Це історія про стійкість, незламну волю до життя та справжнє кохання, яке здатне зцілювати рани. Історія Юрія Малиновського, ветерана зі Звягеля, є яскравим прикладом того, як адаптуватися до нової реальності після важкого поранення, не закритися в собі, а знайти нові сенси та стати прикладом для інших.
Життєвий шлях Юрія, випускника школи № 6 Звягеля, завжди був сповнений активності. З дитинства він любив спорт. Після школи опанував фах фрезерувальника на заводі – це його перша спеціальність. У 1985 році була служба в армії, а після неї життя поставило перед ним складне випробування. Через важкий стан здоров'я батька потрібні були значні кошти на лікування. У пошуках заробітку Юрій вирушив до Одеси, де пройшов курси моряків. Так почалася його 20-річна морська кар'єра, яка тривала з 1995 до 2016 року.
Коли батьки постаріли, Юрій вирішив повернутися додому, щоб допомагати їм. Він знову почав працювати за своєю першою професією – фрезерувальником на заводі. Здавалося б, життя увійшло у спокійне русло. Але 24 лютого 2022 року внесло свої корективи.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій, не вагаючись, добровільно став на захист України. Його направили на службу до 140 батальйону територіальної оборони. Спочатку підрозділ оберігав кордон із Білоруссю, а згодом перевели у гарячу точку – Куп'янський напрямок. Саме там, у 2024 році, Юрій зазнав важкого поранення, яке розділило його життя на до і після.
Тяжке випробування та лікування
Юрій зазнав поранення на чергуванні – наступив на міну. Травма була настільки серйозною, що призвела до ампутації.
Почався довгий і непростий шлях лікування. Спершу чоловіка привезли до Харкова, де надали першу допомогу. Згодом його перевезли до військового госпіталю у Львові, де він проходив основне лікування. Наступним етапом стала реабілітація в Тернополі, де Юрій почав освоювати тренувальний протез. Після цього повернувся додому, щоб відновитися в родинному колі, а потім його шлях проліг до Винників.
Шлях відновлення Юрія завершився у Superhumans у Винниках – сучасному всеукраїнському центрі, що надає безплатні послуги з протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки. Саме там йому допомогли знайти якісний протез, що став запорукою повернення до активного життя.
Поранення стало початком нового, непростого, але надзвичайно важливого процесу – становлення та адаптації до життя з інвалідністю. Але в цей час Юрій був не один.
Під час служби відбулося знайомство, яке змінило його життя. Юрій познайомився з Ксенією, коли вона приїжджала до військових у складі волонтерів як психологиня, коли підрозділ стояв під білоруським кордоном. Саме там відбулася їхня перша зустріч. Їхні стосунки переросли у кохання, і вони вирішили одружитися. Ксенія стала його головною опорою та підтримкою на шляху реабілітації. І це не дивно, адже вона – військова психологиня, яка працює у «Родинному хабі» Звягеля. Її професійний досвід та особиста мотивація спрямовані на те, щоб кожен ветеран знайшов свій шлях і не закривався у собі. Вона на власному досвіді знає, наскільки важливо отримати якісну допомогу та відчути підтримку.
Спорт завжди був невіддільною частиною життя Юрія: від шкільних гуртків до підтримання форми у маленькій залі на кораблі під час морських рейсів. Після поранення любов до спорту спалахнула з новою силою.
Вирішальною стала зустріч на місцевому стадіоні з Вадимом Омельчуком, який запропонував Юрію займатися адаптивним спортом для ветеранів, і ця пропозиція змінила його життя. Вадим став тренером та наставником, який постійно підтримує і спрямовує Юрія на змагання. До тренувань також активно долучається Дмитро Коростильов, який став другим тренером разом із Вадимом. Хоч Звягель і маленьке містечко, проте тут активно впроваджують різні підтримки в адаптації ветеранів, і спорт одна з них. Не вистачає лише бази: обладнання, сучасного місця та людей, які б повсякчас підтримували. Проте навіть з недостатністю обладнання для видів спорту, якими займається Юрій, він не здається.
Як каже сам Юрій Малиновський, «важливі не так змагання, як спілкування, можливість вийти з цієї бульбашки та почати жити по-новому. Просто спробуйте, і це увійде у звичку». Ця проста, але глибока порада є ключем до успішної ветеранської адаптації.
Ще з дитинства Юрій спробував себе у різних видах спорту: легкій атлетиці, боротьбі, веслуванні, стрільбі з лука, ейробайку тощо. Не любить лише «тягати залізо» – каже, це не його.
Нещодавно Юрій Малиновський гідно представив Житомирську область на Всеукраїнських ветеранських змаганнях «Північний форпост» у Чернігові з таких видів спорту: стрільба з лука, веслування та ейробайк. Разом з Олександром Пінчуком та під керівництвом тренерів Вадима Омельчука та Дмитра Коростильова вони увійшли до команди, яка виборола 4 медалі.
Для Юрія ці змагання були першими всеукраїнськими. Хоча медалей цього разу не було, Юрій задоволений виступом, адже це – безцінний досвід. Попереду – нові тренування в адаптивному клубі «НЕСТРИМНІ Звягель» та ще більше змагань. Адже саме таким має бути приклад для інших ветеранів, які ще не знайшли себе, які бояться та не наважуються.
Дружина Юрія як військова психологиня прагне, щоб досвід реабілітації, який вони здобули у Швеції та у провідних українських центрах, став доступним у рідному місті. Вона проводить тренінги для ветеранів, знаючи, як складно «витягнути їх з тієї бульбашки» самотності та ізоляції. Хоча сама вона з Харкова, жити планує саме тут, а отже, прагне покращити це місто.
Ксенія пишається чоловіком та підтримує його у всьому. Вона вважає, що шлях Юрія – це гідний приклад для наслідування. Її головна мета – підвищити рівень військової реабілітації у Звягелі, щоб наші захисники та захисниці мали змогу відчути себе потрібними та повноцінними тут, удома.
Історія Юрія Малиновського – це не просто розповідь про подолання травми. Це маніфест про те, що життя після поранення триває, воно може бути сповнене нових звершень, перемог і, що найважливіше, – спілкування, підтримки та любові. Його приклад доводить: сила духу та віра у себе має бути завжди з вами.
Пресслужба РВА
