Наша розповідь про місцевого лікаря-отоларинголога Геннадія Матвійчука, який вже понад 20 років працює в новоградській лікарні. Він урятував тисячі людських життів, хоч не вважає себе героєм, а просто дотримується клятви Гіппократа.
48-річний Геннадій Матвійчук працює в отоларингологічному відділенні Новоград-Волинського міськрайТМО. Майбутній лікар народився в селі Мала Горбаша, куди маму направили на роботу після інституту. Потім вони переїхали жити до її батьків у село Будища нашого району.
У 6 років хлопчик був змушений покинути рідну домівку та жити в тітки у Слов'янську Донецької області. Там він закінчив школу, бо в рідному селі на Житомирщині її не було. Потрібно було за декілька кілометрів іти в сусіднє село по бездоріжжю.
Як розповідали Геннадію рідні, в першому класі він ховався за дверима і плакав, бо дуже сумував за батьками. Чотири рази на рік хлопець бачився з родиною, коли приїздив в гості на канікули.
Любов до медицини у Геннадія з'явилася ще в дитинстві, бо мама дуже хворіла. Він мріяв стати лікарем чи льотчиком. "Чомусь обрав такі пріоритети і пам'ятаю про це досі", – додає чоловік.
Після закінчення школи хлопець вступив до Тернопільської медичної академії. Студентські роки минули швидко та цікаво. У Новоград медик приїхав за розподілом, йому дали місце в Пилиповичах лікарем-педіатром. Як зазначає Геннадій Матвійчук, він не хотів бути педіатром, а навпаки – урологом. Тодішній головний лікар Віктор Весельський запропонував йому декілька варіантів, одним з яких був отоларинголог.
"Що то за спеціальність, я тоді, після університету, не зовсім розумів. Взагалі більшість ЛОРів, яких я знаю, ніколи не планували працювати в цьому напрямі", – наголошує лікар.
Під час практики лікар-інтерн познайомився зі своєю майбутньою дружиною Аліною. Вона працювала у відділенні медсестрою, а зараз іноді допомагає чоловікові в операційній. Через деякий час у них народилася донька Каміла. Геннадій дуже цінує сімейні стосунки і любить свою родину. Свого часу йому пропонували змінити місце роботи, але, поміркувавши кілька днів, лікар відмовився. За словами Геннадія, він вже освоївся в місцевій лікарні. Тоді чоловік не боявся змінити своє життя і переїхати в інше місто, просто звик до Новограда, де є стабільність, сім'я, класні сусіди й багато знайомих.
"У нас хороша районна лікарня. У відділенні працює багато лікарів-отоларингологів, є необхідне обладнання. Під час медичної конференції в Стамбулі я спілкувався з колегою з Одеської області, і він був вражений рівнем нашого закладу. Таких операцій, які у нас проводять, у них в районній лікарні не роблять.
Тут можна працювати. Навіщо кудись їхати?! Якщо лікар хороший, то до нього люди їдуть з різних куточків України. І навіть живучи в Новограді, я матиму своїх пацієнтів, яким зможу допомогти", – розповідає отоларинголог.
Щойно Геннадій прийшов працювати в ТМО, колектив прийняв його як свого. Лікарі з багаторічним стажем не ставилися до нього як до початківця. Для них він був нарівні з іншими медиками. Навіть зараз, якщо лікареві потрібна якась допомога, що не пов'язана з роботою, колеги з радістю допоможуть.
Після нового року в Новограді почалося загострення пандемії коронавірусу. У відділенні хворих майже не було, тоді лікаря перевели до кардіології. Після цього, майже на другий день, він вже оперував дитину. Тоді зрозумів, наскільки любить свою роботу.
"Вперше було страшно стояти зі скальпелем, проте з досвідом це відчуття зникає, ти почуваєш себе впевнено в операційній. І тоді все, що ти робиш, здається вже таким рутинним і буденним.
Я не жалкую, що став отоларингологом, бо вже за 20 років знаю більше, ніж після навчального закладу. А в той час я цікавився урологією, ходив на гурток, але зараз з упевненістю можу сказати, що це не моє.
Серед лікарів завжди є якісь взаємини, а між отоларингологами вони по-своєму особливі. У нас траплялися моменти, коли в реанімації лежав тяжкохворий пацієнт і потрібно було викликати спеціаліста з області. Тоді згідно з протоколом усі збираються на консиліум, наш начмед телефонує до обласного керівника і він присилає когось. А у мене все простіше. Я просто беру телефон, набираю колегу і кажу, що потрібно приїхати. Він погоджується за умови, якщо ми забезпечимо транспортом. Усе, більше нічого лікарю не потрібно", – зізнається Геннадій Матвійчук.
Медик ніколи не відмовляє колегам в тому, щоб розповісти про свій досвід та показати як провести складну операцію, адже сам вже відточив майстерність. Хоча за це Геннадію ніхто не доплачує, йому вистачає людської вдячності.
"Лікарі з досвідом мають вчити молодших, щоб вони також уміли творити дива в операційній та ставали справжніми професіоналами", – додає отоларинголог.
Геннадій говорить, що до ЛОРа звертаються люди з різними проблемами. Найчастіше – це гайморит чи звичайний нежить. А у відділення вже потрапляють пацієнти, які не змогли вилікуватися амбулаторно. Був випадок, коли йому довелося діставати з носа дівчинки рибацького гачка.
Також лікар ніколи не забуде, як торік у квітні він оперував трахеостому жінці, яка лежала в реанімації з ковідом. "Тоді в Україні це був перший випадок, наскільки я знаю. Під час операції ми читали англійські настанови, як діяти в такому разі. Взагалі це рядова операція, яку мають вміти робити усі лікарі-хірурги. Найчастіше вона виконується в таких ургентних випадках", – каже медик.
Лікар-отоларинголог любить свою роботу, попри всю її складність. Проте, як зазначає чоловік, зараз наші люди не цінують старань медиків так, як це роблять в інших державах. Проте є і серед громадян вдячні пацієнти, адже професіоналізм лікаря проявляється в тому, коли до нього ідуть люди. "Багато хто вміє лікувати, а ось вилікувати – значно менше фахівців. Показник моєї успішної роботи – здоровий пацієнт", – наголосив Геннадій Матвійчук.
