Історія вісімнадцятирічного хлопця з Новограда, який підкорює YouTube

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 07.01.2019 07:34
  • 0

Його батько – військовий, мати – бухгалтер, а син вирішив присвятити себе творчості.

"Я мрію писати книги, виступати на сцені, чи грати в театрі, я повністю впевнений в тому що моє життя буде пов’язане із творчістю. Інакше це буде не моє життя, воно стане нудним."

Здавалося, у сучасному світі нікого не здивуєш власним блогом. Це популярно, круто та захоплююче. Та чи кожен наважиться на такий крок? Знаходити нові ідеї для відео, знімати якісний матеріал, та головне – зацікавити глядача. Створюючи свій блог, на тебе певним чином лягає відповідальність, адже ти втягуєш в своє життя інших людей і маєш відповідати їх вимогам. Щоразу дивлячись відео в YouTube чи думаєте ви скільки праці стоїть за цим роликом? Ні, ми просто подивились корисне або просто цікаве відео іноді навіть не намагаючись його оцінити. А за ним стоїть клопітка праця, яка варта вашої уваги, особливо якщо ця праця нашого земляка.



Віктор Цепак студент 2 курсу Київського інституту музики ім. Глієра. Народився та навчався в Новограді до дев’ятого класу в восьмій школі, далі – у другій. Юнак був настільки впевнений у своїх силах, що навіть не подав більше нікуди документи. Він точно знав, що хоче стати музикантом. Батьки підтримали Віктора, запитали лише чи він впевнений в такому виборі. І хоч вступити в цей виш не легко, Віктору вдалося з першої спроби.

В нашому відносно не великому містечку, кожен хто відчуває в собі музичний потенціал відвідує музичну школу. Віктор не виняток, однак, майбутню спеціальність обрав досить рідкісну для нашого міста – джазовий саксофон.

Він мріє колись виступати на сцені, але чітко розуміє - це буде не зараз

"Поки я не можу вийти на сцену адже не маю, що донести глядачам. Я розумію чому я пішов навчатися, але ще маю довести людям, що навчаюсь не даремно. Аби вийти на сцену потрібний певний багаж знань. І як тільки я усвідомлю, що володію ним тоді це і відбудеться", – запевняє хлопець.



Та ти не був би повністю творчою особистістю якби займався тільки музикою, юнака захоплює ще й поезія.

Вірші в житті Віктора давно, та коли саме він почав писати – не пам’ятає. Серйозні вірші, які вже почали набувати більше дорослого змісту, почалися, певно, років зо два тому. Мабуть, саме тоді і виникла ідея розповідати про свою творчість людям. Спершу це була дитяча мрія писати вірші під фото як пост. Потім хороша подруга Вероніка Шостак, яка грає в київському Малому театрі підказала, що зацікавити публіку легше з відео. Так виникла ідея створити свій власний блог. Потім почалося: один знайомий дозволив писати на своїй студії звук, познайомив з оператором – початківцем Максом і все закрутилося.

Віктор розповів як саме створюються його вірші

"Я не пишу вірші за день, все не так просто. За першими чотирма рядкам я суджу чи є в нього майбутнє, якщо вони мені не подобаються – відкладаю цей вірш на потім. До того моменту коли я зрозумію як вдихнути в нього життя. В мене зараз багато віршів зависли в процесі, адже я хочу аби вони несли свою історію свій сенс.

Перший вірш в блозі – "Фенікс", можна назвати автобіографічним. В ньому Я, з усіма переживаннями та думками. В мене мало віршів про мене, здебільшого я пишу про те що бачу, або що проживають люди навколо. Останній з віршів у блозі «Місто» я написав його в трамваї, він про велике місто яке захоплює тебе у свій вир.

Ми щодня спостерігаємо за його життям та людей в ньому і часто не помічаємо як цей весь хаос затягує. Ще один вірш який поки не вийшов я теж написав раптово, коли почув про введення військового стану, я був переповнений емоціями і мені хотілося кудись їх подіти".

Він називає блог своїм дітищем, адже навіть не думав що це так складно

Заради коротенького ролика потрібно цілий день працювати, а скільки ще виношувати його ідею, адже хлопці ще зовсім юні та не досвідчені в цій справі. Вони роблять помилки виправляють їх та ідуть далі, але дуже хочуть аби те, що вони роблять люди оцінили. Навіть у новачків мають бути свої цінителі.

Віктор понад усе хоче аби його роботу помітили та підтримали. Для кожного віршу хлопці підбирають образи, локації, ідею, а головне – намагаються передати емоцію. Головним поціновувачем його творчості залишається Вероніка, адже Віктор впевнений саме вона скаже правду: вартий цей вірш уваги інших чи краще його переробити. Вона справжній друг який підтримує та порадить в будь-яку хвилину.

І насамкінець

Як справжню творчу особистість ви точно впізнаєте його на вулиці, адже справжнього артиста помітно здалеку. Поки він навіть не думає про звичайну роботу, і навіть вільного часу немає. Мрійливий дуже спокійний та впевнений в собі Віктор любить українську музику, адже зараз, на даному етапі існування, вона стала крутою. Російську попсу намагається не слухати принципово, любить Тіну Кароль, Джамалу, Бейонсе, Аріану Ґранде ну і звичайно джаз.

В нього велике коло друзів таких само творчих як і він, саме вони надихають та допомагають в усіх починаннях, адже для батьків ти завжди дитина яку потрібно оберігати, а не критикувати. Мабуть, без друзів він і не наважився б на свій власний блог, так важливо мати поряд хороших та вірних людей.

 

Коментарі:

Останні новини