Саме в ці дні й вирішили в Москві вчинити напад на Польщу. Спершу гадали почати наступ вранці 13 вересня, але Генштаб переніс його дату на ранок 17-го.
У цю ніч посла Польщі в СРСР повідомили, що Радянський Союз наказав своїм збройним силам перейти кордон, "щоб взяти під захист життя і майно західних українців і білорусів". Від кого Москва бралася захищати ці народи, послу не сказали, але і сліпому ясно було, що мова йде про Німеччину. Складалося враження, ніби СРСР не мав ніякого наміру воювати з поляками, але його змусили німці, які, вчинивши агресію проти Польщі, створили загрозу для білорусів й українців.
Така очевидна брехня викликала глибоке обурення у Берліні. Німецький посол в Москві зажадав від Сталіна змінити текст мотивації участі СРСР у війні з Польщею. Тому в радянських ЗМІ повідомили, що Москва вчинила похід у Польщу з метою "відновити у Польщі порядок і спокій, порушені розпадом Польської держави".
Своїм же підданим та населенню окупованих земель більшовики причину своєї війни пояснювали бажанням визволити західних українців і білорусів з-під гноблення польських панів.
Справжньою ж причиною агресії було прагнення Кремля поневолити ці народи з метою їх нещадного гноблення і експлуатації. Саме заради цього і порушили радянські війська польський кордон в ніч на 17 вересня 1939 року і ввергли свою країну та її жителів в криваве пекло війни, яка тривала цілих шість років.
Ведмежа послуга для Польщі
Вже вдень по радіо і через пресу сталінський нарком Молотов у звичній для комуністів манері замилював очі співгромадян, звалюючи всю вину за напад на уряд Польщі, який покинув своє населення напризволяще, й "Польща перетворилася в зручне поле для будь-яких випадковостей, що можуть створити загрозу для СРСР…". Тому радянський уряд був нібито змушений кинути проти Польщі війська. Але, запевняв Молотов, Німеччина й СРСР прийшли у Польщу, щоб "визволити польський народ зі злополучної війни.., дати йому можливість зажити мирним життям".
Щоб ця брехня дійшла до всіх, райкомам ВКП(б) наказали по селах і підприємствах розіслати своїх агітаторів, провести там мітинги, добитися від колективів схвалення вигідних владі рішень, оформити ці рішення в протоколи й доставити у райкоми ВКП(б).
Райкомівські посланці представили звіти про мітинги. В схованках райкомівських чиновників завжди лежали начерки текстів промов із заготовленими заздалегідь славослів’ями на адресу вождів та прокляттями їх ворогам, й вони ці тексти повторювали завжди, коли їм наказували виступати перед аудиторіями, пристосовуючи заготовку до моменту й змінюючи імена вождя чи ворога. Роками чихвостили фашистів за однією й тією ж шпаргалкою, а коли прийшла черга Польщі, до слів "фашисти" додали "польські". Було як у відомому вірші Руданського: богомаз Варварі підмалював бороду, і вийшов святий Микола. Витвори своєї безграмотної фантазії ревкомівські емісари видавали за палке бажання усього населення району. Хтозна, чи й мітинги ці були, адже це був робочий день, середа, трудилися: хто в колгоспі, хто вдома, хто в полі, хто на фермі, і зібрати всіх разом, не було змоги. Мітинги ж мали проводити ввечері, коли люди спішили вечеряти. Тому зганяли десяток-другий, кого вдалося піймати, для палички фіксували, що мітинг успішно пройшов, народ переповнений відданістю і любов’ю до влади, хутенько засвідчували уже готовий протокол – і партієць віз його у Новоград-Волинський.
Зовсім не про похід до Польщі і звільнення від панів "братів українців і білорусів" говорилося в рішенні "на доповідь товариша Молотова" на мітингу, що проводився у Романівці ввечері 17 вересня 1939 року. Прийшло на нього аж 329 осіб (не відомо, хто рахував) і вирішили:
На мітингу у Новоград-Волинській МТС вирішили "розгорнути оборонну роботу та обладнати газосховище".
А що казали люди
У Суслах мітингували весь день. Тут до ревкомівців долучилася вся верхівка села. Пішли на картопляний лан, у городню бригаду, до молотарки й т.д. Всюди й усім торочили про мудре рішення напасти на Польщу й "захистити братів". Ввечері усіх зігнали на мітинг і прочитали довгий виступ Молотова. Потім розповіли, з якою радістю стрічали у Польщі радянську армію. На завершення у селі продемонстрували кіно. Склали і протокол, який засвідчив, що Сусли "одобрили решение о дачи помощи западным украинцам и белорусам". Не обійшлося і без курйозу: коли розповідали про радісну зустріч радянських військ у Польщі, Лівонька Гарбузюк сказала, що там воюють, і в Новоград-Волинський привезли автомашину поранених червоноармійців. Дружина репресованого, Єва Монжиєвська, побажала, щоб швидше у Сусли прийшли німці або поляки.
У деяких селах ревкомівцям зовсім зіпсували настрій, і замість славити Червону армію та рідного Сталіна, тут мусили писати доноси про "нерадянські" думки та дії місцевого населення.
У Тальках група жінок (Павліна Нестерчук з родичкою, Анна Данилишина, Антоніна Кричевська, Лавра Хоменко) цього дня відмовилися йти в колгосп на роботу, а замість мітингу, подалися на хутір Хребчу під Острожком, де перед цим тримали їх мобілізованих чоловіків. Але вони там вже нікого не застали, і, плачучи, вертали додому. В селі була ціла низка антирадянських виступів. Виходець з Гульська, колишній середняк Хома Бобер, коли бригадир наказав йому їхати сіяти, відповів побажанням:
Павліна Камінська, дружина репресованого, не пішла в колгосп на роботу, а зібрала цілу бригаду жінок і повела на свій город. Жінкам вона казала:
Бригадир звелів комсомольцеві Данилишину піти до Камінської і перегнати жінок із її садиби на колгоспне поле. Але жінки його не послухали, а Камінська застерегла:
Не проявляло запопадливості перед райкомом й сільське начальство, до мітингу поставилося байдуже, селян не оповістило про приїзд ревкомівців. Поспіхом, всього за пів години, зігнали десь 200 колгоспників, і їм втовкмачили, що ніякої війни немає, СРСР лише допомагає українцям і білорусам. Наостанок зачитали привезене із ревкому рішення із записом, що його колгоспники нібито зустріли аплодисментами.
У Гульську на мітинг зібралося аж 560 (так записано в протоколі) людей. Їм розповіли про взяття радянськими дивізіями під захист братів на заході.. Розповідь вже добігала кінця, але тут ні з цього, ні з того колгоспна активістка Федора Деркач почала докоряти присутнім, що вони уникають праці в колгоспі. У господарстві імені Кагановича гречка лежить на покосі, треба вже сіяти, а люди в поле не йдуть, вештаються десь по базарах. Настя Павлишина не забарилася з відповіддю:
Такої образи улюбленого вождя не міг стерпіти директор школи Гольденберг. Він Павлишиній відповів::
Ревкомівцю довелося розслідувати, хто така ця Павлишина. Й виявилось, що вона вже в літах, з бідняків, колись була церковною активісткою, в колгоспі не працює, ходить по заробітках..
З Миколаївки ревкомівські посланці привезли рішення такого змісту:
