Звягельське вище професійне училище на сто відсотків виконало регіональне замовлення та готове розпочати навчання. Проте за цифрами звітності ховаються щоденні проблеми: від автономного опалення на випадок блекаутів до кадрового голоду серед обслуговуючого персоналу. Директор закладу Сергій Яневич відверто розповідає про економіку профтехосвіти, підтримку місцевого бізнесу та те, чому робочі руки сьогодні цінуються, як ніколи.
Звягельське вище професійне училище до початку нового навчального року готове повністю. Усі перевірки пройдено, документальну базу затверджено в обласному департаменті освіти, а протипожежні норми виконано на сто відсотків. Попри тривожний час та економічні обмеження, заклад працює і має чіткі плани на найближчі місяці.
За словами керівника закладу, будинки, навчальні корпуси та гуртожитки повністю підготовлені до навчання дітей. На сьогодні тут здобувають освіту 326 студентів. Географія широка: 70% – це місцеві мешканці з міста та району, решта – діти з інших громад Житомирщини, а також сусідніх Хмельниччини та Рівненщини.
Головний корпус та гуртожиток готові прийняти понад 250 юнаків та дівчат, які потребують житла. Водночас заклад виконує й соціальну функцію, тримаючи 35 резервних місць для внутрішньо переміщених осіб. На кінець серпня тут уже проживає 9 людей, евакуйованих із прифронтових регіонів.
«Тиждень автономної роботи витримаємо спокійно»
Цього року для училища пріоритетним є питання енергетичної незалежності. Власну котельню закладу обслуговує «Теплодар-2», проте колектив подбав про резерви заздалегідь.
На складах уже є понад 50% необхідного обсягу твердого палива – деревини.
«Ми перестрахувалися, – пояснює Сергій Яневич. – Маємо бензинову помпу, яка дає змогу в разі відсутності електроенергії перекачувати гарячу воду по системі опалення. Крім того, є потужний дизель-генератор на 380 вольт. Це дозволяє підключатися до стаціонарних насосів, забезпечувати освітлення, потреби їдальні та виробничий процес у майстернях. У разі блекауту тиждень автономної роботи ми спокійно витримаємо».
«Звісно, – каже директор, – паливо коштує дорого, і якщо зима буде суворою та довгою, доведеться шукати додаткові ресурси, адже замерзнути не можна – у будівлях училища живуть і діти, і переселенці, і працює весь навчальний комплекс».
Паралельно з навчанням – ремонт даху власноруч
Турбуються в училищі й про інфраструктуру. Цього літа тут замахнулися на серйозний проєкт – перекриття даху над обідньою залою їдальні.
«Ми витратили понад 150 тисяч гривень лише на закупівлю матеріалів, – зазначає керівник закладу. – Але економимо тим, що маємо власних майстрів-столярів і студентів трьох курсів, які потребують практики. Хлопці працюють, докладають зусиль, і я гадаю, що за короткий проміжок часу ми роботу завершимо. Звичайно, не без підтримки наших меценатів та роботодавців, які допомогли з деревиною».
Дефіцит обслуговуючого персоналу
Якщо з навчальним процесом та педагогічним колективом ситуація стабільна (заклад укомплектований на 99%), то у сфері обслуговуючого персоналу – криза.
«Велика проблема – це робочі руки, – зітхає Сергій Анатолійович. – Нашому слюсареві-сантехніку 74 роки, і він поки що ходить на роботу, за що ми йому щиро дякуємо. Електрик, якому 63, нещодавно пішов на пенсію. Шукаємо людей, але на мінімальні зарплати охочих мало».
Також за літній період розрахувалися два кухарі. Одна жінка, відпрацювавши до пенсійного віку, вже фізично не витримувала навантаження, інша ж пішла до приватника, де зарплата вища.
Роботодавці приходять за випускниками за тиждень до екзаменів
Щодо набору студентів, то тут директор демонструє оптимізм: регіональне замовлення обласного департаменту освіти виконано на 100%. На перший курс зараховано 127 здобувачів освіти. Загалом подали понад 160 заяв, тож комісія навіть проводила відбір.
Особлива гордість закладу – зв'язок із виробництвом. Якщо кілька років тому викладачі самі ходили по підприємствах і просили взяти студентів на практику, то сьогодні ситуація радикально змінилася через загальний дефіцит робітничих рук у країні.
«Дуже приємно було, коли минулого року під час випуску деякі роботодавці приходили за тиждень до захисту дипломів і казали: «Ось цих двох хлопців ми забираємо, вони вже у нас працюють», – посміхається Сергій Яневич. – Наші дівчата-кравчині їдуть не лише на фабрику «Леся», а й на меблеві підприємства – шиють оббивку для м'яких диванів. Хлопці-зварювальники, столяри, будівельники мають шалений попит».
Директор училища резюмує: «Ми живемо в цьому місті і маємо бути відкритими до людей. Так, є труднощі з фінансуванням, є кадрові проблеми. Але є головне – діти хочуть учитися, підприємства чекають на робочі руки, а ми знаємо, як дати їм ці знання. Повірте, ми впораємося».
Цей матеріал створено в межах проєкту Інституту масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
