Психолог, психотерапевт. Професії ніби й поширені, і водночас малознайомі загалу, точніше маловживані ним. Чи потрібна психологічна, психотерапевтична підтримка (коуча) пересічному новоград-волинцю? Це ми вирішили з’ясувати в учасника тогорічного проекту "Бюджет участі", яким стала практичний психолог, коуч, бізнес-тренер Оксана Круківська. Вона прагнула виграти 100 тис. грн, щоб створити у підвальному приміщенні міського Палацу культури антистресовий центр. Конкретна мета задуманого – навчити відвідувачів трансформувати власні негативні емоційні стани в позитив та навчитися мінімізувати спрямовану на себе агресію інших людей.

Оксана каже: "Прояви негативних емоцій ми бачимо мало не щодня. Переповнена маршрутка, хамство у магазинах, знецінення загальнолюдських понять, конфлікти в сім’ї, на роботі, з друзями. Цей послужний список можна продовжити ще багатьма пунктами, що як мінімум псують настрій, а як максимум руйнують людське життя. У порушеному емоційному стані люди поводяться по-різному. Є такі, які присідають на вуха друзям, родичам і зливають на них весь свій негатив. Є люди, які йдуть до церкви і спілкуються зі священиком, наставником. Ще одна категорія гризе себе подумки, роблячи негативні висновки".

Що стається, коли чаша терпіння переповнюється, ми всі добре знаємо. Чому ж рівень негативу у суспільстві зростає, і що з цим робити? Оксана Круківська здивувала нас відповіддю:

"Час вчитися звільнятися від негативу. Не варто боротися з ним, адже слово "боротьба" передбачає рішучі, можливо, агресивні дії, вчинки. 

Я закликаю замість боротися з проблемами, навчитися їх мінімізовувати.

Існує метод, який я умовно називаю "принципом офісної чашки". Ми хочемо випити свіжого чаю, кави, і для того, щоб отримати насолоду і відчути неперевершений смак, вона має бути чистою. З емоціями так само, – щоб нормально себе почувати, від негативу періодично потрібно очищатися – "мити свою чашку".

– Чому саме антистресовий центр, звідки така ідея?

– У критичних ситуаціях людина може допомогти тоді, коли сама пройшла через подібне. Жінка, яка ніколи не народжувала, навряд чи зможе зрозуміти ту, яка втратила свою дитину. У кого живі батьки, навряд чи зрозуміє того, хто їх поховав. Моє життя було наповнене різними болючими ситуаціями (у кожного їх вистачає), вихід знаходила сама, знаю, як це робити. Переконана: час не лікує, він одягає марлеву пов’язку на рану, з якою ти просто можеш навчитися жити, періодично змінюючи її.

У 2010 році я була класним керівником у школі. Одного разу дала завдання дітям зобразити на ватмані себе через 10 років і відповідно, якою учні бачать мене. Майже всі мої тодішні вихованці зобразили мене на тлі психологічного центру. Ідея закралася в душу, я виношую її давно, а зараз вона проситься до реалізації. Однак ми живемо в той час, коли без коштів і покровительства дуже важко реалізувати подібні проекти. Я стукала не в одні двері, шукаючи приміщення для центру. На жаль…

– Ви братимете знову участь у нових міських проектах?

– Обов'язково. Моя ідея варта уваги, вона дасть змогу зробити суспільство гармонійнішим, хоча б трішки… Я багато навчалася, досліджувала, ще й досі збираю знання по зернині, переймаю досвід у спеціалістів Польщі, Білорусі, Казахстану, Росії.

 

Антистресовий центр – місце, куди можна вилити свій біль, де можна побути слабким, очиститися, набратися сил, а головне – продовжити жити, інакше, без самопоїдання, без приниження навколишніх, роздратування, злості та ненависті. Тут з'явиться нагода побути собою, адже коли панує культ краси, статусу та грошей люди досить часто одягають маску успішності й більшість боїться довіряти, говорити правду про себе і бути собою. Мало хто знає, що робиться в душі такої людини. Чи легко дається кар’єрний ріст, сімейне щастя, успіх дітей, чоловіка, дружини, справжня дружба? Чи легко дається догляд за смертельно хворими? Чи легко спілкуватися з людиною, яка (ви точно знаєте) ось-ось піде у небуття? Чи легко жити після втрати близької й рідної вам людини? У всіх цих ситуаціях людина стикається з різними емоціями: "Що робити?", "Як бути?", "Немає більше сил", "За що мені це?". Саме антистресовий центр дасть відповіді на ці запитання і допоможе екологічно зняти напругу, так, щоб мінімум постраждали близькі та рідня. Тому я радо зібрала б фахівців в одному креативному просторі для успішної, якісної та результативної співпраці з жителями міста.

– Після чергового програшу Ви залишите свій проект?

– Я можу прийняти поразку, та не приймаю відсутність нових спроб!

– Особистий досвід важливий у коучі?

– Досвід – це одне з небагатьох життєвих надбань, яке неможливо купити. Я маю досвід роботи з різними верствами населення, від дошкільників до людей літнього віку. З 2014 року на волонтерських засадах співпрацюю з міським центром зайнятості, є одним зі спікерів клубу "Кадровик" та центру розвитку підприємництва.

 Коли людина займається тим, що їй подобається, вона постійно розвивається, а особистісний розвиток – це ключ до успіху. Ти постійно розширюєш свою зону комфорту та мінімізуєш ризик емоційного вигорання. Я щороку планую, у кого мені варто повчитися, перейняти досвід і як поповнити свою скарбничку знань. І ніколи не забуваю тих, завдяки кому здобула свій професійний досвід.

– Чи любите давати поради, які Вас, як психолога, ні до чого не зобов’язують?

– Взагалі по життю слово "поради" я намагаюся уникати, адже якщо людина дає пораду, вона на 50 відсотків бере на себе відповідальність за вчинок. Давати поради дуже легко, тільки реального результату від них зазвичай не буває. Я можу давати рекомендації, а це вже зовсім інше. Свідома людина має самостійно вирішувати.

– Чи працюєте Ви з рідними як фахівець?

– Нас в родині п'ятеро, я – найстарша. На правах старшої сестри, а різниця між мною і молодшими братами й сестрами чимала, раніше могла цим скористатися. Наразі я дотримуюся коучингової позиції. Навчилася слухати і чути. Етичний кодекс психологів та коучів забороняє працювати з рідними, тому я з радістю рекомендую своїх колег або викладачів.

 

– Чому потрібно звертатися по допомогу до психологів та коучів?

– Коли нам щось болить на рівні фізіології, ми звертаємося до лікаря. Коли болить душа, люди зазвичай ховають цей біль або ж з головою занурюються у свого роду "ізми" – трудоголізм, алкоголізм тощо. Саме там, в цих "ізмах", людина забуває про свій біль, хоча робить дуже боляче своїм рідним та близьким.

Потрібно пам'ятати, що психологи-фахівці сприймають людей безоцінково, без критики, без засуджень, без зневаги.

Вони ідуть поруч дорогою змін, вміло розширяючи вашу зону комфорту. Чому, за що і перед ким має бути соромно людині, яка хоче змінити своє життя, сама не може цього зробити й спокійно звертається по допомогу до спеціалістів? Хтось може прожити все життя в негативі, не реалізувавшись, потопаючи у власних образах, а хтось шукає способи виходу на стартову дорогу під назвою "Моє щасливе життя". Вибір кожен робить сам.

Читайте також: Життя Валентини

 

Коментарі:

Останні новини