Ми продовжуємо публікувати тревел-блог Олександра Суворова, який планує підкорити гору Ельбрус.
Раніше він розповідав про початок своєї подорожі: плутанину з квитками, хамовитих водіїв і про те, чим вразила хлопця Росія.
До слова, торік хлопець підкорив Казбек. Про це можна прочитати тут.
День третій, двадцять сьоме липня
На вулиці вже майже четверта ранку, а ми зараз на заправці посеред якоїсь дупи. Водій вирішив поспати та перепочити, а у мене на душі починають коти шкребти, бо я вже не встигаю на наступні дві пересадки.
Дорогою вже повністю виснажений майже. Місце в автобусі незручне, їдемо довго, ноги затікають і болить вся спина. Коли сидів на заправці доки всі спали, в голову лізли різні думки, щось на кшталт, як все йде не по плану. Все, що розписано по графіку, відбувається зовсім не так. Розумію, що від мене особисто не залежить абсолютно нічого. Я лише маленька змінна великого рівняння. Тому залишається надіятись на те, що ми вчасно прибудемо у місто Нальчик, бо звідти є лише один автобус о 13.35 до Терскола. Я понад 48 годин без нормального сну, і відчуваю, коли приїду до підніжжя Ельбрусу, то буду спати цілий день.
Сім-карту досі нема де купити. Проїздом був один магазин, але о 2 ночі нам там не дуже раді. На заправці, що дивує, то ціни, як у нас в супермаркетах, не завищені.
І щодо карти Монобанку відразу розкажу. Вирішив купити водичку з карти і подивитися, скільки зніме. Так знімає гривні по курсу 0.4, тобто як у всіх обмінниках України, і без комісії. Хоч якась приємність за день.
О четвертій ранку сонне царство прокинулось, і ми вирушили далі в дорогу. На вулиці так само періщив дощ.
Ось і 7 година ранку, ми приїхали у місто Ставрополь, яке мені надзвичайно сподобалося: скрізь чистота, класні дороги, тротуари, газони, і фігурно підстрижені деревця. У цьому ж місті я попрощався зі своєю новою подругою, Альоною, з якою ми провели останні 24 години в цій тісній маршрутці. Навколо з'явились декілька пагорбів, а я, як справжній турист, відразу поміряв висоту над рівнем моря. І вона була 630 метрів, а який мене перепад чекає до вечора, про це буде трішки пізніше. Зараз ми вирушили в напрямку моєї зупинки Мінеральні Води, де я сподіваюся встигнути на автобус до Нальчика.
Заїхали на чергову АЗС, нарешті з'явився Wi-Fi, але теж запаролений, ніби я Пентагон зібрався зламувати. Відразу почав пошуки місця продажу сім-карти оператора, який буде працювати на Ельбрусі. Щось схоже знайшов неподалік автостанції, з якої має бути автобус. Що ж, поїхали далі. Ще якихось пів години, і праворуч за вікном я вперше побачив його... Могутнього і засніженого Ельбруса. Він був так, здається, близько, що вже ніякі автобуси мені не потрібні. Хоч бери та зараз виходь з маршрутки. І після побаченої північної стіни всередині все затьохкало, адже я нарешті майже приїхав. Очікував побачити, чесно кажучи, інакшу картину. Я думав, що він стоїть серед сотень скель. А насправді дорога рівна, як аркуш А4, а він ніби серед поля майорить собі над верхівками всього, що є тут навколо. Погода просто неймовірна. Жодної хмаринки та +27, хоча вчора і всю ніч вирувала жахлива гроза.
А зараз навколо така краса, а я ще не наблизився до нього і на 300 кілометрів. Ось що зі мною роблять гори, вони ще за сотні кілометрів, а я вже хочу до них і якомога швидше.
Приїхавши на автостанцію о 9:00, ми запізнились на 15 хвилин. Я побіг дізнатися, коли найближчий автобус, бо якби його не було, то поїхав би далі в П'ятигорськ і там вже щось шукав би. Але жіночка відповіла, що в цю хвилину виїжджає автобус, але я не став їхати через те, що у мене не було сім-карти. Тоді я дізнався, що наступний буде об 11.30.
В мене було дві години, щоб знайти сім-карту і, можливо, щось поїсти. Спочатку, звісно, пішов в місто шукати відділення МТС, замовив сім-карту. Сказали, щоб дав паспорт, і були здивовані, що з України. Сім-карта з безлімітним інтернетом коштує 500 рублів, що, як на мене, трішки занадто, але вибирати нема з чого, тому я знову на зв'язку.
Далі лишився час, квитки почнуть продавати лише за 20 хвилин до автобуса, тому я пішов їсти. Замовив в кафе харчо, картоплю, салат і котлету, все це коштує 380 їхніх рубликів.
Пів години очікування пройшли швидко, і я завантажився в маршрутку. Водій виявився черговим гівном, щоправда, фиркав не до мене, а мого нового знайомого.
Багажне відділення відсутнє, а речі у мене немаленькі, проте я купив квиток з багажем, тому претензії відсутні. За графіком я мав встигнути на автобус, який виїде з Нальчика до Терскола, але і тут пунктуальністю не пахне.
Тому я вже налаштувався вийти в Баксані, бо думав що цей автобус туди заїде, хоча ймовірність 50 на 50. Автостанція є в Баксані, а от на запитання про те буде автобус чи ні, всі знизували плечима. Під час поїздки я запитав цього дядечка, на якого верещали, куди він з рюкзаком, і тут наші бажання збіглися. Виявилось, його звати Сергій, він теж з України, а саме з Кременчука, працює тут інструктором і вже буде 48 раз на Ельбрусі, тому питання у мене відразу посипалися, адже я вперше і мені все цікаво.
Коли ми вийшли з маршрутки, підійшов місцевий таксист. Я вторгував у нього за 100 рублів, щоб він нас закинув на зупинку, повз яку буде рухатись той рейсовий автобус в Терскол. Але і тут за дивним збігом обставин, як тільки ми вивантажились, під'їхала інша машина. Я запитав: скільки ми заплатимо за те, щоб він нас завіз під Ельбрус, а це ще 120 км. Я сказав, що готовий дати 400 рублів (це 160 гривень), як на мене, це взагалі шикарний варіант. І ось ми в дорозі. Нарешті, бо я вже засинаю на ходу. Я виконав свій план, і сьогодні до вечора я буду біля підніжжя вершини, яка почала мене кликати ще з 6 ранку.
Погода просто неймовірна: тепло, дме легенький вітер, температура повітря градусів 19-20. Де-не-де пропливають купчасті хмари. Рівнина плавно змінилась у вершинки висотами в 1700-2200 метрів. Але ще далеко не велетні Кавказу.
Ну ось о 15:30 я прибув у село Терскол, дякувати Богові, остання точка моєї поїздки, мій новий знайомий порадив кемпінг в однієї жіночки, каже, що круто, 200 рублів і можна помитись. Коли я прийшов, то побачив лише сарай і стару бабусю, яка вже встати не може. Вона вмовляла лишитись, але це просто те саме, що стати на дорозі, тому я вирішив піти у кемпінг, який показував один зі знайомих блогерів на ютюб-каналі.
Зробивши декілька крутих фото дорогою, зайшов до МНС Росії та зареєструвався у рятівників, де вказав, коли, наскільки та що вирушаю сам.
Пройшов ще метрів 200, побачив той самий кемпінг під назвою "Бівуак". Коли я підійшов, то трішки розчарувався, адже місця для намету практично не було, все зайняли туристи. Тому я і вирішив зателефонувати керівнику кемпінгу. Вона сказала, що вартість 100 рублів з людини, а щодо місця – то йди і шукай: де впадеш, там і живи.
Погулявши ще кількома десятками метрів, я все-таки знайшов непогане місце. Головне, що рівне, небагато людей і до води недалеко. Там і вирішив я ставити намет. Розклавшись, мені кортіло вже щось поїсти і лягти спати. Тому швиденько приготував картопляне пюре з м'ясом. Набираю цей текст і засинаю. Річ у тому, що з боку ще тече гірська річка, і цей потік води просто вирубає. Повечерявши й випивши чаю зі смачним батончиком, хвиля сну прийшла миттєво, але мені захотілося піти й за будь-яку ціну зробити декілька фото, що я і зробив. А тепер, мабуть, час спати. Розповідь почнеться з нової назви і це буде день 4.
