відпочивали 125 дітей. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності, спортивні секції, влаштовували екскурсії і походи, проводили колективні читання книжок, бесіди, ігри ["РП" від 20 липня].
Новоград-Волинський кінотеатр ім. Щорса здобув перехідний Червоний прапор обласного управління кінофікації ["РП" від 11 квітня].
Передача перехідного прапора директору кінотеатру Г. М. Урису. Перша половина 1950-х років
У ньому обладнали зал для глядачів на 500 місць, просторе фоє, читальний зал, кімнати для відпочинку та настільних ігор, танцювальний зал. Значно поліпшилося обслуговування кіноглядачів. Якщо 1951 року дали 1420 кіносеансів, на яких побувало 226 тисяч глядачів, то в 1952 – понад 400 тисяч глядачів відвідало 2676 кіносеансів. На 411 дитячих сеансах побували за рік понад 60 тисяч учнів міських шкіл. Вчителі шкіл №№ 1, 2, 5 і 7 організовували колективне відвідування учнями дитячих сеансів, влаштовували обговорення фільмів. Через часті перебої з постачанням електроенергії траплялися випадки порушення графіку, неповного використання апаратури, неякісного кінопоказу ["РП" від 29 червня].
"З того часу, як у нашому місті відкрився новий кінотеатр, про старий дирекція забула, – пишеться у статті М. Нагорнюка "Забутий кінотеатр". – Тут трапляються такі дивні явища, як запізнення початку сеансів, фільм без звуку або з запізненням, повторний показ тієї самої частини фільму, біготня працівників кінотеатру по залу". Автор вимагає навести лад у старому кінотеатрі, який містився тоді у двоповерховому будинку на вул. Леніна. У відповідь на критику вжито деякі заходи: в старому кінотеатрі встановили додатковий кіноапарат "Україна" з пересувною електростанцією ["РП" від 4 червня і 9 липня].
Книжковий фонд міської бібліотеки ім. Лесі Українки становив 14 тисяч примірників. Бібліотека одержувала 25 газет і журналів ["РП" від 19 березня]. Близько 1300 учнів міських шкіл були читачами дитячої бібліотеки, книжковий фонд якої нараховував більш як 15 тисяч примірників ["РП" від 22 червня]. При міській дитячій технічній станції організували гурток юних фотолюбителів, який відвідували 20 учнів шкіл міста. Члени гуртка своїми силами обладнали фотолабораторію ["РП" від 18 квітня]. У міському палаці піонерів створили дитячий домровий оркестр у складі 15 учнів (керівник – М. А. Фельдман). Для оркестру надійшов комплект домр ["РП" від 28 вересня]. У міському Будинку культури працювало 9 гуртків: самодіяльні український та російський драматичні колективи, хоровий, вокальний, струнний оркестр та ін. В них брало участь понад 300 осіб ["РП" від 20 квітня].
У газетах 1952 року згадуються директор кар’єру П. С. Тертус, директор м’ясокомбінату Шумаков, начальник районного радіовузла В. М. Шаров, директор вечірньої школи робітничої молоді П. Опанасюк, завідувачка інкубаторної станції Остроухова, перший секретар міськкому КП(б)У В. Т. Коровкін. У селі Лідівка розташовувалося підсобне господарство (нині це район будинку № 110 на вул. Драгоманова).
В. Ваховський та Л. Коган, краєзнавці
