Ця історія про людину, яка своїми вчинками доводить нам зайвий раз – якщо йти до своєї мети і докладати максимум зусиль, то все обов’язково вдасться.
Його звуть Андрій. У свої 25 він вже один з тренерів Новоград-Волинського клубу карате "Січ". Навчає дітей бойовому мистецтву, а ще – досягати своїх цілей. Він впевнений у собі й своїх силах, як і належить професійному спортсменові.
Андрій розповідає, що батьки ще у п’ять років віддали його в секцію карате – так з’явилась мрія стати тренером.
Навчався в міській гімназії. Каже, що шкільні роки були насиченими – разом з однокласниками бешкетували, але до навчання ставився відповідально. Любив детективи, розслідування й пригоди, тому це й вплинуло на вибір професії.
У 12 років став чемпіоном світу, з 14 – у молодіжній збірній України, до 17 – професійно займався карате.
Хлопець розповідає, що у збірну було складно потрапити. Тоді він змагався з іншим каратистом аж тричі, зібралась велика публіка, бій тривав довго, але Андрію вдалось перемогти суперника.
Запам’ятався йому на все життя всеукраїнський турнір, де дійшов до фіналу й хотів здатися. Андрій, пошкодивши ногу, хотів, щоб тренер скасував той поєдинок, але Петро Корнійчук (так звали тренера) підтримав хлопця і змусив повірити в себе й свої сили. Перемога далась тоді нелегко, але надихнула завжди йти вперед.
Після школи поїхав вчитися у Львів на юриста. Андрій згадує важкі часи студентства, бо непросто було поєднувати професійне карате й навчання. На першому курсі це вдавалось, а на другому почали виникати проблеми, бо спорт займав дуже багато часу – шість-сім годин щодня. Розповідає, що був період, коли карате довелось відкласти – середина третього курсу – хотів якнайкраще закінчити університет. Про студентські роки каже – це була школа життя.
Закінчивши навчання, Андрій повернувся у Новоград. Шукати роботу в іншому місці він не хотів. До того ж місцеві тренери запропонували посаду, бо ж раніше, ще будучи школярем, часто підміняв їх на заняттях.
У 2015 році тренер набрав першу групу маленьких каратистів з шести до восьми років. Нині ж Андрій тренує дітей 9-11 років. На питання "Чи важко навчати карате дітей?" відповідає, що з ними є певний контакт, тому все вдається.
Ідею стати тренером, а не юристом, підтримали й батьки. Андрій розповідає, що вони змалечку підтримують його рішення й радять краще. Для нього батьки – це гарний приклад для наслідування.
За час тренерства має вже своїх чемпіонів – перші місця на Kyiv Open та турнірі у Німеччині. Андрій гордий, що його спільна праця з дітьми має такі хороші результати.
В майбутньому хлопець планує розвиватись й далі у карате, бо це його життя, а ще мріє мати щасливу сім'ю й дітей.
Андрій пішов за покликом серця, а не за написом в дипломі. Своїй роботі він віддає всі сили, бо знає – тільки так здобуде хороший результат.
Фото: Facebook-сторінка Андрія Хромушина
